Відкритий лист правозахисних організацій до Президента України з приводу ветування закону №4049

Президенту України

Зеленському Володимиру Олександровичу

вул. Банкова, 11, Київ, 01220

Шановний пане Президенте!

18 жовтня 2022 року Верховною Радою України прийнято проекти законів № 4048 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини” та № 4049 “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини”. 19 жовтня 2022 року ці проекти законів були спрямовані Вам на підпис.

Проектом закону № 4049 вносяться зміни до Кримінального кодексу України щодо заміни покарання більш м’яким та умовно-дострокового звільнення довічно позбавлених волі осіб. Обидва законопроекти першочергово були спрямовані на виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі “Пєтухов проти України № 2”, відповідно до якого відсутність реальної перспективи звільнення для довічно засуджених осіб в Україні було визнано жорстоким поводженням у контексті Статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Однак прийнятий проект закону № 4049 не тільки не усуває наявне порушення, визнане раніше Європейським судом з прав людини, але й створює підґрунтя для низки нових заяв від довічно позбавлених волі та нового кола розгляду таких справ у міжнародних судових інстанціях.

Так, проектом закону № 4049 передбачається можливість для заміни довічного позбавлення волі на покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк після відбуття засудженим не менше п’ятнадцяти років позбавлення волі (зміни до Статті 82 Кримінального кодексу України). Заміна можлива на строк покарання від п’ятнадцяти до двадцяти років позбавлення волі.

Таким чином, загальний строк тримання під вартою для довічно позбавленої особи має складати не менше тридцяти років. У реальності цей строк для багатьох становитиме значно більше, оскільки на день прийняття закону вони відбули більше п’ятнадцяти років позбавлення волі (деякі з них — навіть більше двадцяти п’яти).

Тому норми прийнятого закону ставлять в очевидно дискримінаційне положення засуджених, які відбули більше п’ятнадцяти років позбавлення волі на момент набрання чинності цим законом, однак для них не передбачено жодних Перехідних чи Прикінцевих положень, аби поставити їх в рівне становище з тими, хто отримав пожиттєве ув'язнення порівняльно недавно — 5-10 років назад.

Крім того, необхідність відбути для засудженого більше тридцяти років позбавлення волі ставить під сумнів весь механізм запропонованого звільнення для довічно позбавлених волі. В умовах української пенітенціарної системи, де довічно позбавлені волі знаходяться в неналежних умовах тримання та не отримують належного лікування (факти чого також неодноразово ставали підставами для розгляду Європейським судом), є малоймовірним, що більшість з них доживе до звільнення. Це, у свою чергу, позбавляє довічно позбавлених волі фактичної перспективи звільнення.

Відповідно до практики Європейського суду, Європейська Конвенція не забороняє застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів, наприклад, умисного вбивства з обтяжуючими обставинами. Однак, для того, щоб таке покарання відповідало вимогам статті 3 Конвенції, воно має бути de jure та de facto таким, яке може бути скороченим, що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливість перегляду (рішення ЄСПЛ у справі “Вінтер та інші проти Сполученого Королівства” (Vinter And Others v The United Kingdom), пункти 59-81).

Прийнятий же проект закону № 4049, фактично, не відповідає критеріям реальності перспектив звільнення для довічно позбавлених волі, які мають відбути більше тридцяти років позбавлення волі (а деякі із засуджених, які вже відбули більше п’ятнадцяти років позбавлення волі – мають відбути до сорока і навіть більше років позбавлення волі).

Раніше Європейський суд вже розглядав аналогічний випадок у справі “Bancsók and László Magyar (№ 2) проти Угорщини”. У цій справі заявник міг розраховувати на умовно-дострокове звільнення лише після сорока років позбавлення волі, що було визнано надмірним строком, і встановлено порушення Статті 3 Конвенції. Зазначалося, що 40 років, протягом яких заявникам доведеться почекати, перш ніж вони зможуть розраховувати на розгляд питання про звільнення, термін перебування під вартою було значно довшим за максимальний рекомендований термін. Такий рекомендований строк, мав би складати 25 років, після яких особа могла б бути звільнена.

Оскільки прийнятий закон № 4049 дає право звільнення не раніше ніж після 30 років позбавлення волі, то він не відповідає викладеним вище принципам міжнародного права, а отже, не може вважатися належним способом виконання загальних заходів у розумінні рішення у справі “Пєтухов проти України № 2”.

Відповідно до вищевикладеного, керуючись статтею 94 та 106 Конституції України, просимо ветувати прийнятий проект закону № 4049 та повернути його на доопрацювання.

21 жовтня 2022 року

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Центр громадянських свобод (Київ)

Територія успіху (Кропивницький)

Март (Чернігів)

Правозахисна група “Січ” (Дніпро)

Благодійна організація “Фонд милосердя та здоров’я” (Херсон)

Громадська організація “Докудейз”

Альянс української єдності

Благодійний фонд “СПР” (Київ)

Благодійний фонд “Людина і право” (Харків)

Інститут “Європейська слобода” (Сєвєродонецьк)

Центр правових та політичних досліджень “СІМ” (Львів)

Інститут демократії імені Пилипа Орлика (Київ)

Європейська мережа із судового захисту прав ув’язнених

Україна без тортур

Освітній дім прав людини — Чернігів