Дають поговорити з полоненим, а потім шантажем вимагають вчиняти диверсії

До юристів приймалень ХПГ стали звертатися рідні полонених, які розповідають схожу історію: людина, від якої довгий час не було звістки, нарешті телефонує з полону. Йому дають на розмову лише кілька секунд — рівно стільки, щоб вдома почули “Я живий” і впізнали рідний голос.

А за деякий час українській родині починають телефонувати зовсім інші люди. Погрожуючи завдати полоненому катувань або навіть убити, людина на тому кінці пропонує виконати завдання. Наприклад, підпалити релейну шафу або автівку військових.

— Я стикалася з такою ситуацією щонайменше чотири рази, — розповідає керівниця харківської приймальні ХПГ Таміла Беспала. — Наші клієнти розповідали, що їм писали росіяни і шантажем намагалися примусити підірвати військовий автомобіль, щось замінувати чи вбити когось конкретного. Варто зазначити, що ці повідомлення майже одразу зникають. Часто це ще й відбувається з прихованих номерів, які важко встановити. Чотири випадки — це лише ті, про які нам розповіли. А уявляєте, скільки їх насправді? Скільки людей нікуди не повідомляють, адже бояться за життя рідних?

Враховуючи, що йдеться про людей, які досі перебувають у руках рашистів, ми не можемо розкривати подробиці такого шантажу, щоб не нашкодити.

Вплив на вразливих

“Підпали авто ЗСУ і диверсії на залізниці активізувалися приблизно із травня 2024 року. А з початку 2025 року спецслужби РФ вчергове показали, що у них немає ніяких червоних ліній і вони перейшли до терактів із використанням вибухівки. І для таких злочинів вербують навіть підлітків. Наймолодшими виконавцями російських замовлень, яких СБУ викрила на підпалі релейних шаф «Укрзалізниці», були 13-річні агенти-підлітки. Найстарший — це 52-річний чоловік, який спробував закласти вибухівку у Дніпрі”, — заявляв в етері Радіо Свобода речник Служби безпеки України Артем Дехтяренко.

Про те, що до терористичної діяльності росіяни можуть шантажем залучати родини полонених, торік попереджали і в Координаційному штабі з питань поводження з полоненими. “Ворог активізував спроби впливу на родичів військовополонених та під час особистого спілкування провокує на деструктивні дії та злочини, — йшлося у повідомленні. — Невідомі обдзвонюють представників родин і намагаються змусити їх до співпраці, зокрема передачі розвідувальної інформації чи виведення з ладу цивільної інфраструктури, терористичної діяльності. Натомість вони пропонують різні послаблення для утримуваних полонених або, навпаки, діють погрозами”.

У Коордштабі застерігали родини полонених від будь-якої співпраці з ворожими спецслужбами. Натомість рекомендували повідомляти про такі контакти Коордштаб або правоохоронців.

“Неінформування про такі факти чи діяльність на догоду ворогові може мати важкі та непоправні наслідки, — заявляли в установі. — На жаль, росіяни використовують вразливе становище родин. Наше завдання — не допустити цього і не погіршити становище наших громадян, позбавлених волі”.

“Відправимо дружину на передок до хлопців”

Шантажувати родини полонених росіяни почали від початку повномасштабного вторгнення. Вже у перші тижні великої війни сім’ї багатьох військових опинилися в окупації. Тоді росіяни брали в заручники дружин чи батьків воїнів ЗСУ — таких за ґратами опинилося чимало. Згодом військовому телефонували з номера рідної людини і намагалися примусити вчинити диверсію чи розкрити інформацію про підрозділ. Інакше — тортури чи вбивство члена родини.

Восени 2022 року видання “Медиазона” опублікувало історію Анастасії Бортник. Її свекруха опинилася в окупації в Стрілечій на Харківщині. Дівчина через Росію вирушила за нею, але її затримали. Чоловік Анастасії в цей час був на фронті. Наприкінці серпня з номера дружини він отримав відеовиклик. На екрані була Настя і двоє чоловіків у масках. “Твоя дівчина звідси не піде, їй усе, — оголошує він. — Але якщо будеш з нами співпрацювати, буде все гаразд у тебе, і гроші будуть, і жінка буде в тебе, і все буде. А якщо ти не співпрацюватимеш з нами, вважай, що ти її порішив. Ми її відправимо на передок до хлопців, допомагатиме, прибиратиме, чиститиме та хлопцям допомагатиме, які без жінок кілька місяців сидять”, — заявили росіяни. На очах у чоловіка жінку били і принижували. Згодом, на щастя, Анастасію вдалося звільнити.

Торік “Washington Post” опублікував розслідування про шантаж як метод роботи російських спецслужб. Журналісти розповіли історію Яни, чия мама була прикордонницею і потрапили в полон в перші ж дні окупації Харківської області. За кілька місяців невідомості Яна стала отримувати дивні повідомлення з телефону матері. “Спочатку людина на іншому кінці дроту була ввічливою, сказала Яна, обіцяючи, що її матері не буде завдано шкоди. Але в обмін вони хотіли отримати інформацію та запитали, чи бачила Яна якусь військову техніку у своєму харківському районі. Тон змінився після того, як Яна відмовилася відповідати”, — йдеться в розслідуванні. Яні стали натякати, що через таку її поведінку мама може постраждати: “Там одна жінка, багато чоловіків”. Згодом маму Яни обміняли.

Герой іншої історії досі перебуває в полоні. Його сину через телеграм надсилали фотографії батька. “Він виглядав таким худим, ніби побував у концентраційному таборі”, — пригадує чоловік. Потім надійшло повідомлення: “Якщо ви хочете, щоб ваш батько жив, ви працюватимете на нас”. Син не встиг нічого вчинити, хоча зізнається, що був близький до злочину. В СБУ дізналися про ситуацію і зв’язалися з чоловіком. “Зараз СБУ стежить за спілкуванням сина з росіянами та спрямовує його відповіді таким чином, щоб складалося враження, що він співпрацює”, — розповідають журналісти.

Метод батога і пряника

В інтерв’ю “Новинам Приазов’я” колишній захисник українських політв’язнів Микола Полозов розповідав, як саме російські силовики намагаються вербувати родичів полонених. З одного боку, бранцям можуть трішки полегшити умови перебування в російській установі виконання покарань — дати можливість зателефонувати додому по відеозв’язку, наприклад. Загальні умови утримання полонених в Росії настільки погані, що полегшити становище військовополоненого може будь-що — день без побиття, або можливість вийти на свіже повітря. “Такого роду пряник, як можливість хоча б із близьким поспілкуватися, іноді дуже дієвий”, — каже Полозов.

Але російські спецслужби використовують не лише “пряники”, але й “батоги”. “Можуть катувати й показувати це. Для того, щоб припинити це, рідні теж готові йти на все, в тому числі на можливі злочини проти України. На жаль, такі випадки є, — веде далі юрист. — Звичайно ж, насамперед їх цікавлять або самі рідні військовослужбовців, які залишаються в Україні, або ті, хто мають доступ до якихось документів, або, умовно кажучи, до великих воєначальників і можуть цю інформацію звідкись отримувати та передавати російським спецслужбам. Іноді це зовсім зневірені матері, яким кажуть: ось йдіть подивіться, чи немає там якоїсь бази або якихось ракет, і після цього туди здійснюють прильоти російських ракет”.

Що робити?

— Якщо з родиною полонених зв’язується хтось “з того боку” і примушує вчинити злочин, це одразу треба максимально фіксувати, робити скриншоти повідомлень, зберігати голосові повідомлення, — наголошує Таміла Беспала. — І одразу звертатися до правоохоронних органів. Там підкажуть, що робити. І “на тому боці” про ваше звернення не знатимуть. Наші правоохоронці потім самі можуть ці діалоги вже вести, приховано з’ясовувати, з ким спілкуються — з російськими спецслужбами чи з вагнерівцями, наприклад. З’ясовувати обережно долю полоненого. Варто пам’ятати: якщо людина навіть під примусом і шантажем вчинить якийсь тяжкий злочин, вона опиниться за ґратами. По-людськи всім зрозуміло, що людина здатна на все, аби тільки її чоловіка, сина, брата перестали катувати. Але закон є закон.