MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Кам’янка: стародавнє село, стерте з лиця землі Знову мріяти — поранена в Руських Тишках дівчина потребує допомогиРуські Тишки: фосфорні бомби, вантажівки з пральними машинками і покинуті трупи росіянКоробочкине: пів року під обстрілами. ФоторепортажВасиленкове: село, через яке пройшла лінія фронтуКатівня в Пісках-Радьківських: поліція знайшла чергове місце злочину російської арміїУ Липцях на Харківщині знайшли катівнюЧетверо медиків загинули під час евакуації пацієнтів психіатричної лікарні у Харківській області ‘Тримали людей в боксах’ — після деокупації на Харківщині знайшли вже 10 катівень Тиждень у неволі: у Куп’янську окупанти утримували в неволі п’ятьох підлітківВовчанський агрегатний завод: російська катівня за чеченськими лекаламиЖити в окупації 4 місяці, піднімати український прапор на площі. Дві історії з ВовчанськаНа заводі у Вовчанську росіяни ‘катували струмом навіть батюшку’, — заступник директора заводуКатівня на заводі, морг на фермі і дорога життя через дамбу – як живуть люди на тимчасово окупованій частині ХарківщиниВ окупований Ізюм передали ліки для онкохворих – незважаючи на обстріли з боку росіянУ Борівській громаді на Харківщині пошкоджено та розграбовано більшість шкілНа Харківщині російські окупанти розстріляли волонтерів – розвідкаУ міськраді Дергачів показали, що зробили російські війська з громадою (фото)В окупованому Ізюмі почалася примусова мобілізаціяХарків: російські війська обстріляли район ХТЗ – є загиблі і поранені

Розстріляна Чернігівщина: місцеві мешканці згадують перший місяць війни

27.01.2023   
Андрій Діденко, Ірина Скачко
Обстріл черги за хлібом, катування полонених, танк, що гатить по лікарні… Юристи ХПГ відвідали Чернігівщину, щоб надати правову та гуманітарну допомогу постраждалим від російської збройної агресії, а також зібрати свідчення про злочини, які окупанти вчиняли щодо цивільного населення в регіоні. І цих свідчень дуже багато. 

Обстріл черги за хлібом, катування полонених, танк, що гатить по лікарні… Юристи Харківської правозахисної групи відвідали Чернігівщину, щоб надати правову та гуманітарну допомогу постраждалим від російської збройної агресії, а також зібрати свідчення про злочини, які окупанти вчиняли щодо цивільного населення в регіоні. І цих свідчень дуже багато. 

Чернігівська область

Чернігівська область

Область однією з перших потрапила під удар ворога, значна її частина перебувала в окупації до кінця березня 2022 року. Жахливі події, про які нам розповіли жителі сіл і селищ Чернігівщини, відбулися майже рік тому, але рани — душевні й фізичні — загояться ще нескоро. А може, й ніколи.    

“За що ви вбили мого чоловіка?”

Під час наступу російські військові активно обстрілювали Чернігів та його околиці зброєю невибіркової дії. Гинули мирні мешканці, які часто просто не встигали сховатися в укриття. 

— 19 березня о 13:15 обстріляли наше селище. Касетними мінами. Вулиці, де стояли люди, ці прибульці обстріляли касетними мінами, — згадує Славіна Новік. —  Вбили мого чоловіка, мого годувальника. Друга мого життя, з яким я щасливо прожила 50 років. Я хотіла б спитати цього вже майже царя путіна, за що його люди вбили мого чоловіка? За що вони його вбили? Він був абсолютно здоровою людиною, а вони прийшли і вбили його. І я серед ночі стояла над калюжею, жахливою калюжою людської крові, і мабуть, вже збожеволівши, плакала. Мені здавалось, що в цій темряві оця кров горить вогнем…Таке не можна пробачати нікому. Нікому на світі. Ніхто не поверне життя моєму чоловіку. І не поверне тим трьом молодим людям, які теж були там вбиті. Що я можу сказати, будь вони прокляті. На всі часи. Оце все, що я можу сказать.

Світлана Бойко з села Киїнка теж втратила рідну людину. 

— 28-го лютого, коли був перший обстріл, було поранено мого чоловіка. Осколком перебило йому хребет. У лікарню доставити було дуже тяжко, бо обстріл усе ще тривав. Ті швидкі, які приїхали, вже понабирали людей… Ми телефонували, телефонували... Насилу вже вмовили останню швидку, яка забирала людей, щоб вони почекали. А сусід зголосився під цими обстрілами машиною довезти хоча б туди, де чекала швидка, щоб доправити у лікарню. Прямо з матрасом погрузили в машину і потім перевантажили його у швидку допомогу. 19 березня він помер у лікарні. 

Чернігівська область

Чернігівська область

Будинок Світлани повністю зруйнований. 

 — У ніч проти 5 березня був обстріл. Летіло з усіх боків. Ми сиділи в погребі моєї дочки з онуками, з дітьми. Коли вже все це закінчилося, стихло, вийшли на вулицю. Звідти видно наш напрямок, там горіла повністю вся наша вулиця. Нам видно було дуже багато будинків, що горіли. І в мій будинок теж прилетіло. Вулиця Корольова, будинок 5. Село Киїнка. Зараз стоїть порожній. Розбитий. 

“Ми вийшли по хліб”

Людмила Маслюк потрапила під обстріл у черзі за хлібом. Вона живе зовсім поруч із Черніговом. 

— Ми вийшли 30 березня по хліб. Чекали машину з хлібом, зібралось нас декілька людей. Машина запізнювалась, було тихо, ніби спокійно. Але раптом на стару ферму поблизу відбулися перші прильоти. Ми зрозуміли, що це “Гради”. Ми кинулися ховатися, але, звичайно, до укриття не встигли добігти. У сусідки снаряди залетіли прямо під погріб. Вони нас оглушили. Ми попадали, я піднялася вже з пораненням. Це було дуже страшно. Слава Богу, що ми залишилося живі. Але від тих поранень, які я отримала, мені було дуже погано. Дякую тим нашим людям, які залишалися в селі, що вони в лікарню довезли. Якби не вони, не знаю чи вижила б, крові стільки було, що жах згадувати про це.

“Вони стріляли з танків по лікарні!”

Валентина Царик мешкає у Трисвятській Слободі. Її поранило 9 березня.

— Я була в своєму дворі. Вже світла й газу не було. Я вийшла на город, щоб узяти там те, чим затопити котел, і був приліт.  Я падаю — і все. На ногу не можу стати, поранило мене, вирвало все в нозі. Забрали мене в лікарню. Я там пролежала місяць. В одній лікарні, а потім у іншій. Мені пересадку шкіри робили на цю рану. Поки я була в лікарні, мені пошкодило будинок, повибивало вікна. Замерзло опалення. Пошкодило дах. Таке я отримала від рашистів.

Коли пані Валентина перебувала в лікарні, їй довелося пережити ще один жахливий обстріл.  

— 16 березня обстрілювали лікарню. Ми в лікарні, а вони стріляють із танків по цій будівлі! Ми думали вже не залишимось живими! Дякуючи Богу, спустилися в підвал, як трошки перестали бомбити. Холодно було в лікарні, опалення не було, світла не було. Дуже в тяжких умовах ми там лежали. Просто страшно згадувати цих нелюдей, що вони зробили з нашою державою, з нашим народом. Ми тоді в лікарні казали усім кореспондентам: просіть увесь світ ізолювати їх від нормальних, цивілізованих людей. Це дуже страшно — війна. Хто не бачив — хай її ніколи не бачить і не знає, що таке війна.

Росіяни імітували розстріл щодо полонених 

Світлана Качан теж мешкає в Киїнці. Її чоловіка катували російські військові.

  — Коли розпочались бойові дії, ми ховалися в підвалі разом із сім'єю. Плюс до нас приїхали родичі. Приїхала невістка моя з двома дітьми, приїхав брат чоловіка з дитиною і  співмешканкою. 28 лютого обстріляли наше село… Брата чоловіка вбило: ураження грудної клітини осколками вибухових снарядів. І чоловік мій був в теробороні і сам вивозив брата до моргу. 1 березня ми переїхали до іншого села. Слобода біля Іванівки. Це також Чернігівська область. А 5 березня туди зайшли російські війська. І ми всією родиною потрапили в окупацію. В окупації ми пробули до 29 чи 30 березня. Весь час російські війська були у селі Слобода і постійно знущалися з мого чоловіка та його брата. Через те, що раніше вони намагалися рятувати українських військових. Вони потрапили в полон і їх били. Чоловіка тримали в підвалі, він вийшов з порізаним вухом. Їх намагались розстрілювати, робили вигляд, що вони переріжуть їм горло. Знущались над ними, не давали їм їсти і постійно били.

“Я накрила дитину собою”

Олена Кривошей втратила будинок у перші дні війни. 

— 28 лютого у нас у Киїнці був дуже великий обстріл. Ми тоді були в коридорі. Я, молодша дитина і мій чоловік. Стріляли “Градами”. Будинок був прошитий весь. Градинки маленькі летіли навіть нам у коридор. Чоловік був під однією стінкою, ми з дитиною — під іншою. Я накрила дитину собою. І тільки читала молитви і думала: “Господи, хоча б ми вижили!” Потім нібито обстріл закінчився. Чоловік вийшов на вулицю, подивився — наче будинок цілий. І тут через 10 хвилин знову почувся страшний свист і знову пішов обстріл. Ми перелізли у ванну. І чекали, що буде далі. Було пряме влучання снаряду в кімнату старшої дитини. Будинок загорівся. І згорів повністю. 

Олена з меншою дочкою виїхала в Тернопільську область. Чоловік залишився жити в селі, але влітку помер: серце не витримало… Зараз жінка повернулася додому і самотужки намагається відбудувати зруйноване житло.

“У нас на городі впала авіабомба”

— 17 березня 2022 року ми були вдома. Спали. І десь о 4:30 сильний був удар. Авіабомба, — розповідає Ірина Ковальова. — Коли ми вже вилізли з підвалу, будинок і сарай були зруйновані. Це все горіло. Літня кухня, машина повністю... У будинку ні даху, ні вікон, ні дверей. Ми думали, що нас завалило, ми дуже злякалися. Але, завдяки Богу, ми залишилися живі. Киїнку дуже обстрілювали. Ми постійно туди-сюди залазили, вилазили. І ми вже відслідкували, що постійно о четвертій ранку вони починали стріляти або літаки літали. Ми ночували в підвалах постійно. Вдень вилазили швидко перекусити і бігом застрибували, коли щось літало. А якби ми були зверху, ми всі загинули б. У нас все пошматоване, побите. “П'ятисотка” впала на городі,  вибухотехніки  зробили висновок, що це була саме “п'ятисотка”.

Чернігівська область

Чернігівська область

Ірина розповіла, що в сусідньому селищі, Зарічному, загинула від авіабомби її знайома.  

 — В одну ніч, як сказали потім експерти, 8 авіабомб було скинуто на село. Село, селище! Кому воно було потрібне? 


За інформацією Чернігівської ОВА, в області налічується понад 8000 зруйнованих чи пошкоджених будівель. Понад 90%  з них  —  це житло. Пошкоджено 133 навчальні заклади, 78 закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту, 81 культурна і спортивна установа, 55 промислових підприємств, 34 адміністративні будівлі. Було заміновано та забруднено нерозірваними снарядами ¾ території області.

 Поділитися