‘Не знаю, у полоні він чи убитий…’ — пані Надія шукає племінника

“Я не сплю ночами, плачу весь час”, —  розповідає Надія Василівна Заремба, показуючи на телефоні фото свого племінника Василя. На екрані — замислений чоловік із добрими очима. 

 — Так, так, він дуже добрий! І спокійний… Високий: під два метри. Двічі служив в АТО, у Краматорську, потім у Балаклеї у військовій частині працював. 

Надія Василівна шукає Василя Кавуна, тридцятирічного сина своєї покійної сестри. Коли почалася повномасштабна війна, Василь уже був цивільним. Мешкав у Балаклії Харківської області. Від 2 березня до 8 вересня 2022 року місто перебувало під російською окупацією. У квітні чоловіка забрали росіяни. Відтоді рідні його шукають. Ніби є свідок, який бачив, як окупанти холоднокровно вбили колишнього атовця. Але тіла так і не знайшли. А значить, ще жевріє надія.

Сама пані Надія живе в іншому районі Харківської області. Навесні в окупації у Балаклії опинився не тільки племінник Василь, але й сестра із родиною.  

 — Я не знаю, чи він у полоні, чи вже убитий,  — каже пані Надія. — По розповідях свідків виходить так, що його у Балаклії катували й убили... 19 квітня вранці мені подзвонила сестра і сказала, що до неї прийшла Василева співмешканка, з російською стрічкою на одязі, і сказала, що Вася пішов десь із пилкою і зник. Чоловік сестри пішов у центр і дізнався, що 18 квітня Василю і ще двом хлопцям, Геруду і Бовдирю, росіяни натягли мішки на голови і забрали. Забирав Васю, за словами сестри моєї, комендант Костя.

Жінка припускає, що окупантам хтось доніс на її племінника. За два дні до того, як за Василем прийшли, він посварився з місцевими, і один із чоловіків погрожував сказати росіянам, що Василь — атовець. 

— А може, то співмешканка зробила. Вона віддала росіянам його телефон, його посвідчення атошника, — знизує плечима пані Надія. — Потім поліція знайшла ті документи, а самого Василя — ні... 

Згодом окупаційна влада проводила в Балаклії перепис. Надія Заремба розповідає, що коли росіяни прийшли додому до її рідних,  чоловік сестри прямо спитав військових про Василя. Вони відповіли, що, мовляв, його в місті немає, він далеко. 

— Другого травня моя сестра була змушена вночі тікати з Балаклії, через Росію, Грузію, Туреччину аж до Німеччини. Вже у вересні їй у Німеччину зателефонувала одна жінка і сказала, нібито ще навесні вийшли на волю ті два хлопці, яких із Васею забрали. Але вони відразу виїхали: Бовдир — у Росію, а Геруд — у Полтаву. І повернувся цей Геруд у Балаклію у вересні. І ось ця жінка переказала моїй сестрі по телефону те, що Геруд їй розповів. Коли вони були в камері, Васю росіяни забрали на катування. І притягли його назад у такому стані, що він ледь харчав. Залишили так до ранку. Вранці прийшли, нібито вистрілили йому в голову — і в чорний мішок. Далі ми нічого не знаємо. Це все…

— Тобто свідок каже, що, можливо, Василь загинув?

 — Свідок каже так. У мене немає можливості туди поїхати і перевірити. Конкретно ми нічого не знаємо — чи він убитий, чи в полоні. За Костю, російського коменданта, може знати В. Він був при росіянах колаборантом. Гуманітарку роздавав. А Костя був російським комендантом. 

— Костя не місцевий був?

— Це був росіянин! Сестра казала, він ходив у масці — тільки очі чорні видно було.

Про військового коменданта Балаклії часто згадують люди, що пройшли через катівні, які влаштували в місті росіяни. Щоправда, називають його за позивним: “В.Граніт”. Спливає його ім’я і в розслідуванні журналістів інформаційного агентства Reuters. 

“До складу Балаклійських сил [росіян] входив комендант, відповідальний за контроль над місцевим цивільним населенням, — йдеться в матеріалі. — У паперах його впізнають за явним псевдонімом Комендант В. ‘Граніт’. За словами шести колишніх затриманих і українських чиновників, він керував принаймні одним центром допитів, де били цивільних і допитували за допомогою електрошокера.

Важко сказати, чи “комендант Костя” і “В.Граніт” — це одна й та сама особа. Судячи з методів роботи, це цілком можливо. Журналісти Reuters говорили зі співробітницею Балаклійської ДСНС Альбіною Стрілець. Її росіяни забирали в катівню за проукраїнські погляди. “Чоловіків били так сильно, що в якийсь момент я почула, як російський військовий сказав: ‘Принеси мішок із трупами’”, — розповіла вона. 

Позавчора стало відомо, що журналісти проєкту “Схеми” встановили особи відповідальних за катування у Балаклії російських військових та співробітників спецслужб. Це їм вдалося завдяки… загубленій окупантами флешці. Так, наприклад, вдалося ідентифікувати особу заступника командира з військово-політичної роботи 11-го армійського корпусу Балтійського флоту РФ Миколи Кліманова; старшого оперуповноваженого УФСБ Росії з Балтійського флоту та військ Калінінградської області майора Дмитра Мєлєшенка; командира стрілецької роти в луганському 202-му стрілецькому полку, що належить до Південного військового округу РФ Володимира Чєрнєва.

...Якщо Василя дійсно вбили, то куди подівся мішок, у який імовірно поклали його тіло? Цього пані Надія не знає. Каже, чоловік, який під час окупації працював у балаклійському похоронному бюро, розповів її зятю, що росіяни закопували в одну яму одразу по два-три тіла. При цьому сторонніх до процесу не допускали. Надія Заремба вважає, що якась інформація може бути у К., яка при росіянах теж працювала в похоронному бізнесі, але та втекла до Росії.  

— Є ще інша жінка, О., ця залишилася в Балаклії. Вона може знати, де і як він міг бути похований. 

— Ви зверталися до поліції?

— Ще 21 квітня подзвонила на 102 в Харкові. Дівчинка якась записала все, що я їй розказала. Вона відповіла, що Балаклея в окупації, вони туди не поїдуть. Тільки коли місто звільнять... Вона записала всі дані. Пообіцяла передзвонити. Ніхто мені потім не дзвонив. 9 вересня звільняють Балаклею. Я 12-го телефоную знову. Вже в Балаклію. Але там зі мною дуже грубо поговорили. Сказали, що всі дані у них є, і пообіцяли передзвонити. Не передзвонили… Я не знаю, чи допитували свідка, чи не допитували. Я живу в Боровій, а в Балаклію в мене немає можливості їздити. Я просто хочу найти Василя! Хочу, щоб живий був... Мати його, моя сестра, його б шукала!

Надія Василівна звернулася до приймальні Харківської правозахисної групи. Наші юристи зроблять усе, щоб рідні Василя нарешті дізналися правду про його долю. Нагадуємо: якщо ви постраждали від російської агресії, втратили рідних, майно, якщо хтось із ваших близьких зник безвісти чи потрапив у полон, ми готові надати вам безоплатну правову, гуманітарну та психологічну допомогу у нашій приймальні у Харкові. Попередній запис за телефонами: 099-302-77-47 та 050-505-14-15.