MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Припинити дивитись так, щоб не бачити

04.11.2022   
Аркадій Даваров
З відкритими очима. Аркадій Даваров — з притчею про сліпих.

Усього й треба, що придивитись, боже мій,

 Усього і справи, що уважно вдивитись,

і не підеш, і нікуди вже не дітися

від цих очей, від їхньої раптової глибини.

Юрій Левітанський

Ми не вміємо дивитись — у цьому корінь наших бід! Зазвичай ми дивимося так, щоб бачити те, що нам потрібно чи те, чого хочеться. Популярним стало мистецтво дивитись так, щоб не помічати головного. Особливо, якщо воно тривожне, жахливе, болюче, викликає провину, сором і розпач.

Кожен із нас упевнений, що вміє дивитися так само добре, як дихати і ходити — чого тут простіше. Але це вміння не завжди допомагає правильно зорієнтуватись у складній ситуації. Крім того, дві людини нерідко бачать одне й те саме кожен по-своєму, і тоді виникає ґрунт для конфлікту — хто ж має рацію. Особливо останнім часом, коли через війну йде нескінченна непримиренна суперечка всередині деяких сімей або між друзями.

І тоді постає питання: наскільки наше сприйняття таки відповідає реальності? Тобто тому, що існує насправді, а не є плодом нашої фантазії. Адже якщо те, як ми бачимо світ, далеко від того, що відбувається насправді, то життєвий шлях нагадує “Притчу про сліпих” Пітера Брейгеля-старшого, де процесія сліпих падає в канаву слідом за сліпим поводирем.

Пітер Брегель. Притча про сліпих (1568). Музей Каподімонте. Неаполь

Пітер Брегель. "Притча про сліпих" (1568). Музей Каподімонте. Неаполь

І тут нам на допомогу можуть прийти об'єктивні закони сприйняття, відкриті психологами на початку минулого століття. За аналогією з фізикою, вони проводили сотні експериментів, вивчаючи зорове сприйняття людини. Один із головних процесів, відкритих ними, описується так званим законом ампліфікації: те, що ми сприймаємо органами почуттів, природно доповнюється до цілісного образу за рахунок наших уявлень про це. У хід тут йдуть колишні переконання, самооцінка, авторитетні шаблони, звичне мислення та світогляд. Наприклад, три точки на аркуші паперу сприймаються як трикутник. Ця фігура складається з двох типів елементів: реально існуючі точки як вершини трикутника та невидимі сторони, що їх з'єднують. Друге — це накопичені знання про те, з чого складаються трикутники.

Як це стосується нашого звичайного життя, можете запитати ви? По-перше, існуючі у нас уявлення про світ визначають те, що ми бачимо. Наприклад, індіанці не помічали кораблів Колумба у морі, оскільки не мали до цього досвіду сприйняття подібних об'єктів. По-друге, безглуздо у суперечці використовувати факти як аргументи — вони неодмінно будуть інтерпретовані по-своєму. І, по-третє, важливо відстоювати свій унікальний погляд, в який по-справжньому віриш. Трагічна історія кінця життя Ернеста Хемінгуея, коли він бачив те, що за ним стежать спецслужби, а дружина та лікарі не хотіли цього визнавати та лікували його електрошоком від параної. Потім з'ясувалося, що письменник мав рацію.

У глибинній основі сприйняття лежить віра

Інше відкриття психологів на той час — закон прегнантності (від латинського слова, що означає повноту, вагітність) говорить про хорошу форму, яку прагне прийняти усе, що сприймає людина. Серед її основних якостей: простота, завершеність, гармонійність, чіткість, цілісність. Якщо процес сприйняття до цього не приходить, виникає незавершений гештальт і людина відчуває дискомфорт від невизначеності, заплутаності і недосконалості.

Тому кожна людина природно обирає найпростіше пояснення фактів або їхню інтерпретацію, з якою їй спокійніше жити. Звичайно, їй найпростіше спиратися на свій минулий досвід, старі переконання, вплив пропаганди та думку авторитетів. Але сучасний світ так швидко змінюється та ускладнюється, що це вже не працює. І виникає невиразне неприємне почуття, що тебе дурять, або що ти сам це успішно робиш.

При цьому почуття дискомфорту усе одне тягне сформувати закінчену картинку. Ось і доводиться для цього чогось не помічати, не бачити явних протиріч чи того, що болісно. Миритися із цим чи ні — непростий вибір. Адже, інакше, доведеться витрачати сили та час, щоб розібратися у ситуації глибше. А це може змусити змінити своє життя.

Отже, з'ясовується, що мозок людини кожну мить додає до того, що він бачить очима, невидимі елементи, яких не вистачає для виникнення цілісної картинки. Головне тут питання: наскільки цій невидимій добавці можна довіряти? Складність у тому, що об'єднання видимих ​​та невидимих ​​елементів картинки відбувається миттєво та не усвідомлено. А своїм очам ми вже точно довіряємо. А заразом довіряємо і тому, що автоматично добудовується до того, що бачимо. Так ми приходимо до того, що у глибинній основі сприйняття лежить віра.

Згідно з давнім визначенням віра — “здійснення очікуваного і впевненість у невидимому”. Віра робить ці невидимі добавки такими, що існують у нашій свідомості. Різні люди вірять у різне часто просто через те, що розглядають явища з “різних боків”. Це може бути цілком прийнятним, але може й призводити до роздратування, агресії, навіть до війн, якщо погляд іншої сторони вважати апріорі хибною або, більше того, такою, що не має права на існування. Як це було сторіччя тому в Європі з протестантами та католиками. І як це відбувається зараз.

Тому варто перевіряти, чи ти не дотримуєшся помилкової віри. Тобто такої віри, яка гарантовано дає нездійснені очікування, прогнози та надії. Адже міць віри незаперечна, якою б вона не була. Ковтаєш таблетку плацебо і одужуєш. І, навпаки, ковтаєш ту ж таблетку зі страхом і нав'язливими думками і хворієш на рівному місці. Якщо віра людей протилежна, то вони й побачать протилежне, дивлячись на те саме. Іноді сприйняття великих груп людей буває настільки різним, що доводиться визнати: ми живемо у різних світах. І тоді нормальне спілкування практично неможливе — як із інопланетянами.

Чи можна знайти в собі та викрити помилкову віру? Природа людини така, що відмовлятися від звичного самообману не хочеться. Навіть Пушкін писав: “я сам радий обманюватися”. Біда в тому, що плата за це надто велика! Але якщо наважуєшся на такі зміни, то треба спочатку побачити свою віру у всій її красі. А для цього знов-таки — навчитися дивитися.

Зверну увагу на три конкретні кроки, які кожен із нас може зробити, щоб побачити реальність. Часто ми їх робимо інтуїтивно, але потім забуваємо в життєвій метушні. Насамперед, потрібно мати контакт зі своїм серцем, уміти почути його тихий голос. Антуан де Сент-Екзюпері вірно писав: “Зорко одне лише серце. Найголовнішого очима не побачиш”. Інакше немає надійної опори для справжнього бачення. Не в інтелекті же її шукати, якщо думки цей процес спотворюють! На щастя, є багато засобів та давніх практик для звернення до своєї глибини: медитація, йога, молитва або просто чаювання в компанії хорошої людини.

Потім важливо придбати свіжість сприйняття — бачити світ і себе в ньому щоразу заново. За тим самим законом ампліфікації, варто максимально відключати думки і звичні переконання, коли дивишся на щось. Щоб це натренувати, підходять різні види медитації. Феноменологічне сприйняття, запропоноване Едмундом Гуссерлем, дає спосіб просто дивитися без попередніх уявлень про щось. Дивитися так, як вміють дивитися маленькі діти, які не мають  накопичених знань. Дивитися без упереджень і взагалі без думок і на окремі факти, і на всю картинку загалом.

Це, як мінімум. Якщо виходить, варто піти далі і подивитися також на свої вірування, які невидимі і підключаються автоматично. Англійське слово beliefs означає і “вірування”, і “уявлення”, і переконання, що щось істинно — тобто всі когнітивні феномени, що супроводжують формування цілісної картинки. Тому важливо подивитися на них заново, щоб відмовитися від усього чужого, спокушаючого  та застарілого. Найрадикальніший спосіб дає нам Джидду Крішнамурті. Через усі його книги та публічні виступи проходить повна відмова від думок, переконань, вірувань, аби з абсолютно чистим розумом дивитися на себе та світ.

І останнє: доведеться взяти відповідальність за те, що бачиш. Дати собі звіт: чи хочеш ти бачити те, що є, чи продовжувати бачити те, чого насправді нема. Це непомітний, але вирішальний вибір. Його називають вибором моральним чи екзистенційним, щоб підкреслити, що в ньому людина обирає не одну з альтернатив, а себе — якою вона буде, якщо поверне праворуч чи ліворуч у цьому роздоріжжі життєвого шляху. Це вічне гамлетівське питання, яке, як сказано у вірші Бориса Пастернака, кожен вирішує наодинці, коли “все тоне у фарисействі”. Це вимагає мужності та тверезості, щоб дивитися правді в очі та жити відповідно до неї.

Переклад з російської. Оригінал: Радіо Свобода

Аркадій Даваров  IT-фахівець, психолог

 Поділитися