‘Росіяни просто розважалися, коли руйнували стародавні будівлі’ — ізюмчанин про окупацію рідного міста
Сергій потрапив під обстріл касетними снарядами і, поранений, мусив самотужки повзти за допомогою до найближчого житла. Він впевнений: росіяни обстрілювали навіть вже окуповане ними місто.
Сергій Дубінський, корінний мешканець міста Ізюм, з дитинства має проблеми із здоров’ям, є людиною з інвалідністю. Отримував соціальне забезпечення, працював охоронцем спорткомплексу. Грошей вистачало, аби підтримувати хвору маму й себе.
14 липня 2022 року об 11-00 чоловік повертався додому з базару. На цей час Ізюм вже був окупований армією РФ. Незважаючи на це, окупанти, маючи на меті максимальну руйнацію міста, продовжували його періодично обстрілювати.
За день до цього батько дружини Сергія постраждав від міни-пелюстки. Ними ворожа авіація засіяла майже третину центральної частини міста та прилеглі райони. На щастя, чоловік вижив, але дістав поранення в ногу.
Перебувати на вулиці, в будинках і навіть в укриттях було небезпечно. Але Сергій мав дістатися до старенької мами, вона на нього чекала.
Перший вибух прогримів досить далеко й не зачепив чоловіка. Але потім посипалися касети, засоби ураження, що можуть містити до кількасот бойових елементів. Сергія повалило на землю вибуховою хвилею. Піднятися на ноги він вже не зміг — уламки снарядів пошкодили стегно лівої ноги. Але він знайшов сили пересуватися ліктях та одному коліні до найближчих будинків. Біля першого під’їзду йому допомогли люди — напоїли, перев’язали чим могли, обробили рани. За 10 хвилин після закінчення обстрілу Сергія забрала автівка швидкої медичної допомоги — українські медики навіть в окупації продовжували рятувати життя всіх постраждалих. Загалом постраждало мінімум 14 людей. Про загиблих невідомо.
— Вони робили це навмисно — обстрілювали управління освіти, дитсадки, школи, пенсійний фонд тощо, каже Сергій. — Це були саме російські війська, хоч вони й стояли в місті вже давно. Вони просто розважалися, коли руйнували стародавні будівлі.
В центральній районній лікарні медперсонал обробив поранення, зробив рентген. Сергію надали інвалідний візок, на якому він і добрався, нарешті, до своєї мами. Потім сусіди, що мали автівку, підвозили його до медичного пункту на перев’язку. Рана загоїлася, але пошкодженим залишився нерв.
— В окупації не було потрібних медикаментів, — пояснює Сергій. — Активно лікуватися почав лише після звільнення міста ЗСУ, коли привезли до лікарні необхідне обладнання, ліки, повернулися медики-спеціалісти.
Численні злочини проти людяності, скоєні російськими окупаційними військами вражають. З такою жорстокістю Європа не стикалася вже давно. Концентроване зло, як ракова пухлина, стрімко зростало та ставало дедалі популярним серед громадян РФ. Вони активно підтримали початок так званої SVO — спеціальної військової операції з денацифікації України. Ці латинські літери окупанти малювали на стінах, автівках. Більше того, нелюди вирізали їх наживо на тваринах… Вони навмисно знищували місто Ізюм та його цивільне населення.
Сергій каже:
— Аби розповісти про увесь жах, що коїли росіяни, знадобиться декілька діб… А забути про це неможливо!
…Зараз Сергій живе в приватному будинку із мамою. У дворі троє собак — надійних друзів, готових і захистити, і зігріти живим теплом, коли сумно. Проблеми зі зв'язком, відсутність електрики, наближення холодів спонукають ставати більш стійкими, вимагають постійного пошуку матеріалів для утеплення, елементарних засобів гігієни та їжі. Але люди вірять у краще й дуже радіють звільненню міста Збройними Силами України!