MENU

«Виводили в коридор і зверху випускали черги з автоматів» – українська журналістка розповіла про російський полон

20.04.2022
ХПГ-інформ

Ірина Дубченко, запорізька журналістка інформагенції УНІАН, потрапивши в окупацію, переховувала у себе вдома пораненого українського військового. Хтось доніс: жінку вивезли в Донецьку область і два тижні тримали в полоні. , фото: ІМІ

Ірину Дубченко, журналістку інформагенції УНІАН, сайту Depo.Запоріжжя, газет Суббота плюс та Политсовет, російські військові викрали з селища Розівка Запорізької області 28 березня. Її  вивезли на Донеччину і звинуватили у підтримці та переховуванні українського військового. Жінку звільнили 11 квітня. Про два тижні в полоні Ірина Дубченко розповіла ІМІ.

Війна застала Ірину в селі, де вона доглядала свою паралізовану бабусю. 3 березня селище захопили військові так званих «Л/ДНР».

«У нашій лікарні до 3 березня певний час були українські військові. Ми допомагали їм, готували для них їжу. 1 і 2 березня в Розівці підірвали військові склади, а 3 березня в нас почалися бої, які тривали десь добу. Всі, хто був біля лікарні, висунулися в бік Маріуполя, а в селище зайшли окупанти, – розповідає Ірина. – Стало зрозуміло, що я вже не виїду. Добре, що донька була з мамою, яка буквально перед війною забрала її, бо мала можливість провести з нею час. Так ми з бабусею провели майже два тижні. А 12 березня я дізналася, що в селищі переховується поранений український військовий». 

Сергій мав кульове поранення в плече та ногу, перелом пальців ноги, осколки в стопі.

Ірина Дубченко вирішила сховати військового у себе в хаті, адже в неї було, чим топити, а також їжа та ліки.  

«Ми намагалися зробити все, щоб допомогти йому, в моєму домі, –  каже жінка. –  За два тижні він почав ставати на ногу. За кілька днів його мали вивезти з Розівки. Але на блокпосту всіх молодих чоловіків роздягали, щоб перевірити, чи немає поранень. Ми знайшли варіант, як це замаскувати, це потребувало певного часу, але окупанти прийшли раніше. Вже потім я дізналася, що на мене донесли…Це було 26 березня. Я сказала, що це мій чоловік, але вони закрили мені рота, роздягли його, побачили кульові поранення і забрали його. Я просила його відпустити, пропонувала все золото, що мала, гроші, але вони мене не слухали. Я наполягала, що хочу його побачити. Вони погодились і сказали сідати в машину. Я сіла, в чому була, і все».

Журналістку доправили до комендатури селища Нікольського Донецької області.

Тут Ірина востаннє бачила українського вояка, якого намагалася врятувати. 

Згодом жінку відвезли на допит до райвідділку –  випитували про зброю, партизанів, людей, негативно налаштованих до окупантів. В камері, де перебувала Ірина, знаходилися ще 1 чоловіків, один із них – поранений. На щастя, про те, що перед ними журналістка бойовики не знали.

«Я провела два тижні в підвалі. Іноді військові розважалися: виводили когось із нас у коридор і зверху випускали черги з автоматів, – згадує вона. – Мене називали виключно “айдарівкою”, говорили, що внесли до бази даних у розділ “особливо тяжкі злочини”, зокрема “сприяння тероризму”. Планувалося, що мене відвезуть до Донецька, а потім до росії, де мене чекав суд за статтею з вироком від 7 до ‘15 років». 

Про деталі свого звільнення Ірина на разі розповідати не може – хіба що після перемоги України.  

«Мене просто викликали з камери зі словами “Айдарівко, виходь!”. Слідчий запитав, скільки я вже тут, ще раз узяв відбитки пальців. Мені віддали мої речі, включно із золотими сережками, і сказали, що я вільна. На прощання порекомендували більше не попадатися, бо іншого такого шансу не буде». 

Додому добиратися довелося через росію. Журналістку вивезли на блокпост, а там посадили на мікроавтобус до Новоазовська. «Добиралися додому як могли”, – каже Ірина Дубченко.

 Поділитися