MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Війна і свобода совісті: чи можна відмовитися від служби у ЗСУ через релігійні переконання? Говоримо із дослідником релігії і права Дмитром Вовком та директором ХПГ Євгеном Захаровим

29.11.2022   
Марія Крикуненко

Ілюстрація: Марія Крикуненко/ХПГ [альтернативна служба зсу свобода совісті свобода релігії віросповідання]

Ілюстрація: Марія Крикуненко/ХПГ, на основі зображень від kharkivoda.gov.ua, shutterstock.com

З моменту оголошення мобілізації в Україні на тлі повномасштабного російського вторгнення віряни тих релігійних громад, яким заборонено тримати зброю в руках, опинилися без перебільшення у скрутному становищі. Адже якщо в мирні часи замість служби у війську вони могли розраховувати на альтернативну службу (хоч із цим також були проблеми), то в умовах мобілізації це виявилося практично неможливим.

Ми надіслали запит до Міністерства оборони, запитавши, чи можна проходити альтернативну службу зараз, під час війни. Якщо коротко, то у міністерстві вважають, що “альтернатива” була тільки для строкової служби (тобто для тієї, яку проходять юнаки 18-27 років за призовом), а для служби за мобілізацією вона не передбачена. А оскільки призову строковиків зараз немає, то немає і альтернативної служби.

Наскільки така позиція Міноборони є переконливою, чому право на заміну військової служби вірянам вважається основоположним та чи може демократична держава обмежити його під час війни — про це говоримо із Дмитром Вовком (ХПГ спілкувалась із ним торік), який очолює Центр дослідження верховенства права і релігії університету Ярослава Мудрого та є членом експертної групи Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ, яка дає рекомендації країнам ОБСЄ з питань свободи релігій та переконань, та Євгеном Захаровим — директором Харківської правозахисної групи.


Розкажіть, будь ласка, у чому полягають головні проблеми альтернативної служби сьогодні.

Дмитро Вовк: Коли починається війна, то це питання стає гострим. Альтернативна служба може негативно сприйматися населенням і розглядатися як спроба уникнути виконання військового обов’язку. Але це не можна розглядати у такому контексті з двох причин.

По-перше, йдеться про дуже невелику кількість людей, бо подібних положень щодо неможливості проходження військової служби не мають найбільші релігійні спільноти України, зокрема — православна чи греко-католицька церква. І якщо екстраполювати це на кількість тих, хто підлягає мобілізації, то виходить невеликий відсоток людей.

Дмитро Вовк. Світлина: Денис Волоха/ХПГ

Дмитро Вовк. Світлина: Денис Волоха/ХПГ

По-друге, претендуючи на альтернативну службу, недостатньо просто заявити про свої погляди. Ідеться про належність до певної релігійної групи, яка чимось підтверджує те, що людина бере участь у житті релігійної громади. Проблема альтернативної служби почала зростати у 2014 році, коли розпочалася мобілізація і були особи, які виявили бажання проходити альтернативну службу. Тоді їм відмовляли, бо вона не передбачена законом, який регламентує мобілізацію, хоча все це передбачає Конституція та закон України “Про військовий обов’язок”. Було порушено кілька кримінальних справ з цього приводу, але в підсумку суди визнали, що люди, які претендували на альтернативну службу, були праві, оскільки це право передбачено Конституцією. Тобто нам передусім потрібно забезпечити практику, де альтернативна служба гарантується незалежно від того, чи йдеться про призов, чи про мобілізацію.

Євген Захаров: Перша головна проблема в тому, що її [альтернативної служби] фактично не існує. Існування такої служби є необхідним, навіть у вирізаному вигляді. І на сьогодні замість того,  щоб збільшити підстави для цієї служби, щоб надати можливість тим, хто відчуває себе нездатним або небажаючим воювати та захищати Україну від агресора, допомагати захищати країну іншим шляхом у лавах альтернативної служби, [її] просто взяли та скасували як таку, бо в законі “Про мобілізацію” вона не згадується. Я вважаю, що це груба помилка. Я маю побоювання, що факт відсутності альтернативної служби може бути використаний проти нас російською стороною, адже для іміджу країни це погана історія. Сьогодні потрібно розширити підстави для цієї служби і зробити так, щоб цей закон діяв, а також включити перелік установ, де мають працювати “альтернативники”.

Українське законодавство дійсно дозволяє обмежувати право на альтернативну службу під час воєнного стану. Але в самому Указі Президента “Про введення воєнного стану в Україні” стаття 35 Конституції, яка забезпечує це право, не обмежується. Відтак, невійськова служба має гарантуватися і під час воєнного стану. Є певна прогалина в законах, яка полягає в тому, що альтернативна служба застосовується лише до строкової військової служби, яка формально не одне й те ж, що служба в межах мобілізації. При цьому сьогодні призовники не підлягають мобілізації — про це ХПГ писала детальніше у нашому телеграм-каналі. Проте найголовніша проблема полягає в тому, що порядок проходження невійськової служби не прописаний у законі “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. Ось чому альтернативна служба зараз “не працює”, хоч і гарантована Конституцією.

Чому взагалі альтернативна служба важлива? У країні війна. Хтось точно скаже, що всі мають захищати Батьківщину, тож не час говорити про такі речі. Чи можемо ми щось відповісти на це?

Дмитро Вовк: У період Другої Світової війни в Радянському Союзі були ситуації, коли віряни з мотивів своїх переконань йшли до в’язниці, отримували 10-15 років позбавлення волі, щоб не бути мобілізованими. Якщо людина настільки серйозно ставиться до своїх переконань, готова сісти у в’язницю, то очевидно: це привід замислитися, чи справді ми чогось досягнемо, якщо примусово залучатимемо людину до війська. Чи буде вона ефективно воювати, чи потрібно нам “ламати” життя цієї людини? Як я казав, це дуже невелика кількість випадків. То чи впливають ці випадки на публічний інтерес, яким є захист суверенітету країни? Я думаю, що ні, тому що це вузька група людей. Але це впливає на життя людей, які мають щирі глибокі переконання.

Чому це питання прав людини? Тому, що це питання її внутрішніх переконань, які захищаються статтею 9 Європейської конвенції з прав людини, статтею 18 Пакту про громадянські та політичні права. І Україна в цій війні захищає не лише свій суверенітет та територіальну цілісність, а захищає своє право бути частиною Європи, де базовими цінностями є верховенство права та права людини.

Євген Захаров: Я вас можу запевнити, що будь-який командир військової частини, якщо його спитати, чи хоче він взяти до себе в частину людину, яка не хоче брати в руки зброю та не хоче воювати, категорично відмовиться. Йому потрібні мотивовані люди, які хочуть йти служити і захищати свою країну. Якщо людина з якихось обґрунтованих міркувань не хоче служити в армії, то їй треба надати можливість проходити цю альтернативну службу. Так, це питання є другорядним, адже коли йде війна, постає питання про життя і смерть великої кількості людей, а це стосується невеликої. Але нічого не заважає позитивно розв’язати це питання, поновивши альтернативну службу. Треба лише додати одну норму в закон “Про мобілізацію”.

“Україна в цій війні захищає не лише свій суверенітет та територіальну цілісність, а захищає своє право бути частиною Європи, де базовими цінностями є верховенство права та права людини”

Євген Захаров, 22.03.2022. © Олександр Війчук © Олександр Війчук © Олександр Війчук

Євген Захаров, 22.03.2022. © Олександр Війчук

Як взагалі розвивався цей інститут в Україні, і як було з ним раніше?

Євген Захаров: Це один із перших законів, який був ухвалений в незалежній Україні в грудні 1991 року. І цей закон заклав підвалини для тих, хто не може проходити службу з релігійних мотивів. Із самого початку він передбачав більше підстав для альтернативної служби. Зокрема, там була можливість [проходити альтернативну службу] для пацифістів. Тобто для людей, які відмовляються від служби не внаслідок релігійних, а внаслідок політичних переконань. Але закон звівся до того, що він застосовувався тільки для вірян протестантських церков (і то не всіх: до 9 з 18 на той час в Україні).

До закону також була додана постанова Кабінету Міністрів України, яка визначала вірування, люди з яких мають право на альтернативну службу. Була процедура, і людина, яка претендувала на це право, мала за пів року до призову подати заяву до військкомату, що він хоче її проходити, та принести довідку, що він є вірним релігійній громаді, яка передбачена в цьому списку. Загалом кількість альтернатив була дуже малою, тому молоді хлопці, які не бажали служити в армії, вирішували це питання корупційним шляхом. Були також позитивні норми, якщо порівнювати з російським законом про альтернативну службу, де людину могли надіслати  проходити альтернативну службу бозна-куди. В Україні норма була така, що ця людина могла щодня повертатися до свого дому. У такому вигляді це довго існувало. При цьому альтернативна служба фактично мала характер покарання за відмову від строкової служби. 

“Альтернативна служба фактично мала характер покарання за відмову від строкової служби”

Як з альтернативною службою в інших країнах? 

Дмитро Вовк: Позитивною практикою є гарантування альтернативної служби і для тих, хто її проходить у межах призову, і для тих, хто її проходить на якихось інших підставах. Позитивною практикою є гарантування цього права як у момент залучення, так під час її проходження, тому що погляди людини можуть змінюватися. Позитивною практикою є відмова від будь-яких покарань до тих, хто відмовляється від проходження військової служби та обирає на користь альтернативної служби — зокрема, з урахуванням відмови від обтяжливої альтернативної служби (наприклад, призов триває рік, а альтернативна служба — два чи три роки). Також держава має захищати цих людей від дискримінації та стигматизації через їхні переконання.

У більшості країн, які входять до Ради Європи, є право на альтернативну службу. Але в різних країнах підстави отримання права можуть бути різними. Ну, наприклад, в Італії  гарантується право на відмову від військової служби на підставі етичних або філософських переконань, в Естонії, Греції, Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії — з релігійних чи етичних переконань, у Чорногорії та Румунії — виключно з релігійних переконань, в Австрії чи Норвегії передбачена можливості відмовитися від військової служби з релігійних, етичних переконань та емоційних заперечень, у Данії — виключно через емоційне несприйняття військової служби, яке може мати різну природу (релігійну, філософську). Існують країни, де альтернативної служби немає: це Туреччина. Також є країни, які встановили право на альтернативну службу відносно нещодавно: Вірменія, після справи Баятян проти Вірменії.

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що Вірменія не порушила статтю 9 Євроконвенції (право на свободу думки совісті та релігії), засудивши заявника, Свідка Єгови, до двох з половиною років в’язниці за ухилення від військової служби. ЄСПЛ рішенням один проти шести визнав слушним аргумент заявника про те, що більшість держав Ради Європи на той час уже мали закони про альтернативну службу, але констатував, що відсутність такого закону у Вірменії не порушує конвенційних прав. Однак, справу передали до Великої Палати ЄСПЛ, яка все ж встановила порушення дев’ятої статті конвенції та присудила заявнику 10 тисяч євро компенсації. Уже після засудження Ваана Баятяна у Вірменії все ж ухвалили закон про альтернативну службу.

Чи знаєте ви про конкретні кейси порушення права на альтернативну службу зараз?

Дмитро Вовк: Я знаю, що віряни активно цікавляться цим питанням і звертаються до відповідних профільних правозахисних організацій, наприклад, в Інститут релігійної свободи в Києві. До них надходять звернення, які стосуються не лише відмови людині у цьому праві. Існують моменти, коли віряни звертаються з ситуацією, де їм кажуть: “Ви не можете тримати зброю в руках, але ми вас мобілізуємо і відправимо в якісь допоміжні частини”. І проблема полягає в тому, що в цій ситуацій подібне рішення для багатьох вірян також є неприйнятним.

Бо, наприклад, якщо ми говоримо про Свідків Єгови, то для них є неприпустимим будь-яке зіткнення з військовою справою. Для таких людей альтернативна служба має бути невійськового характеру (будинки для людей похилого віку, медичні заклади невійськового характеру тощо). І в цій ситуації право на відмову з мотивів совісті треба тлумачити достатньо широко.

Український рух пацифістів стверджує, що у травні та червні 2022 року в Україні двох осіб, які відмовилися від військової служби через сумління, притягнули до кримінальної відповідальності: одному чоловіку присудили 3 роки позбавлення волі, іншому — 4. Хоча обом дали відстрочку на 1 та 2 роки відповідно, вони можуть опинитися за ґратами, якщо знову отримають повістку і відмовляться йти до армії. Також повідомлялося про засудження до одного року ув’язнення відмовника Віталія Алексеєнка.

У законі про альтернативну службу зазначений конкретний перелік релігійних організацій, віровченнь, у яких не допускається користування зброєю. Чи є він вичерпним? Чи може він доповнюватися, розширюватися? Що робити, якщо людина належить до віровчення, але його немає у списку?

Дмитро Вовк: У цьому ж і полягає проблема. На практиці це буде означати, що органи, які будуть розв’язувати питання, перевірятимуть належність людини до одного з віровчень, зазначених у постанові Кабінету Міністрів України. Це не є виправданим, тому що можуть існувати якісь відносно невеликі чи нові релігійні течії, які передбачають відмову від військової служби, і при цьому не включені в цей перелік. На практиці більшість випадків стосується саме тих віровчень, які є в постанові уряду, але якщо ми гіпотетично уявимо якусь іншу релігійну групу, то в цій ситуації суд має орієнтуватися не на перелік, а на Конституцію України і перевіряти не те, чи є людина в цьому переліку, а чи справді ця людина має оці застереження. Відповідно, якщо людина їх має, то суди мають визнавати, що вона має право на альтернативну службу.

“Умовою є наявність глибоких щирих переконань, а не природа цих переконань”

У національному законодавстві не йде мова про альтернативну службу з міркувань не релігійного характеру. Чи можуть, наприклад, пацифісти претендувати на це право?

Дмитро Вовк: Мені здається, що має бути рівний захист і для тих, і для інших. Виходячи з того, що Європейська конвенція з прав людини гарантує в рівній мірі захист як релігійним, так і нерелігійним переконанням, це право має тлумачитися як таке, що має бути гарантоване як для тих, хто має релігійні переконання, так і для тих, хто має глибокі щирі нерелігійні переконання. Умовою є наявність глибоких щирих переконань, а не природа цих переконань. І ми бачимо, що в деяких західних країнах саме таким вектором рухалась зміна або судової практики, або законодавства.

Приміром у США в 60-х роках на тлі війни у В’єтнамі було кілька таких рішень. Верховний суд США прямо сказав, що хоча закон дає право на відмову з мотивів совісті виключно тим, хто вірить у Бога (там, здається, було формулювання “вірить у наявність певної вищої істоти”), але під дію цього винятку мають підпадати люди, які мають нерелігійні переконання або переконання, щодо яких незрозуміло, чи є вони релігійними або нерелігійними. І на цій підставі суди гарантували право на відмову від військової служби з мотивів совісті людям, які відмовилися воювати у В’єтнамі.

Комітет ООН з прав людини також вказав, що право на альтернативну службу “органічно випливає” зі змісту статті 18 Пакту про громадянські і політичні права, хоча прямо там не передбачене. У 2013 році комітет розглянув сьому чергову доповідь України щодо виконання пакту, і у висновках сказав, що “заходи альтернативної служби мають бути відкритими для всіх осіб, які відмовляються від військової служби через сумління”, незалежно від їхніх переконань і того, чи є ці переконання релігійно мотивованими. Також комітет наголошує, що не повинно бути дискримінації за характером та строком проходження альтернативної служби порівняно зі звичайною військовою службою.

З іншого боку, ми розуміємо, що, по-перше, в абсолютній більшості все ж таки йдеться про релігійні переконання, по-друге — підтвердження обґрунтованості і глибоких щирих переконань, наприклад, пацифістського характеру, потребуватиме якось іншого способу доведення. Тому що у випадку релігійних переконань це достатньо просто (ви маєте вказати, що ви належите до певної релігійної громади, яка має чітку доктрину, що забороняє службу в армії), але це не працюватиме, якщо людина просто скаже, що вона має, наприклад, пацифістські погляди. Тут треба довести, у чому саме проявлялися ці погляди, адже саме заяви про них буде недостатньо. Це буде технічно і юридично складно довести.

 Поділитися