MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Страта зека

13.11.2022   
Олексій Скорбач
Показова страта членами ПВК “Вагнер” російського найманця Євгена Нужина, який раніше здався у полон ЗСУ, призвела до звинувачень росіянами у недотриманні нашою країною міжнародних угод.

Полонений вагнерівець Євген Нужин, скріншот з відео Юрія Бутусова

Полонений "вагнерівець" Євген Нужин, скріншот з відео Юрія Бутусова

Показова страта членами ПВК “Вагнер” російського найманця Євгена Нужина, який раніше здався у полон ЗСУ, призвела до звинувачень росіянами (ті, які проти війни і за мир у всьому світі) у недотриманні нашою країною міжнародних угод, порушень звичаїв та законів війни, дегуманізації суспільства та втрати людяності (далі по списку).

Незрозуміле переміщення з українського полону до катів ПВК “Вагнер” найманця цієї організації та, фактично, публічна страта — спричинили палку “правозахисну” дискусію та щире обурення росіян діями української влади.

Хоча злочини проти людяності та геноцид українців викликали менші обговорення на російських пабліках і обмежувалися, в особливо жахливих випадках, особистими постами та траурними аватарками.

Але не дискусіями і не такими емоціями.

Наскільки такі звинувачення хороших росіян хвилюють мене особисто — я відповім, як громадянин України, а не адвокат.


У всесвітній мережі та телеграм-каналах швидко набирає обертів відео із стратою колишнього в’язня-бойовика ПВК “Вагнер” Євгена Нужина. Вказаний матеріал опублікував один із телеграм-каналів, який називають близьким до приватної армії.

В Україні смерть в’язня на фоні розв’язаної війни та десятків тисяч зафіксованих злочинів рашистів пройшла майже непоміченою. Кожного дня загарбники пробивають дно нелюдської поведінки проти мирних українців. Тому жорстока страта людини, яку показово зафільмували та не менш показово вилили у телеграм-канал, в Україні не викликала резонансу. на відміну від пабліків російських емігрантів, де стрімко вибилась у їхні топ-обговорення.

У самій росії смерть людини викликала задоволення але не засудження. Сам керівник ПВК Вагнер” Є. Пригожин заявив, що він задоволений “фільмом, який називається ‘собаці — собача смерть’…”.

На відео засуджений у росії Євген Нужин, розповідає, що його викрали на вулицях Києва, після чого б’ють кувалдою кілька разів по голові (“фірмовий” вагнерівський почерк страти, який вони продемонстрували ще у Сирії). При цьому аудиторії повідомляють, що 4 вересня 2022 року найманець втік з фронту та добровільно здався в полон українським військовим, де давав свідчення проти ПВК “Вагнер”.

Про самого Євгена Нужина лише відомо, що до ПВК “Вагнер” він потрапив із колонії, де відбував 25-річний термін за вбивство двох людей. Його начебто особисто завербував Пригожин. Після здачі у полон Є. Нужин дав декілька інтерв’ю українським журналістам щодо свого негативного ставлення до війни, умов вербування засуджених та бажанням воювати на боці України.

Користувачі соціальних мереж та різних телеграм-каналів розділилися у думках, яким чином вагнерівець опинився у росії — у результаті обміну полоненими чи викрадення у середмісті Києва. Це більше інтригує, ніж сам факт та спосіб умисного вбивства людини. Проте росіян об’єднало спільне засудження українців з приводу цієї позазаконної страти.

Немає сумніву, що таким чином ПВК “Вагнер” не тільки продемонстрував “серйозність” своїх тверджень про дисципліну у середині організації, а й з профілактичною метою доніс завербованим засудженим пересторогу про довгі руки та відсутність кордонів. Саме тому особисто Нужин вказує на відео про викрадення у Києві. Скоріш за все — це бажання швидкої смерті після катувань, яким його піддали або обіцяли застосувати.

У частині викрадення посеред Києва твердження викликають певний сумнів, адже військовополонені та затримані окупанти перебувають у спеціальних таборах під охороною. Навряд чи було виключення для неординарного найманця із не найкращою біографією.

На фоні жахливих, шокуючих, масових, але звичних злочинів рашистів, вказана новина — скоріше способом її доведення — виділяється нетрадиційним характером. І тому так швидко отримала популярність та звинувачення з боку росіян у злочині проти довірливої людини, яка повірила українській владі. При цьому, у продовження теми страти, згадуються екстрадиція Тимура Тумгоєва або викрадення Леоніда Развозжаєва. Не думаю, що без зливу самої страти та її способу новина на кшталт “вагнерівці стратили зрадника” — викликала би обговорення. Пошуковий запит в Інтернеті видає інформацію, що найманці вже розстрілювали ув’язнених за дезертирство та спробу здачі в полон ЗСУ (відомо не менш ніж п’ятдесят таких позасудових страт).

На форумах в обговоренні новини просувається думка, що Україна вчинила злочин настільки жахливий, що порушила всі можливі міжнародні зобов’язання та підкосила моральні устої громадянського суспільства. У продовженні логіки — правоохоронні органи та спецслужби України повинні одразу повірити у щире каяття росіянина. Тобто перед ними — не засуджений за особливо тяжкий злочин, який погодився їхати на війну, задля чого був звільнений із колонії, і не черговий Алєксєй Філіппов, який вдало замаскувався серед іноземних добровольців для ліквідації українських офіцерів.

Ще далі за логікою — це нашкодить при подальшій агітації добровільного полону та іміджу України. Як на мене, імідж — це останнє, що хвилювало Україну з моменту отримання незалежності.

При обговоренні у росіян переважає думка, що в Україні, на загальному фоні кривавої війни, цього нескінченного щоденного злочину, під звук сирени (як зараз, коли пишу цю статтю) спецслужби повинні проводити повну та об’єктивну перевірку щирості бойовика, раніше засудженого за декілька вбивств у мирний час.

Але я не побачив у цих обговореннях думки потерпілих або жертв цієї людини. Наскільки вони у росії зраділи звільненню їхнього вбивці? Адже тут знову йде велике протистояння логік хороших росіян, які до цього часу не менш щиро засуджували використання зеків за обіцянку амністії.

Зовсім недавно російські правозахисники вказували на відсутність справедливості до родичів жертв та потерпілих. Російські правозахисники обурювалися нонсенсом, що засуджена за тяжкі злочини особа виходить на волю для вчинення нових злочинів та перестає відбувати покарання, отримуючи карт бланш.

Так само, не обговорювалася з таким запалом та бійками на фронтах соціальних мереж інформація голови фонду “Русь сидящая” Ольги Романової про вербування близько 25 тисяч ув’язнених, яких відправили на війну.

Без сумніву, ця війна відправила в утиль більшість актів, якими війнам надавалися (у теорії) людське обличчя, ілюзія шляхетності. Заради справедливості — ці норми ніколи у повній мірі не дотримувалися. Але рашисти їх знищили назавжди, навіть задля теорії. Кількість злочинів в Україні, які відомі на сьогодні — десятки тисяч. Розглядати їх будуть не одне покоління суддів.

Але повернемося до страти людини. Необхідно зауважити, що правовий статус Євгена Нужина був однозначним — він не комбатант, а найманець, який не підпадає під дію Женевських конвенцій та інших спеціальних міжнародних договорів. На нього не розповсюджувалися гарантії військовополоненого.

Таким чином, для розуміння цієї історії необхідно прийняти, що Нужин був злочинцем із невідбутим терміном, так само розуміти, що найманці та комбатанти все ж таки різні категорії. Хоча називати красивим словом “комбатант” тимчасових власників прасок із незакінченою середньою язик не повертається.

Можливо, страта вагнерівця нашкодить ефективності заклику здаватися в полон. Без сумніву, вона обговорюється в російській армії, і якщо про неї хтось не знає, то йому доведуть свої ж командири.

Але росіяни однаково будуть здаватися в полон заради життя і, так само, після обміну, розповідати у російських ЗМІ брехню про тортури та жахи перебування у ньому.

У мене є багато знайомих росіян до яких у мене дуже хороше ставлення та повага. У росії вони пройшли і Крим, і рим. Деяких з них пресували російські спецслужби, деякі воювали або воюють за Україну. Реально воюють, а не виказують бажання. Більшість з них додатково переслідувалися в Україні через їхню позицію та жили під загрозою видачі до росії. Я ніколи не заперечував того факту, що українські державні органи, на превеликий жаль, співпрацювали та співпрацюють із спецслужбами росії. Можливо, це якраз той самий випадок.

Але зараз у мене тільки отрута та сарказм із приводу цієї, безперечно, жахливої історії. Тому що наголос в ній поставлений неправильно: вина конкретних злочинців-вагнерівців перекладається на Україну, при цьому забувають, що це відео російського виробництва і показова страта росіян, для росіян і про росіян.

Якщо відбулося викрадення полоненого, то це дірка у національній безпеці, яка і так ширше відомого всесвіту. Якщо відбувся недобровільний або нечесний обмін полонених, то це моральна відповідальність конкретних українських посадовців.

Проте юридичної відповідальності української влади за смерть росіянина — немає. Україна у жодному разі не несе відповідальності за злочини проти росіян, вчиненими росіянами на території росії і за згоди російської влади. Це російське дике поле, у якому державним інституціям немає місця — їх підмінили приватні компанії. Немає сумніву, що з України вказана людина потрапила до росії живою, і що буквально на наступний день її стратили. Проте вина України у тому, що реально не передбачили наслідки кривавого шоу. Вимагати обурення в українському громадянському середовищі — марна трата часу.

Нехай слідчий комітет рф займається цією справою, після того, як доведе до суду кримінальну справу за знесення пам’ятника Пушкіну у Житомирі. Російські правозахисні організації за кордоном також можуть провести власне розслідування, якщо є час, бажання та натхнення.

В Україні — пріоритет життя громадян України та захисників України. При обміні полонених саме цей фактор має вирішальне значення. Тому громадяни України, у статусі кума російського президента чи беркутівців під слідством, так само обмінюються на інших громадян України та іноземців, що захищали Україну.

Обурення у російському середовищі викликав той факт, що особа перебувала в українському полоні, і тому наша держава повинна була довічно відповідати за її безпеку та добробут. Передбачати наслідки російського божевілля та імпотенції місцевого суспільства, якого взагалі не торкнула показова смерть людини. Проте, ще раз нагадую, що Є. Нужин був переданий живим та, судячи із раніше надрукованих фото, неушкодженим і здоровим.

Саме росія несе відповідальність за подальшу долю переданого засудженого. Українськими органами, у цій ситуації, можливо, передбачався додатковий строк ув’язнення — благо, правки до російського кримінального законодавства це дозволяють. До тих двадцяти п’яти років могли добавити довічний особливий режим. Проте, вимагати передбачити середньовічний ритуал із фільмів жахів? Йдіть за відомою адресою не менш відомого корабля — у нас в Україні такого не практикують. В Україні не повинні і не будуть задумуватися над долею кожного російського полоненого та його подальший життєвий шлях — своїх проблем вистачає.

Наостанок хочу додати — не тільки українським спецслужбам однаково, що буде з полоненими росіянами у росії — більшості українцям це також не цікаво. Росіяни за кордоном повинні, нарешті, для себе зрозуміти, що єнот з Херсонського зоопарку для українців важливіший ніж невдоволений росіянин.

 Поділитися