MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

‘Це було не полум’я, а якесь сяйво. Вікна винесло разом із рамами’

20.01.2023   
Олексій Сидоренко

Мархонос Василь Степанович. 1947 року народження. Водієм працював, сорок п’ять років. У радянські часи інколи навіть доводилося до Москви їздити. Кілька разів, машиною вантажною. Жив у місті, а коли батьки померли, перебрався сюди. Звик до сільського життя. Оце в мене там город є, льох. На ринок їздив у Гостомель...


 Чи очікували, що буде повномасштабна війна?

— Нічого, нічого не готував. Я сумнівався, ну як? Як?! У голові не вкладалося. Начебто все життя казали, що це браття. Навіть не думав, що таке можливо. До останнього. Я з донькою розмовляв, вона на Оболоні живе. Тоді не зрозуміло було, нападе чи не нападе росія. Буде щось чи не буде? А вже 24-го, отам вулиця є, о десятій ранку перший будинок розбомбили. Пожежники наші приїхали. А потім через день як почалося по всьому селу… Вони через Ірпінь переправлялися кілька разів, наші підірвали мости: Гостомельський і наш бетонний міст. А вони понтонні переправи робили. Навколо скрізь були солдати, танки. Ось тут навпроти метрів за 300 стояли наші солдати. У мене криниця, вони за водою приходили. 

 Яким для вас було 24 лютого?

— Подзвонила донька, сказала, що війна, наступ. А остаточно ми все побачили приблизно о дванадцятій годині, коли перший снаряд отут розірвався. Люди виїжджали, але у мене з ногою проблеми. Я інвалід першої групи. У мене хвороби, їхати куди? У мого сусіда є льох. Там ми наче захищені були. Отак ми й вижили. Ми знали, коли починається їхня канонада та куди вона йде. Здебільшого у бік Пущі з Горенкою через ліс гатили. Приблизно за півтора тижня біля клубу наші поставили міномети чи що. І вони [росіяни] як почали гатити. Зрівняли усе, аж до озера. Після того як дізналися, що наші поставили там зброю. Піти нікуди неможливо, бо не знаєш, що де. Троє наших побігли та трьох вбило. Страшно було. Але ми звикли, знали звідки летить, що летить.

 Що з вашим будинком?

— Я прийшов  від сусіда додому їсти приготувати. В мене є плита. І в цей момент ось що вийшло. Я пам’ятаю, як мене кинуло на підлогу. Потім я підвівся та навприсядки поповз на город. І там біля сараю спостерігав за будинком. Це було не полум’я, а якесь сяйво. Двері винесло разом із рамою, вікна. Усе повилітало сюди. Згодом я прийшов до тями, дивлюся — палає усе. Це оці запальні [снаряди], чи як вони називаються… Ледве відійшов звідси. Шкода собаку, він зайшов у будинок і вже не міг вибратися, бо така температура була, що перебувати на відстані метрів десяти було неможливо. Він, правда, вискочив, але увесь обгорілий. Добу прожив, і на городі я його поховав. Я підвівся, відійшов метрів на сто до сараю, бо неможливо було там перебувати.

Така температура була, що все у будинку плавилося. Температурні, мабуть, якісь снаряди були. Досі все це збагнути важко.

“Така температура була, що все у будинку плавилося. ‘Температурні’, мабуть, якісь снаряди були. Досі все це збагнути важко”.

Така температура була, що все у будинку плавилося. Досі все це збагнути важко. Це наприкінці березня було. Оце мій останній будинок, який був зруйнований у селі. Мене врятувало те, що я пішов їсти готувати до літньої кухні та якраз у кутку був. Там і зараз помітно сліди від уламків. Буквально десять сантиметрів від мене пролетіли. Це жах.

 Скільки будинків зруйновано у вашому селищі?

— Відсотків 40 це точно. В один будинок тричі прилітало. У пилораму. Прилітало, доки усе не згоріло. Сусідам теж двічі не пощастило. Спершу будинок на дві родини розбомбили, а за три дні усі прибудови, гараж, сарай. 

 Були мародерства?

— Розповідали, що мародерили. Розповідали, що приходив один хлопець з того боку до магазину. А вони [росіяни] у магазин поцілили, зробили отвір, щоб зайти до магазину. Він теж хотів зайти, так ледь не вбили. Магазин вони повністю обчистили. Машинами під’їжджали, щоб забрати усе. Але ходити та дивитись ми не стали. Це слава Богу, що вони два кілометри до будинку не дійшли. Що було б, не знаю.  

Мархонос Василь Степанович, Бородянка

Мархонос Василь Степанович, Бородянка

 Що плануєте робити далі?

— Хоча б допомогу якусь дали. Ось моя літна кухня, я збираю залізо листами, щоб дощ не заливав, тому що дах пошкодило. Дай Боже, щоб усе це закінчилося швидше. Зараз дах роблю. Планів багато. Щось таке зробити, щоб жити більш-менш можна було. Будиночок відбудувати. Влітку можна жити, коли світло є, обігрівач вмикаю. Коли температура плюсова, більш-менш можна жити. Волонтери допомогли. 

Чи змінилося ваше ставлення до росіян?

— Ох, багато слів можна сказати. Це нелюди! Таке враження, що Україна для них як прищ, який заважає десь. Вони не вважають українців людьми. Ще двадцять років тому почалася ця пропаганда. Немає слів таких, щоб висловитися на їхню адресу. Це звірі, це не люди. Коли бачиш, що вони зробили із нами… Знайомі є у Бучі, в Ірпені… Змінити тепер ставлення до них неможливо. Я думаю, тисячоліття мине, а воно не зміниться.

 Поділитися