Хай життя переможе все — порятунок тварин Харків
Мене звати Ярина Вінтонюк. Я представник організації “Порятунок тварин Харків”. В організації я відповідальна за зв’язок з нашими партнерами. За пошук ресурсів для організації, за комунікацію з журналістами. Організація існує з 2016 року. За цей час змінилось багато. А найбільше те, що за умов війни нам довелось працювати в інших умовах.
Минулого року відкрився реабілітаційний центр “Маленький принц”. Нам потрібно було десь розміщувати врятованих котиків, ми розуміли, що їм потрібні особливі умови, щось схоже на домашнє. Тому з’явилась ця ідея реабілітаційного центру.
Сьогодні сюди ми запрошуємо військових, дітей і всіх бажаючих. Це така взаємодопомога: для котиків — це необхідна увага, а для людей — кототерапія.
Також у нас є врятовані риби з Констянтинівки. Їх всього 500 приїхало сюди. У нас є евакуйована черепашка з Курахового — Серафіма. Для відвідувачів ми відкрити кожен день з 12:00 до 18:00. Можна прийти, приділити час котикам, таким чином допомогти їм.
Крім реабілітаційного центру в нашій організації діє ветеринарна клініка, де ми надаємо медичну допомогу всім врятованим тваринам. Також ми зараз розпочали будівництво притулку для собак і свійських тварин. В майбутньому плануємо, що туди також зможуть приїжджати і діти, і всі бажаючі, щоб поспілкуватися з собаками і свійськими тваринами.
До війни ми рятували тварин в Харкові, це були виклики, коли тварина тоне, коли собачка або киця попала в аварію. Різні ситуації, де необхідна була екстрена допомога людини. З початком повномасштабного вторгнення ми просто продовжували робити те, що робили до війни. Але вже в інших масштабах. Зовсім інші обсяги роботи. Почались заявки зі всієї лінії фронту. З Донбасу, з Харківщини.
В принципі, ця робота продовжується і сьогодні, оскільки сотні тварин залишилися покинутими й потребують допомоги. Тому ми співпрацюємо і з військовими, і цивільні до нас телефонують. Коли йдуть загострення вздовж лінії фронту, ми це одразу відчуваємо. Тому що, зазвичай, люди рятуються й одразу стоїть питання тварин. Тому що не всі можуть забрати тварин з собою.
Є ситуації, коли люди гинуть. І тварини просто залишаються напризволяще. Вони шукають порятунку, вони приходять до наших військових і тоді вже виїжджаємо ми. Забираємо цих тварин до Харкова.
У Вовчанськ ми заїжджали декілька разів на добу. Оскільки заявок було дуже багато. І все в прискореному інтенсивному режимі.
Росіянам все одно, чи це рятують людей та тварин, чи це цивільні, вони стріляють, в принципі, по всіх. І в Вовчанську це було дуже відчутно, ми втратили там 4 автівки. Наш рятувальник був травмований.
На сьогодні в організації працює близько 100 людей. Це люди абсолютно різних професій. Є в нас і професійні ветеринари. Але під час повномасштабного вторгнення до нас приєднались люди, які ніколи не працювали з тваринами, які втратили свою роботу. Багато є переселенців. Сьогодні в нас, в принципі, команда з різних професій складається. Але це люди, які люблять тварин. Ті, хто не люблять, тут не затримуються.
Під час Вовчанську клініка у нас стала таким, можна сказати, стоп-пунктом, куди всі тварини приїжджають з евакуації і плюс приходять люди, щоб впізнати своїх тварин. Також тварини знаходяться два тижні на карантині, ми стежимо за ними. Не завжди можна одразу побачити, чи є якісь проблеми з твариною, тому два тижні ми беремо на те, щоб подивитися, як тварина їсть чи можливо з’являться якісь реакції пізніше.
Далі — це питання реабілітації тварин. Тому що багато з них приїжджають дуже налякані. Іноді здається, що вони ніколи не знали людей. Це стосується особливо котів. Буває, що вони три дні не ходять в туалет, не їдять, тому що вони сильно налякані. Це стрес накладений на стрес. Тому їм потрібен час звикнути до нас, до людей, зрозуміти, що ніхто нічого поганого не планує з ними робити, що їх тут годують. Тут спокійно, все добре. Вони в безпеці.
Далі ми шукаємо їм сім’ї або нові місця в притулках. Ми співпрацюємо з різними організаціями, як в Україні, так і за кордоном. Вакцинуємо тварин, чипуємо, готуємо документи. Є в нас окремі екіпажі, які транспортують тварин по Україні, а також за кордон. Проходимо з ними кордон.
Частина українських собак і котів вже живуть у Європі. Ми дуже раді, коли бачимо їхні щасливі фотографії. Дуже відчутна зміна.
Коли ми бачимо, яких ми тварин привезли, забрали з зони бойових і коли ця тваринка вдома, вона зовсім інша.
Питання адопції в Україні зараз складне. Люди перебувають в певному становищі, ніхто не знає, що з ним буде завтра. Багато українців виїхало за кордон. І ті і ті перебувають в непростому положенні. Тому що багато переселенців, які виїхали, хотіли, наприклад, забрати своїх тварин, але їм не дають дозвіл ті, хто здають в оренду житло, або вони живуть у гуртожитку в одній кімнаті і не мають можливості забрати своїх тварин. І це, знову ж таки, збільшує відсоток нашої роботи в пошуку нових родин.
У нас більший запит на порятунок ніж на прилаштування, звісно. Тому ми просимо допомоги різних організацій по всьому світу, хто має можливість поширювати інформацію про наших тварин, хто має можливість взяти до себе цих тварин, подбати про подальше усиновлення.
Є в нас дуже позитивні приклади співпраці. Наприклад, з французькою організацією “Les petis innosence”. Вони не мають свого притулку, але в них є фостери, сім’ї прийомні.
За час війни вони вже знайшли 300 сімей. Для 300 собак.
На сьогодні нам дуже потрібні ветеринари, нам потрібні працівники з догляду в клініці, де лікуються тварини. Нам потрібні люди-волонтери, які б були готові допомагати в поширенні інформації про прилаштування тварин. У нас завжди знайдеться робота. Тому що її багато.
Для мене важливо бути корисною. На сьогоднішній час — це мій внесок у нашу перемогу. Я відчуваю, що в такий спосіб я знаходжусь на своєму місці. Мені б не хотілося зараз бути десь за кордоном і ховатися, відчувати себе в безпеці, я просто не змогла б там жити, знаючи, що тут є проблеми, тут потрібна допомога і я знаю, як я можу допомогти в цій ситуації.
Я розумію наскільки це важливо для людей, тому що коли людина втратила свій дім, своє місто, часто втрачають близьких і коли до неї, наприклад, ми повертаємо собачку чи котика, що залишилось єдиним для цієї людини.
Я розумію, що в цієї людини перевертається все і вона щаслива, бо вона щось своє маленьке зберегла і це для неї дуже цінне.
Один наш військовий сказав: “Я хочу, щоб ви знали, на війні дуже важлива броня, каска, бронежилет — це надзвичайно важлива, але так само надзвичайно важливо мати броню для душі і захист”. І вони кажуть: “І тварини — це те, завдяки чому ми залишаємось людьми, і завдяки чому я відчуваю, що я живий”. Тому це дуже поверхневе бачення, коли ти думаєш, що важливо тільки людей врятувати.
Інтервʼю: Денис Волоха. Монтаж: Марія Крикуненко. Випускова редакторка: Емілія Приткіна.