Запобіжний захід для обвинувачених екскерівників Бердянської колонії подовжено
Судове засідання
У понеділок 23 грудня в Жовтневому районному суді відбулося засідання щодо продовження запобіжного заходу стосовно обвинувачених Максима Чукіна та Максима Коротича.
Нагадаємо, ДБР затримало колишніх начальника та першого заступника Бердянської виправної колонії № 77 у червні минулого року за звинуваченням у створенні злочинної організації, вимаганні та катуванні.
Дії обвинувачених кваліфіковані частиною першою статті 255 (створення та керівництво злочинною організацією, участь у злочинній організації та вчинюваних нею злочинах) КК України (в редакції статті до внесення змін Законом № 671 — IX від 04.06.2020), частиною другою статті 127 (катування), частиною четвертою статті 189 (вимагання) КК України. Фігурантам справи загрожує покарання до 12 років позбавлення волі.
Звинувачені наполягали, що запобіжний захід для них не потрібний, що вони своєчасно приходять на засідання і не становлять загрози для слідства. Попри це, суд задовольнив клопотання прокурора і подовжив Чукіну та Коротичу запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час до 15 лютого 2025 року.
Наступне засідання суду призначене на 15 січня 2025 року на 13:30. Це має бути підготовче судове засідання, на якому буде визначено порядок і послідовність дослідження доказів у справі.
Чим важливий цей процес?
Це, напевно, перший в Україні відкритий і публічний кримінальний процес над керівниками пенітенціарного закладу, яких звинувачують в таких серйозних злочинах — створенні злочинного угрупування, масових катуваннях і приниженнях засуджених з метою власного збагачення. І викрито це угрупування Державним бюро розслідувань, підтримано в суді державним звинуваченням. Це неймовірно! Багато років займаючись правозахистом, подібних прецедентів я не можу пригадати. Завжди все відбувалося по принципу “Ворон ворону око не виклює”. Якщо правозахисники викривали конкретних осіб, які мали садистські схильності, знущалися, катували в’язнів, і ця інформація набувала розголосу, то тих “катів” і “садистів” просто переводили до інших пенітенціарних закладів, а частіше всього вони йшли на підвищення.
Справа Молокова
Публічно про брутальні порушення прав людини у ВК-77 — катування, нелюдяне поводження правозахисники розповідали протягом багатьох років. Ще в березні 2015 року було оприлюднено відео з Миколою Молоковим, якого нещадно, по-звірячому побили у ВК-77, щойно він із групою засуджених прибув до установи для відбування покарання.
12 жовтня 2023 року ЄСПЛ ухвалив рішення у цій справі. В ньому йдеться: “Заявник стверджував, що у лютому 2015 року … заявника було доставлено до Бердянської виправної колонії № 77, де заявник разом з іншими ув’язненими нанесли собі тілесні ушкодження одноразовими бритвами. За твердженнями заявника, їх жорстоко побили. Згідно з твердженнями адміністрації установи виконання покарань до новоприбулих ув’язнених застосували силу після того, як вони відмовилися виходити з автомобіля та завдали собі тілесних ушкоджень після підбурювання їх до цього заявником. За цим фактом було порушено кримінальне провадження, яке чотири рази закривалося у зв’язку з відсутністю в діях працівників колонії складу кримінального правопорушення, однак усі постанови про закриття провадження були скасовані як передчасні та протиправні.” ЄСПЛ підтвердив порушення статті 3 Конвенції (катування) як в матеріальному, так і в процесуальному аспекті, тобто завдання фізичного болю і страждань і відсутність адекватного розслідування цих фактів з боку України.
Воїн ЗСУ, що пережив звірячі тортури у Бердянській колонії №77
Євген Білоус — воїн ЗСУ. З 2018 по 2020 рік він відбував покарання у БВК-77. Приїхав на засідання суду як потерпілий.
— Протягом двох років у БВК-77 я пережив катування, вимагання грошей та інше. На власні очі бачив як людей принижують, як у родичів вимагають кошти, сам став жертвою злочинів, — розповідає Євген. — У цьому процесі я бажаю брати участь від початку і до кінця, доки не пролунає справедливий вирок. Я був у БВК-77 з 9 травня 2018 року по 21 квітня 2020 року. Від самого початку я пережив тортури, знущання на карантині. До моєї мами дзвонили й просили кошти. Через це проходили всі. Я не знаю жодної людини, хто б через це не проходив. Мене били засуджені В.К., І.В., В.С., С.К., О.Ш. Усі ці особи, так звані “козли” — помічники адміністрації. Ці особи, наскільки мені відомо, також проходять у цій справі, хтось як свідок, а хтось як обвинувачений. З Коротичем і Чукіним я знайомий як з керівниками БВК-77. Всі свої бажання вони реалізували через “козлів”, особисто з потерпілими вони не спілкувалися. Мені відомо, що поборами керував Коротич через свого днювального і той збирав кошти з інших “козлів”. Моя мама неодноразово пересилала гроші на рахунки, які мені вказували. Чукін усім цим керував як начальник колонії. Один з розповсюджених способів катувань — це так звані “черепахи” — удари по шийним хребцям. А також палкою били по п’ятах, колінах. Людину клали на підлогу, один тримав, другий підіймав ноги й бив по 10, 20, 50 разів. Від цього нестерпний біль, руйнація тканин. Проходить час, а наслідки цих катувань залишаються. Били за будь-яку дрібницю, не обов’язково для того, щоб отримати кошти. Наприклад, голову не так підняв, пішов швидше, ніж треба. Мене особисто били не менше 50 разів. Якщо мама перераховувала кошти, побиття на якийсь період могли припинятися.
Ми й далі спостерігатимемо за цим процесом до ухвалення судом справедливого рішення. Віримо що постулат “невідворотність покарання” незалежно від статусу і матеріальних статків стане нормою в нашому суспільстві.