Резюме
До Громадської організації «Харківська правозахисна група» (далі – ХПГ) звернулася народний депутат України Юлія Володимирівна Тимошенко (далі – Заявниця) з проханням провести дослідження матеріалів кримінального провадження № 42025000000001123, зареєстрованого 27 листопада 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 Кримінального кодексу України, на предмет дотримання гарантій, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), а також релевантними міжнародними та національними стандартами у сфері прав людини, та надати відповідний правовий висновок (amicus curiae).
Харківська правозахисна група констатує у даному кримінальному провадженні високий ризик переслідування з нелегітимною прихованою метою у розумінні ст. 18 Конвенції та усталеної практики ЄСПЛ. У правозахисній методології переслідування кваліфікується як політично мотивоване, якщо дії державних органів та їх посадових і службових осіб викликані: (а) нелегітимними міркуваннями суспільно-політичного характеру; або (б) діями переслідуваної особи із захисту прав, свобод і законних інтересів громадян. Наявність одразу обох факторів, підтверджена первинними доказами prima facie, у сукупності з численними порушеннями міжнародних і національних стандартів прав людини, викликає серйозне занепокоєння, що Заявниця є жертвою політично мотивованого переслідування. З огляду на це провадження перебуває під активним моніторингом ХПГ.
Висновок спеціаліста (amicus curiae), підготовлений ХПГ за участю експертів у галузі права, не має на меті надання правової оцінки винуватості або невинуватості Заявниці – таке питання належить до виключної компетенції суду. Натомість він зосереджений на оцінці процесуальних аспектів провадження крізь призму Конвенції та практики ЄСПЛ (що відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України має пріоритетне значення), а також релевантних правових позицій Верховного Суду. Превентивна спрямованість Висновку набуває особливого значення з огляду на статус Заявниці – керівниці опозиційної депутатської фракції у Верховній Раді України, оскільки у практиці ЄСПЛ кримінальне переслідування таких осіб супроводжується підвищеним стандартом ретельності процесуальної оцінки.
За результатами проведеного дослідження ХПГ виокремлює такі основні питання:
1. Порушення під час санкціонування негласної слідчої (розшукової) дії (ст. 8 Конвенції). Ухвала слідчого судді ВАКС від 7 січня 2026 року про дозвіл на проведення НСРД щодо Заявниці не містить індивідуалізованої фактологічної бази для висновку про обґрунтовану підозру: єдиним матеріалом, що претендує на роль фактичного обґрунтування, є показання з чужих слів помічника народного депутата, одержані того самого дня, коли йому надано «спеціальне завдання». Обґрунтування неможливості отримання відомостей в інший спосіб обмежене відтворенням статутного формулювання п. 1 ч. 3 ст. 248 КПК України. Виявлені дефекти прямо відтворюють картину, у зв’язку з якою ЄСПЛ констатував порушення ст. 8 у рішенні Vykhor v. Ukraine (заява № 36618/14, рішення від 22 січня 2026 року) – рішенні, постановленому в межах того самого процесуального законодавства. Окремої перевірки після повного розкриття матеріалів у порядку ст. 290 КПК України потребує ризик «штучного завищення кваліфікації» у розумінні постанови Верховного Суду у справі № 164/1293/17, оскільки саме особливо тяжка кваліфікація відкрила процесуальну можливість для проведення аудіоконтролю особи.
2. Ненадання стороні захисту доступу до матеріалів НСРД (ст. 6 § 1 та § 3 (b) Конвенції). Стороні захисту надано доступ виключно до часткової похідної копії аудіозапису, отриманого внаслідок проведення НСРД 12 січня 2026 року, без можливості ознайомлення з повним змістом запису та з оригіналом матеріального носія № 4794т. Питання обґрунтованості нерозкриття фактично вирішено стороною обвинувачення в односторонньому порядку – без ефективного незалежного судового контролю, якого прямо вимагає Rowe and Davis v. the United Kingdom [GC] (§ 66). У жодному процесуальному рішенні не обґрунтовано, чому саме оригінал матеріального носія має залишатися недоступним стороні захисту (Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye [GC], §§ 330-331). З огляду на роль оспорюваного доказу як центрального доказу обвинувачення, а також наявність технічних експертних висновків про можливе втручання в запис, обмеження доступу до оригіналу робить право на захист щодо цього доказу фактично ілюзорним (Natunen v. Finland, §§ 42-43, 47; Yüksel Yalçınkaya [GC], §§ 311-312, 334).
3. Порушення під час проведення обшуку (ст. 8 у поєднанні зі ст. 11 Конвенції). У ніч з 13 на 14 січня 2026 року детективи НАБУ провели два обшуки без попередньої ухвали слідчого судді у порядку ч. 3 ст. 233 КПК України: приміщення, що використовувалося Заявницею для парламентської діяльності, та автомобіля. Клопотання детектива та ухвала слідчого судді ВАКС про post factum легалізацію від 19 січня 2026 року обмежені шаблонними формулюваннями про загрозу знищення майна без індивідуалізованої оцінки конкретних обставин справи, що прямо суперечить стандарту Об’єднаної палати ККС ВС у справі № 466/525/22. Ретроспективний судовий контроль здійснено у закритому судовому засіданні без участі сторони захисту; ухвала не підлягає оскарженню – процесуальна модель, прямо охоплена критикою ЄСПЛ у Korniyets and Others v. Ukraine (§§ 65-71). Нічний характер обшуку та його тривалість не отримали жодного самостійного обґрунтування (Kučera v. Slovakia; Rachwalski and Ferenc v. Poland; Zubaľ v. Slovakia). Оскільки обшук проведено в приміщенні керівниці опозиційної депутатської фракції та стосувався матеріалів її парламентської і політичної діяльності, констатовані дефекти набувають додаткової ваги у поєднанні зі ст. 11 Конвенції.
4. Процесуальний режим легендованого свідка (ст. 6 § 1 та § 3 (d) Конвенції). Особа, яка фактично виступала носієм апаратури аудіоконтролю в межах НСРД 12 січня 2026 року, фігурує у матеріалах провадження під зміненими анкетними даними у режимі легендування. Водночас із матеріалів встановлено, що цією особою є чинний народний депутат України – публічна особа, ідентифікація якої з огляду на її статус і доступну в інформаційному просторі інформацію не є ускладненою. У наданих матеріалах відсутнє релевантне та достатнє обґрунтування про реальну загрозу життю, здоров’ю чи майну цього свідка ( Doorson v. the Netherlands, § 71; Van Mechelen and Others v. the Netherlands, § 61). Інститут захисту свідка одночасно покладено стороною обвинувачення в обґрунтування відмови у наданні стороні захисту повного запису та матеріального носія НСРД – тобто фактично використано як інструмент обмеження інших процесуальних прав захисту, що несумісне з вимогою «суворої необхідності» (Van Mechelen, § 58). Допит цього свідка на досудовому розслідуванні проведено за відсутності сторони захисту; за критеріями Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom [GC] (§ 119) та Schatschaschwili v. Germany [GC] (§§ 105-131) його показання не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку без забезпечення стороні захисту реальної можливості допиту такого свідка під час судового розгляду.
5. Порушення презумпції невинуватості (ст. 6 § 2 Конвенції). Виокремлено чотири самостійні елементи публічної комунікації: (а) одночасна офіційна публікація на сайті НАБУ повідомлення про підозру та оприлюднення фрагмента матеріалів НСРД на платформі YouTube під заголовком кваліфікаційно-обвинувального характеру (14 січня 2026 року); (б) реєстрація кримінального провадження в офіційному обліку НАБУ під назвою, що становить ствердження про вже вчинене діяння (Ismoilov and Others v. Russia, § 166; Garycki v. Poland, § 67); (в) повідомлення про завершення розслідування з формулюванням «слідство встановило» та подальшим викладом інкримінованих дій як фактично доведених; (г) публічний коментар Президента України з відсилкою до конкретної фактичної деталі справи, відомої публічно лише з повідомлення органу досудового розслідування. У сукупності зазначені елементи відтворюють обставини, які ЄСПЛ розцінив як порушення ст. 6 § 2 Конвенції у справі Sytnyk v. Ukraine (заява № 16497/20, остаточне рішення від 24 липня 2025 року).
6. Питання можливої провокації злочину (ст. 6 § 1 Конвенції). Сукупність наданих матеріалів кримінального провадження зосереджена на діях, вчинених щодо Заявниці після 5 січня 2026 року, тоді як за значний попередній період матеріали відсутні; відповідно, питання про ініціативу у формуванні пропозиції неправомірної вигоди залишається відкритим. Наявні матеріали не дають змоги остаточно відповісти на питання про дотримання стандарту «суто пасивного» характеру розслідування у розумінні Teixeira de Castro v. Portugal (§ 38) та Bannikova v. Russia (§ 38): нез’ясованими залишаються характер дій органу досудового розслідування до появи агента у провадженні, обставини, за яких агент звернувся до органу досудового розслідування та був залучений до проведення НСРД, а також обсяг і зміст інструкцій, наданих агенту. Твердження про можливу провокацію в обставинах цієї справи не є явно безпідставним у розумінні Ramanauskas v. Lithuania [GC] (§ 70) і активує процесуальний тест ЄСПЛ: тягар доведення відсутності провокації покладається на сторону обвинувачення, а національний суд зобов’язаний провести змістовну, а не формальну перевірку відповідної скарги з належним мотивуванням свого рішення (Ramanauskas [GC], § 64; Tchokhonelidze v. Georgia, § 51).
7. Ознаки політично мотивованого переслідування (ст. 18 Конвенції). Обставини провадження містять ознаки, які корелюють з індикаторами, виокремленими у практиці ЄСПЛ за ст. 18 Конвенції: (а) хронологічна синхронізація між публічною позицією Заявниці щодо антикорупційних органів (зокрема підтримкою 22 липня 2025 року законопроєкту № 12414, спрямованого на обмеження повноважень НАБУ та САП) і відкриттям щодо неї кримінального провадження менш ніж через чотири місяці; (б) опозиційний політичний статус Заявниці як керівниці парламентської фракції; (в) одночасний характер процесуального впливу на іншого члена парламентської фракції «Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”» – народного депутата Сергія Власенка, який як Голова парламентської тимчасової слідчої комісії перебуває у відносинах потенційного інституційного конфлікту з НАБУ та САП; (г) конфігурація публічної комунікації, що відтворює фабулу Sytnyk v. Ukraine; (ґ) сукупність процесуальних рішень, проаналізованих у попередніх розділах Висновку, яка здатна утворювати модель поведінки у розумінні Selahattin Demirtaş v. Türkiye (no. 2) [GC] (§ 428). Жодна з цих обставин окремо не є достатньою для констатації порушення ст. 18 Конвенції. Однак у сукупності вони створюють підстави для посиленого моніторингу: у разі підтвердження цих обставин у подальшому перебігу справи та за умови відсутності їх змістовного спростування з боку органу досудового розслідування і національних судів, питання про наявність прихованої мети переслідування набуде самостійного значення.
Невиконання вимог Конвенції та практики ЄСПЛ у подальшому ході провадження у будь-якому з виокремлених аспектів створюватиме самостійні підстави для констатації порушення відповідних конвенційних гарантій. ХПГ продовжуватиме здійснювати моніторинг провадження та публічно фіксувати його перебіг.
З повною версією Висновку спеціаліста (amicus curiae), у якій детально розкрито питання встановлених та потенційних порушень із наведенням національних та конвенційних стандартів, а також аналізом застосовної практики ЄСПЛ і Верховного Суду, Ви можете ознайомитися тут:
