MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

«У коридорі я знайшов залізний уламок розміром з руку»«Було п’ятсот будинків, а залишилося поле»«В сусідньому будинку загинула сім’я» – мешканка Сєвєродонецька«… Ніч, мороз -22, сніг, а нас поставили на коліна, і всіх дуже сильно побили…»«На багатоповерхівку з людьми скинули авіабомбу» «Росіяни катували хлопця з Червоного Хреста…»«Сашка та Василя Васильовича вбило при обстрілі, а Славка й Миколу застрелили росіяни», – житель села Мощун«Ми їхали, а навкруги все вибухало»«Я вкрав у росіян бензовоз» – пенсіонер з Димера знайшов для лікарні соляркуЗавдяки справжнім друзям знайшла прихисток у Дрогобичі: історія переселенки з Харкова«Я дуже просила Бога, щоб мої дерева встояли» «На нашій вулиці всі будинки зруйновано» – мешканець Рубіжного«Дідуся від розриву снаряду відкинуло метрів на сто»«Після удару по нашому сховищу обірвало трубу з гарячою водою. Товариша облило окропом, одяг весь приклеївся»«Коли по площі Свободи удар був, у нас прямо будинок затремтів»Багряний хрест над Сєвєродонецьком«Мій трирічний син каже: путіна треба закопати в його бункері – тоді війни не буде» «Сидиш у льоху молишся, щоб ти не побачив смерті своїх дітей»«У тілі товариша було понад п"ятдесят куль»«Нашу машину обстріляли росіяни»

«Там убило п’ятьох людей, зокрема вагітну жінку»

10.08.2022
Тарас Зозулінський

Катерина Риндич, Харків

Мені шістдесят п’ять років, я пенсіонер. До Львова приїхала з міста Харкова. Народилася на Сумщині — на кордоні України з росією. Колись росіяни ходили до нас до школи, а зараз у нас стріляють...

У сімдесят шостому році я вступила до навчального закладу в Харкові, а потім за розподілом поїхала працювати в місто Горький. Згодом повернулася до Харкова, вийшла заміж і залишилася. Працювала на будівництві, а коли діти народилися, пішла у садок вихователем. Далі працювала на заводі, потім у торгівлі, останнім часом на касі. Зараз я на пенсії. Іноді підробляю. Мені подобається вишивати, тому я вишиваю після роботи бісером. У мене є невелика дача, але вона знаходиться на кордоні з росіею та зараз там влаштувались окупанти.

Як минув ваш перший день повномасштабної агресії?

Ще двадцять третього ми гуляли у парку Горького та ні про що погане не думали. Лягли спокійно спати, а вранці прокинулися від вибухів та телефонних дзвінків. Я не очікувала взагалі, що може бути війна. Почалася паніка: що, куди, кому дзвонити? Донька зателефонувала, каже: «Мама, ми збираємось у бомбосховище. Збирайся, їдемо з нами». Але я вирішила залишитися вдома.

Чи зустрічалися вам події, в яких ви бачили злочинні дії проти таких мирних жителів, як ви?

На початку найбільше бомбили Північну Салтівку. Я теж живу на Салтівці, але старій. Вночі щось свистіло, летіло. Зранку вийшла, дивлюся — шибки валяються, розбитий магазин від вибуху. Щось горіло по вулиці Блюхера, там був чорний дим й весь район був у диму... Я вибігала, щоб щось купити дітям у бомбосховище. Особливо в магазинах уже нічого не було: якісь консерви, пряники. Щодня була стрілянина, систематично щось горіло. У нашому  районі снаряд упав перед школою по вулиці Гарібальді, там, де онук мій навчається. Дякувати Богові спочатку на дорозі вибухнув, але потім таки потрапив у будівлю школи.

За моїм будинком вибухнув снаряд. Я дзвонила, сказали, що там убило п'ятьох людей, зокрема вагітну жінку.

У старшої дочки була трикімнатна квартира на Північній Салтівці. Поцілив снаряд, і я не знаю, що там із квартирою. А молодша взяла кредит перед Новим Роком. До її квартири також поцілив снаряд.

Зруйнований будинок на Салтівці, 3 березня 2022 року, фото: ДСНС

Як минули ваші наступні дні? Як ви їхали з міста?

Декілька днів діти були в бомбосховищі. Потім донька зателефонувала та сказала: «Мамо, будемо виїжджати з міста». Дітям було дуже страшно. У мене дві онуки по п'ять років кожної та онуку вісім. Коли сирена, він закриває вуха та загалом починається паніка. Вони вирішили поїхати, та я поїхала з ними. Вранці на попутній машині доїхала до них у бомбосховище. Це було п'ятого березня. З бомбосховища нас зяті відвезли машинами на вокзал. На вокзалі стояли дуже довго, бо людей виїжджало багато. Ще й погода була жахлива: сумки стояли на снігу, а на них сиділи вкриті пледами діти. Мабуть, годин п'ять ми сиділи так на платформі. Над нами літали літаки, а ми не знали, наші це чи ні. Було страшно.

Можливо, у вас є що сказати росіянам?

Я до них завжди нормально ставилася. Але те, що вони вчинили з нашою країною, – просто нестерпно... Заберіть своїх дітей, вони теж гинуть тут! Наші гинуть, і ваші гинуть! І все це через вашого недоумка путіна. Невже вам не шкода своїх дітей та онуків? Ви вбиваєте дітей, безневинних людей! І взагалі, хіба дитячі садки, школи, торговельні центри, парки — це військові об'єкти? Що вони бомбардують? Екопарк розбомбили, звірів повбивали! Зупиніть свого «звіра»! Скільки можна це терпіти!

Матеріал був підготовлений Харківською правозахисною групою у межах глобальної ініціативи T4P (Трибунал для Путіна).

Інтерв’ю опубліковано за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.
 Поділитися