1037 днів у російському полоні, майже три роки нелюдських умов, катувань та постійної невідомості. У травні 2022 року Іван Петровський опинився в неволі, пережив Оленівку, потім — російські колонії. Весь цей час удома на нього чекали батьки, дружина та двоє дітей.
Іван — один із тих, кому вдалося повернутися під час одного з недавніх обмінів полоненими. Але тисячі українців і досі перебувають у російських катівнях. На початок лютого 2025 року в Україні у реєстрі зниклих безвісти за особливих обставин було зафіксовано майже 63 тисячі людей.
Правозахисники кажуть, що з кожним місяцем ця цифра збільшується на дві-три тисячі. Ті, хто потрапляє в полон, проходять через жорстокі катування. Це системний терор, мета якого — зламати людину, вибити з неї зізнання у вигаданих злочинах або примусити відмовитися від своєї країни.
“Життя в полоні абсолютно різне у тих, хто вже засуджений, і у тих, хто не перебуває під кримінальними процедурами. Ті, щодо яких не ведеться розслідувань, всі знаходяться інкомунікадо. Це означає, що вони не мають жодного зв’язку із зовнішнім світом. Вони не пишуть нікому, часто не знають, де вони перебувають. Особливо це стосується цивільних. Росія приховує їхнє місце перебування. Скільки таких людей, так і не відомо.
Ті хто зникли безвісти, або їх викрали, або навіть заарештували — вони усі ідуть до катівень. Їх починають там катувати жахливо. Яка мета всіх цих дій? Звичайно налякати. По-друге, примусити тих, хто підтримує Україну, ті хто не підтримує цю війну, як мінімум сказати, що ні, мовляв, ми Україну не підтримуємо, ми підтримуємо Росію.
Люди дуже від цього страждають і фізично, і морально. Тобто їх ламають просто. Мета насправді — домогтися того, щоб вони більше не були опонентами окупаційної влади. Щоб вони більше ніколи не виступали проти Росії. Бо їх знову тут же заберуть і знову будуть катувати”, — каже Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи.
Родичі тих, хто потрапив у полон, часто залишаються у повній темряві щодо долі своїх близьких. Вони не знають, де знаходяться їхні рідні, в яких умовах та чи взагалі живі. Новини можуть не надходити місяцями чи навіть роками. Тим часом від початку повномасштабного вторгнення держава, просто небайдужі люди та правозахисники не припиняють шукати зниклих та полонених і роблять все можливе, щоб передати родинам найважливішу інформацію.
Зокрема Харківська правозахисна група працює над тим, щоб знайти тих, хто зник, щоб з’ясувати в яких умовах перебувають українці в російських катівнях. Правозахисники використовують різні методи, від зв’язку з міжнародними організаціями до збору свідчень від вже звільнених бранців.
“У різний спосіб (OSINT-технології, телеграм-канали, комунікації з тими, хто обміняний тощо) ми знаходимо людей, бранців чиє місце перебування було невідоме. Але ми дуже часто не знаємо контактів їхніх рідних. І от ми намагаємося, знаючи людину, яка сидить, де вона сидить, — знайти її родину, передати її родині цю інформацію. Це дуже суттєво, якщо родина взагалі не знає, чи живий він і де знаходиться, а тут ми кажемо: так, живий і знаходиться там. До нас на гарячу лінію багато звертається людей, у яких хтось щойно зник безвісти. І ми намагаємось щось зробити. Я вас запевняю, що для наших бранців дуже важливо отримати звісточку від родини. От останній раз наш адвокат російський, який був нещодавно у колонії у засудженого і читав листа від матері, так той не міг від сліз втриматися...”, — наголошує Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи.
Якщо ваш близький зник безвісти, є підозра, що він у полоні, або вам потрібна допомога, — звертайтеся на гарячу лінію Харківської правозахисної групи. Дзвінки безкоштовні з номерів України: 0800 20 2402.
