MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

‘Цей свист ніколи не забудеш…’ ‘Коли бомбили ринок Барабашова, в метро стало темно і хиталися люстри...’ ‘Брат із лежачою мамою залишився посеред вулиці...’ , — історії з Ізюма‘Я знала людей, що загинули в бородянських підвалах...’‘Стіни немає, дверей немає, нічого не залишилося’, — жителька Бородянки розповіла, як пережила бомбардування‘Війна на чотирьох лапах’ — особиста війна Сергія Небоги‘Ти розумієш, що до колодязя бігти кілометр через нерозірвані снаряди...’, — хроніки окупованого Ізюма‘Жінка сидітиме в сусідній камері, а син — у Бєлгороді в колонії’. На Харківщині окупанти катували директора школи‘Доки я не почав кричати ‘Слава Росії’, вони не переставали знущатися’. В’язні катівні у Куп’янську розповідають про тортури росіян‘Тримали людей в боксах’ — після деокупації на Харківщині знайшли вже 10 катівень Тиждень у неволі: у Куп’янську окупанти утримували в неволі п’ятьох підлітківВовчанський агрегатний завод: російська катівня за чеченськими лекаламиЖити в окупації 4 місяці, піднімати український прапор на площі. Дві історії з ВовчанськаНа заводі у Вовчанську росіяни ‘катували струмом навіть батюшку’, — заступник директора заводуКатівня на заводі, морг на фермі і дорога життя через дамбу – як живуть люди на тимчасово окупованій частині ХарківщиниВ окупований Ізюм передали ліки для онкохворих – незважаючи на обстріли з боку росіянУ Борівській громаді на Харківщині пошкоджено та розграбовано більшість шкілНа Харківщині російські окупанти розстріляли волонтерів – розвідкаУ міськраді Дергачів показали, що зробили російські війська з громадою (фото)В окупованому Ізюмі почалася примусова мобілізація

Російський літак зробив три кола, стріляючи по мирних жителях

15.12.2022   
Олександр Васильєв

Ганна Рященко, мешканка Бородянки

Ганна Рященко, мешканка Бородянки

Я — Рященко Ганна Свиридівна. Живу в селищі Бородянка на Київщині. Мені 76 років. До війни я вже була на пенсії. Співала в ансамблі ”Надвечір’я”. Зараз ми відновили свою діяльність, готуємо концерт до Дня осіб похилого віку. Жили дуже дружно, дуже гарно.


Яким для вас був перший день війни 24-го лютого?

— Перший день у Бородянці було тихо. А на другий день росіяни вже були тут. Як тільки вони їдуть — ми у підвал, проїхали — виходимо назад. І так було два дні.

— Що саме відбувалося?

— Вони тут їхали, бої були прямо під вікнами нашого будинку, їх видно було. А потім ми пішли ночувати у приватний будинок до сусідки, саме тієї ночі розбомбили наш дім. Коли вранці ми прибігли, російський літак почав стріляти по нас. Ми впали на землю, а він з повітря по нас снарядами стріляв. Потім літак розвертався і знову стріляв. Три заходи зробив, але, дякувати Богу, ми залишилися живі.

Після цього жаху ми вирішили евакуюватися до Тернополя. А коли за два місяці повернулася в Бородянку, побачили неприємну картину. З хати все винесли. Немає ані люстри, ані меблів. Нічого немає, винесли все. І ось я, у свої 76 років, опинилася на вулиці. Зараз живу у модульному будиночку, але це дуже незручно. Поки ще тепло, вода гаряча є, але ліжка — це жах.

Пограбована квартира пані Ганни, у якій не залишилося практично нічого

Пограбована квартира пані Ганни, у якій не залишилося практично нічого

— Що з вашим майном?

— Немає нічого… Порожня хата, порожня кухня. Винесли все. Я тут не так давно, я так сподівалася, що в мене все буде добре, що мене гарно поховають, мені ж 76 років ось виповнилося.

— Що вам розповідали люди, які залишалися в окупованій Бородянці?

— Ой, дуже багато страшного розповідали. У підвалах люди ховалися, у моєї подружки дочка і зять у підвалі загинули. А тіла діставати не дозволяли. Сорок п’ять днів вона чекала, щоб дитину забрати з-під завалів. Але, дякувати Богу, я цього не бачила. Ми вчасно евакуювалися до Тернополя. І там нас зустріли дуже гарно, дуже!

— Серед ваших знайомих хтось загинув у Бородянці?

— Дуже багато! У сусідньому будинку понад 50 людей загинуло, там і моїх знайомих дуже багато.

— Чи залишалися люди у вашому будинку під час бомбардувань?

— Ми тільки не можемо знайти з нашого будинку Любу та Артема, її онука. Ніхто не знає, де вони. Із сусіднього будинку всі живі, дякувати Богу. А далі в будинку дуже багато знайомих загинуло, в будинку навпроти Дому Культури — десь 50 людей.

Зруйнований будинок Ганни Рященко у селищі міського типу Бородянці

Зруйнований будинок Ганни Рященко у селищі міського типу Бородянці

— Чи вірили ви, що буде повномасштабне вторгнення РФ?

— Не вірила! До останнього дня не вірила. Не думала, що росіяни підуть на нас.

— Що ви відчули, коли почалася війна?

— Жах, звичайно! Великий жах. Не дай Боже!

— Ще до 24-го лютого, чи готувалися ви якось до можливого початку війни?

— Ні! Навіть у перший день війни я пішла на базар, купила два кілограми цукру, думала, буду сидіти в хаті як миша й не виходити, мовляв, кому я потрібна? Хто мене чіплятиме? Але зрештою довелося покинути все… Не вірила, що таке може бути. Та скільки ж там українців у Росії — куми, брати, а скільки тут росіян … Ну, хіба можна було таке зробити? Такі звірства коїти, знущатися…

— Що ви плануєте робити далі?

— Що я можу планувати? Мені вже стільки років… Як Бог дасть. Дякувати, хоч пенсію виплачують вчасно. І пайки дають, але дуже незручно жити в модульному будинку. Не знаю, як воно буде.

— Які у вас були емоції, коли звільнили Бородянку?

— Ой, як ми раділи! І плакали, і раділи, дуже сильні емоції.

Чи вірите ви в те, що зрештою все буде добре?

— Хочеться вірити! Дуже хочеться вірити! Сподіваюся, що мені бодай одну кімнату дадуть.

Чи хотіли б ви щось сказати росіянам?

— Що я можу сказати? Хіба ви люди? У вас серця немає, у вас мами немає. Не знаю, що їм можна сказати… Ви — нелюди! За що ви таке зробили? Що ми вам зробили поганого? Що їм можна сказати? Нічого доброго!

Матеріал підготовлено за підтримки Prague Civil Society Centre
 Поділитися