Наша основна філософія прав людини

Наші вимоги до держави чіткі — вона повинна:

1. поважати права людини й не вдаватися до надмірного втручання у здійснення цих прав;
2. забезпечити умови для користування цими правами;
3. захищати ці права у разі їх порушення;
4. максимально відновити порушені права і компенсувати завдану шкоду.

Місія нашої організації полягає у захисті прав людини та основоположних свобод від посягань з боку держави, а також у наданні допомоги у відстоюванні та захисті цих прав. Наше завдання —  сприяти виконанню державою своїх позитивних обов’язків щодо прав людини, а також вказувати на її бездіяльність у реагуванні на порушення прав людини або у створенні умов для реалізації цих прав.

Члени ХПГ та партнерські організації у своїй діяльності керуються наступними принципами.

Загальні принципи

1. Недискримінація. Правозахисні НУО захищають права людини незалежно від раси, статі, громадянства, етнічного та соціального походження, майнового стану, посади, роду та характеру занять, місця проживання, мови, релігії, політичних та інших переконань, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

2. Принцип свободи діяльності. Правозахисні НУО вільні у виборі напрямків і методів своєї роботи та мають певну свободу дій. З огляду на обмеженість ресурсів, правозахисні організації повинні залишати за собою право на більший ступінь вибору, ніж державні структури, які беруться за розгляд скарг. Вони керуються такими міркуваннями, як те, чи можуть їхні зусилля призвести до відновлення прав і свобод та припинити діяльність (бездіяльність) державних органів і посадових осіб, які спричинили порушення. Будь-яка відмова від роботи за конкретною скаргою має бути вмотивованою.

3. Відкритість та прозорість. Робота правозахисної організації має бути відкритою та прозорою для громадського контролю.

4. Конфіденційність. Конфлікт між правом на доступ до інформації про діяльність організації та правом на приватність жертв порушень прав людини, які звернулися до правозахисної організації, вирішується на користь приватності. Правозахисна НУО повинна поважати право на приватність тих, хто звернувся до неї за захистом своїх прав. Розголошення інформації про ці порушення та обставини справи можливе лише за письмовою згодою жертви порушення.

5. Ненасильницький характер нашої роботи. Правозахисники зобов’язуються використовувати ненасильницькі та мирні засоби.

6. “Не завдавати шкоди!” За жодних обставин методи, що застосовуються у сфері захисту прав людини, не повинні ставити під загрозу або погіршувати становище жертви.

7. Милосердя вище за справедливість. Співчуття до того, хто страждає, важливіше, ніж бажання встановити справедливість. Для правозахисника співчуття до жертви незаконного насильства має важити більше, ніж мотивація держави досягти справедливості. Правозахисник не може бути байдужим.

8. Ефективність. Як сказав австрійський психолог Віктор Франкл, “справи кепські, але вони погіршуватимуться й далі, якщо ми не зробимо все, що в наших силах, аби їх поправити”.

9. Постійне прагнення до самовдосконалення та підвищення професіоналізму і майстерності у своїй роботі.

Принципи, що лежать в основі відносин між інститутами громадянського суспільства, політичними силами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування

10. Неупередженість і толерантність. Для правозахисника важливо, щоб у публічному дискурсі були представлені всі позиції політичного спектру та суспільної діяльності. Це означає, що необхідно проявляти толерантність до інших поглядів, навіть якщо вони відрізняються від власних. Критика чи похвала в усіх ситуаціях має ґрунтуватися на об’єктивному аналізі ситуації, а не на політичних чи інших уподобаннях.

11. Належне врахування інтересів усіх сторін, залучених до конфлікту, в тому числі державних органів.

12. Непричетність до партійної політики. Правозахисники принципово не повинні бути заангажованими, підтримуючи ту чи іншу партійну платформу у виборчих кампаніях. Політичні уподобання — це особиста справа кожного активіста.

13. Незалежність від громадської думки. Правозахисники не повинні керуватися громадською думкою, яка часто може підтримувати ідеї, що суперечать фундаментальним принципам захисту прав людини. Класичним прикладом є смертна кара, яка зазвичай користується підтримкою населення, в той час як правозахисні організації рішуче виступають проти неї.

14. Незалежність від держави. Щоб зберегти повну незалежність від держави, правозахисні організації повинні відмовитися від будь-якого державного фінансування і не користуватися жодними спеціальними привілеями, окрім тих, що встановлені законом для всіх неприбуткових НУО.

15. Чесна співпраця неоднодумців. Необхідно докладати всіх зусиль для ведення діалогу з державою та співпраці у сфері захисту прав людини. Однак, якщо держава порушує або обмежує законні права своїх громадян, правозахисні НУО можуть і повинні використовувати всі законні методи для забезпечення дотримання цих фундаментальних прав і усунення проблем.

16. Чесність, максимальна достовірність та об’єктивність інформації. Цей принцип означає, що в роботі слід керуватися принципом англійського суду: “Говорити правду, всю правду і нічого, крім правди”. Відома формула “Він сучий син, але наш сучий син” є неприйнятною для правозахисних організацій.

17. Сприяння державі у захисті прав людини. Слід зазначити, що правозахисник не може не бути певною мірою державним діячем, оскільки права людини спрямовані на зобов’язання держави щодо їх дотримання та забезпечення. Як сказала відома американська правозахисниця Кетрін Фіцпатрік, “без справедливих законів, незалежних судів і професійних адвокатів боротьба за права людини — це елементарна боротьба за гласність: розголошення інформації про злочини в надії зачепити совість або хоча б викликати занепокоєння у влади”. Тому, поки держава здатна до діалогу, правозахисні організації повинні його вести. Характер діалогу визначається вищезгаданими принципами “чесної співпраці неоднодумців” та “врахування інтересів усіх сторін”, а його тема — реальне дотримання державою прав людини, пріоритетність яких проголошується всіма посттоталітарними країнами. Тому стара формула захисту прав людини в тоталітарний період — “захист прав громадян від організованого насильства з боку держави” — має бути доповнена: “і сприяння державі в забезпеченні та захисті прав громадян”.

18. Рівність правозахисних НУО та держави. Учасники діалогу між правозахисними НУО та державою мають бути рівними. Якщо державні чиновники ставляться до правозахисників зверхньо, або навпаки, їхня взаємодія приречена. Рівність може бути досягнута лише тоді, коли учасники цього діалогу будуть однаково поінформовані. Звідси вимога вільного доступу до всієї відкритої інформації, якою володіють органи влади та управління.

19. Професіоналізм. Якщо правозахисники не є професіоналами, діалог з владою неможливий. Чиновники повинні відчувати, що вони мають справу з професіоналами, які можуть надати їм реальні поради в їхній роботі.

20. Ефективність. Взаємодія правозахисних НУО з державою має бути плідною і давати результат. Якщо взаємодія неефективна, необхідно шукати причини цієї неефективності та змінювати формат і форми діалогу, можливо, навіть припинити його.

Принципи партнерства правозахисних організацій

21. Солідарність, тобто взаємна довіра, взаємоповага та взаємодопомога.

22. Рівність. Партнерство має бути рівним у доступі до інформації, підготовці планів, формулюванні стратегії, прийнятті рішень тощо.

23. Незалежність правозахисних НУО. Правозахисні НУО є незалежними від громади у своїх діях. Вони не можуть втручатися у внутрішні справи громади.

24. Врахування індивідуальних інтересів та правозахисної спільноти в цілому. Правозахисна спільнота має розвиватися за формулою “Сильні члени — сильна спільнота”. Кожен спільний проект має бути спрямований на розвиток його учасників, а проекти правозахисних НУО мають сприяти розвитку спільноти.

25. Чесна конкуренція. Необхідно усвідомлювати, що правозахисні НУО перебувають, серед іншого, у конкурентних відносинах. Але має бути усвідомлення того, що будь-яка правозахисна НУО є спільником і партнером. У здоровому глузді бажано будувати відносини таким чином, щоб конкурентні відносини не визначалися спільною діяльністю та її принципами, визначеними тут. Для цього необхідно інформувати про свої майбутні плани, координувати їх і свої конкретні дії та допомагати в участі/неучасті в грантових конкурсах і програмах, а також розвивати мережеві проекти з максимальним залученням членів громади.

26. Відповідальність перед партнерами за дотримання своїх зобов’язань і домовленостей.

27. Несумісність правозахисної діяльності з бізнесом. Зрозуміло, що неурядова організація не може займатися прибутковою діяльністю. Однак члени правозахисної НУО можуть здійснювати діяльність як приватні підприємці або працювати за сумісництвом у бізнес-структурах. У таких випадках вони не повинні займатися діяльністю, що суперечить інтересам жертви порушення прав людини.

28. Вирішення конфліктів всередині спільноти. Цей принцип означає, що у разі виникнення суперечок, конфліктів та протиріч між правозахисними НУО, вони зобов’язані намагатися вирішити ці конфлікти шляхом діалогу та компромісу всередині спільноти, щоб не зашкодити її репутації.

29. Толерантність, повага до поглядів інших, у тому числі тих, хто перебуває в меншості. Бажано, щоб у правозахисній спільноті панувала дружня атмосфера, а спільні рішення приймалися переважно консенсусом.

30. Скромність. Вимагає відповідального та ощадливого ставлення до ресурсів, відкидаючи будь-яке марнотратство та недоречну розкіш. Ресурси повинні використовуватися для досягнення цілей Статуту та підтримки ресурсної спроможності й з повною підзвітністю. Загалом, це питання відданості справі захисту суспільного блага.