MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

‘Тільки починається бомбардування — собаки біжать у льох. І я за ними’‘Вирва була така, що можна танк заховати’, — перші дні війни у Лисичанську«Вдень і вночі вони обстрілювали нас із мінометів, гармат, танків і БТР» — реабілітолог із Бучі«Там убило п’ятьох людей, зокрема вагітну жінку»«У коридорі я знайшов залізний уламок розміром з руку»«Було п’ятсот будинків, а залишилося поле»«В сусідньому будинку загинула сім’я» – мешканка Сєвєродонецька«… Ніч, мороз -22, сніг, а нас поставили на коліна, і всіх дуже сильно побили…»«На багатоповерхівку з людьми скинули авіабомбу» «Росіяни катували хлопця з Червоного Хреста…»«Сашка та Василя Васильовича вбило при обстрілі, а Славка й Миколу застрелили росіяни», – житель села Мощун«Ми їхали, а навкруги все вибухало»«Я вкрав у росіян бензовоз» – пенсіонер з Димера знайшов для лікарні соляркуЗавдяки справжнім друзям знайшла прихисток у Дрогобичі: історія переселенки з Харкова«Я дуже просила Бога, щоб мої дерева встояли» «На нашій вулиці всі будинки зруйновано» – мешканець Рубіжного«Дідуся від розриву снаряду відкинуло метрів на сто»«Після удару по нашому сховищу обірвало трубу з гарячою водою. Товариша облило окропом, одяг весь приклеївся»«Коли по площі Свободи удар був, у нас прямо будинок затремтів»Багряний хрест над Сєвєродонецьком

‘У нашому купе було сімнадцять осіб’, — харків'янин про березневу евакуацію з міста

14.08.2022
Тарас Зозулінський

Олег Ніжегородцев, Харків

Мені сорок сім років. Я з міста Харкова. З першого дня війни бачив, що відбувалося. Я мешкав у приватному будинку. Чув і сирени, і звуки вибухів із першого дня. Коли вийшов у центр міста, я побачив зруйновану будівлю Обласної адміністрації, яка на майдані Свободи. Туди поцілила крилата російська ракета. Деякі люди панікували, деякі ставилися спокійніше, деякі не розуміли, що відбувається. Щодня змінювалося все з неймовірною швидкістю. Люди нарешті зрозуміли, що розпочалися військові дії.

Чи зустрічалися Вам події, в яких ви бачили злочинні дії проти таких мирних жителів, як ви?

Ми з дружиною вирішили, що треба виїжджати з міста Харкова. Це було першого березня, коли з двома дітьми ми пішли пішки на вокзал. По дорозі ми побачили зруйновані машини. В одній із машин я побачив мертве тіло: воно було закрите ганчіркою, там була кров. Не дуже приємне видовище.

Як проходила ваша евакуація?

До першого березня ми деякий час провели в метро. Коли зрозуміли, що є евакуаційні потяги та це початок справжньої війни, тоді вирішили їхати до Львова. Це було спонтанне рішення, не заплановане. Ми навіть не складали багато речей. Все, що на очі потрапило, швидко підхопили. У мене один рюкзак із речами, у дружини сумка, у дітей по рюкзаку. Дочекалися евакуаційного поїзда та дивом у нього потрапили, бо було дуже багато людей.

Двадцять два вагони забилися під зав’язку у потязі Харків – Львів – Рахів. У нашому купе було сімнадцять осіб. Із них п'ятеро дітей. І жінка з немовлям.

В кожному купе люди їхали сидячи, впритул один до одного. Хто уже далі заходив у поїзд — сиділи в проходах, біля туалету, в тамбурах. Як могли, так і розміщувалися. Поїзд їхав із вимкненим світлом — було повне світломаскування.

Що розповідають ваші родичі, які залишились у Харкові?

Щодня тривають обстріли, щодня вибухи. У нас будинок знаходиться неподалік аеропорту. На Проспекті Гагаріна. Поряд «прилітало». Є район Зернова, туди теж «прилітало». Мені все важче дзвонити. Я родичам кожний раз кажу — виїжджайте кудись, треба щось думати.

Щодня все складніше та складніше. Центр зруйновано, Салтівка зруйнована. Я молюся, щоб це все зупинилося, але як ми бачимо, навпаки, все стає дедалі гірше. Все більше ракетних ударів. Мабуть, росіяни хочуть повністю знищити наше місто.

Можливо, у вас є що сказати росіянам?

Я хотів би звернутися до російського уряду. Я не знаю, люди вони чи нелюди. Навіщо це все робити? Навіщо вам вбивати стільки безневинних людей? Для чого? Вам потрібна територія, чи вам потрібна земля? Чому це все почалося? Просто вбити? Уявіть, що це місто, в якому ви живете! І ви туди стріляєте. Ракетами. Бомбардуєте його кожен день. Кожну годину. Уявіть, що ви там. Як ви діятимете? Чи продовжуватимете ви безглузді вбивства людей? Заради чого це все відбувається? Навіщо знищувати людей? Тим більше мирне населення. Дитячі садки, парки відпочинку, житлові будинки, житлові мікрорайони. У мене дуже багато питань, на які немає відповідей.

Матеріал був підготовлений Харківською правозахисною групою у межах глобальної ініціативи T4P (Трибунал для Путіна).

Інтерв’ю опубліковано за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.
 Поділитися