У дослідженні проаналізовано 1417 ухвал судів першої інстанції за ч. 2 ст. 84 КК України, які були винесені за період з 1 січня 2017 року по 30 червня 2022 року на всій території України та розміщені у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
З усіх проваджень, адміністрація установи виконання ініціювала провадження лише у щонайменше 52,96% усіх випадків, коли з боку засудженого ініціювання відбулося сумарно у щонайменше 46,97% всіх досліджених ухвал. Відтак, майже у половині усіх проваджень адміністрація не здійснює подання або має місце певна затримка у такому поданні.
Також ми встановили, що 60,30% усіх досліджених проваджень стосувалися засуджених, які відбували покарання у одній із 15 установ виконання покарань, при яких функціонують міжобласні багатопрофільні чи спеціалізовані лікарні. Більше того, серед засуджених, які померли під час триваючого провадження про звільнення за хворобою, не дочекавшись ухвали суду, 83,08% усіх засуджених відбували покарання саме в цих 15 установах.
Ми зіставили отриману статистичну інформацію про ухвали з цих установ та дані моніторингових візитів експертів ХПГ для проведення більш ґрунтовного дослідження можливих причин та передумов отриманих результатів.
Також ми дослідили вплив обставин, пов’язаних із роллю та позиціями окремих суб’єктів провадження, на кінцеве рішення суду. Серед іншого, ми отримали майже протилежні результати в залежності від суб’єкта ініціювання провадження — у випадку подання адміністрацією відсоток задоволених щонайменше 75,10%, а у випадку подання засудженим та його захисником — задоволено лише щонайменше 25,85% та 20,15% відповідно.
Окремо ми дослідили вплив позиції прокурора на результат судового розгляду. На наше здивування, процент збігу позиції прокурора та рішення суду складає щонайменше 82,05% від усіх випадків, коли випадки, де чітко зафіксоване відхилення позицій, складають лише щонайменше 5,10%.
Іншим напрямком дослідження став аналіз використання судами посилань на окремі нормативно-правові акти та обставини справи. В межах цього аналізу ми дослідили посилання на Перелік хвороб, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, посилання на немедичні показники, посилання на Постанову Пленуму Верховного Суду України № 8 від 28.09.1973 року та посилання на правові позиції Європейського суду з прав людини.
Серед іншого, ми отримали результати, які вказують на високий процент використання судами актів, які не мають зобов’язальної сили або вже вкрай застарілі (Постанова ПВСУ № 8 була прийнята маже півсторіччя тому).
Натомість, суди при розгляді заяв про звільнення засуджених від покарання за хворобою не дуже охоче застосовують практику ЄСПЛ — посилання на правову позицію є лише у 5,57% від усіх досліджених ухвал.
Окремою сферою дослідження став аналіз проваджень у справах, де засуджений помер, не дочекавшись рішення суду. Відтак, загалом було зафіксовано 65 ухвал, де було констатовано, що подання (заява, клопотання) залишаються судом без розгляду у зв’язку із смертю засудженого. Дана кількість випадків складає 4,42% від усіх досліджених випадків.
Ми проаналізували дані про тривалість провадження, в тому числі в залежності від суб’єкта подання, та установи виконання покарання, де ці засуджені відбували покарання. На наше переконання, питання смертності засуджених, які так і не змогли скористатися передбаченим правом на звільнення, має бути одним із індикаторів функціонування усієї процедури.
