Ліки від фанатизму. Аркадій Даваров — про ілюзію цінностей

Мамо, ми всі тяжко хворі

Мамо, я знаю, ми всі збожеволіли

Віктор Цой, “Мамо, ми всі тяжко хворі”

Здавалося б, що може бути страшніше за фанатизм, коли на нього дивишся з боку? Зовнішні ознаки божевілля кидаються у вічі: підвищений тон, безцеремонний натиск, склілий погляд, надзвичайна впевненість у своїй правоті. Фанатизм в сучасному світі набуває катастрофічних розмірів. У когось він викликає подив, страх, гидливість чи обурення, когось він надихає, а комусь нормально — стало вже звично жити у суспільстві фанатиків.

Стара сумна істина говорить: “З ким поведешся, від того й наберешся”. І це стосується не лише сім'ї та кола друзів. У сучасному інформаційному світі світогляд людини можна безпомилково визначити за тим, з якого джерела він черпає новини. Для багатьох тут працює метафора прориву каналізації: якщо її не можуть або не поспішають відремонтувати, то спочатку цей запах дратує і не дає спокійно жити, а потім люди принюхуються, звикають і майже не помічають, де вони опинилися. Хоча деяких продовжує нудити. Ви можете запитати, яке це має відношення до фанатизму? Найпряміше.

В інтерв'ю Радіо Свобода один із найшанованіших сучасних психологів, академік Олександр Асмолов каже, що у Росії сформовано фанатичне суспільство, трагічні зразки якого вже неодноразово зустрічалися в історії. Він згадує ключові характеристики фанатичного суспільства, виділені німецьким соціологом Еріхом Фроммом. По-перше, непроникність свідомості для життєвого досвіду, коли людина має переконання, непохитні при натиску очевидних фактів, які відповідають його установкам. По-друге, відмова від своєї частки провини та відповідальності за те, що відбувається навколо та в його житті. Фанатику це звільнення дається по блату через приналежність до певної групи та дотримання її авторитетів, які за нього вирішують життєво важливі питання. Очевидно, що свідомий вибір фанатизму як найкращого майбутнього для себе та своїх дітей є малоймовірним (крім огидних випадків ухвалення рішення, що це буде вигідно). Чому тоді фанатизм розквітає нині таким пишним квітом?

Що люди розуміють під фанатизмом і як відрізнити його від здорового захоплення своєю справою? Слово фанатик походить від латинського fanaticus, “шалений”, тобто від того ж кореня, що і слово “профанація”, якій  фанатики віддані. Фанатизм виник серед послідовників стародавніх релігійних культів, потім проявився у релігійних війнах Нового часу. Для фанатизму характерна відсутність критичного сприйняття своїх переконань та непримиренність, яку Микола Бердяєв бачив у фанатиках як від релігії, так і від марксизму. Тож у сучасного фанатизму знайдеться чимало огидних зразків в історії.

Доводиться визнати, що якась частка фанатизму є у кожному з нас, коли ми з беззастережною впевненістю у своїй правоті спрощуємо щось, не бажаючи бачити в цьому інші сторони чи визнавати інші погляди. Будь-яка залежність, чи то соціально заохочуваний трудоголізм, захоплення їжею чи алкоголем, постійне читання новин та перегляд соцмереж, містить у собі фанатичну впевненість у тому, що це мені корисно чи хоча б необхідно. Як будь-який прояв психічної ненормальності, фанатизм буває буйним і тихим. Буйний фанатик усім добре знайомий: він безсоромно, з піною біля рота виставляє себе на загальний огляд. У таких людях відчувається перевага володіння істиною і простодушна віра в те, що “я вже стовідсотково знаю, як треба”. Тихий фанатизм набагато популярніший і проявляється у мовчазній упевненості в тому, що інші точки зору “повна фігня”, недарма він змикається з пофігізмом. Існує його варіант і у вигляді відлуння постмодернізму: всі брешуть, правди ніколи не знайдеш. На мій погляд, це теж форма фанатизму, який проявляється в завзятості, з якою пофігіст тримається за свій світогляд. Таке спокійне, індиферентне ставлення до життя виникає як капітуляція перед складністю світу, з його суперечливістю, непередбачуваністю і швидкістю змін.

Ця відмова від спроб щось зрозуміти пов'язана з тим, що неможливо довго виносити стрес, викликаний страхом, розпачем, невизначеністю, власною розгубленістю, втратою сенсів, а отже, і повною дезорієнтацією. Частково тут присутній  когнітивний дисонанс, коли думки людини не складаються в єдину картину, що викликає сильний емоційний дискомфорт. Більше того, непримиренні протиріччя часто торкаються різних боків життя людини і фактично розривають її внутрішній світ на частини. Щоб цього позбутися, є спокусливо простий вихід. Бути фанатиком — власний вибір людини, так простіше жити! Якщо ти його зробив, то замовкає совість і сором, гарантоване “звільнення” від відповідальності. Суперечності, сумніви, невизначеність — все це йде, людина досягає ясності, впевненості та цілісності. За цим процесом стоять глибокі закони світобудови, тож розмовами тут не допоможеш.

Найпростіше і найлегше цілісність людини досягається шляхом деградації та тотального спрощення

Відомо, що природа людини, як і все у нашому світі, прагне проявляти себе цілісно. Це добре видно з прикладу того, як організовано наше сприйняття, що психологи виявили ще на початку минулого століття. Ми бачимо навколишній світ переважно через прості, ясні та цілісні образи. Якщо процес сприйняття з якихось причин переривається, виникають  так звані незавершені гештальти. Їх супроводжують неприємні почуття втраченості, смутку, дискомфорту, занепаду енергії. Причому це стосується не тільки сприйняття, а й наших справ, відносин, світогляду та багато чого іншого. Звичайно, кожна людина інстинктивно всіма силами намагається таку ситуацію виправити. Чим більший гештальт залишається незакритим, тим болісніше стан його незавершеності, тим складніше це зробити. Кожен може це перевірити, порівнюючи негативні почуття, викликані відкладеним на завтра цікавим заняттям та справою життя, які насильно та несподівано перервані війною.

Тому тривала відсутність якоїсь, нехай свідомо ілюзорної цілісності, стає нестерпною. Люди природним чином обирають найпростіший і найшвидший спосіб її відновити. Тоді їм приходить на допомогу пропаганда. На жаль, найпростіше і найлегше цілісність людини досягається шляхом деградації та тотального спрощення. За рахунок відмови від того, щоб “розвивати та оновлювати себе і при цьому виявляти інтерес і любов до інших”, як писав Фромм у книзі “Мати чи бути?”. Тим більше, що проявляти себе щиро стає все важче та небезпечніше у міру посилення тоталітаризму. Цьому сильно сприяють і ті сили в нашому світі, які прагнуть розлюднення, про яке багато говорив Асмолов. Фанатизм — це підступна форма розлюднення: заспокійлива і надихаюча, яка все пояснює і виправдовує.

Якщо ви думаєте, що ця тема вас безпосередньо не стосується або що ознак фанатизму легко позбутися, то зробіть невелику вправу. Просто крокуйте кілька хвилин усвідомлено, спираючись повністю ступнями, відкрито сприймаючи все, що бачите, і при цьому максимально відчуваючи себе, повністю присутнім в цей момент. Швидше за все, ви помітите, що тіло та думки кудись зносить. Так і фанатики: вони кудись мчать, їх явно несе. Порятунок може бути лише в тому, щоб рухатися плавно та усвідомлено, у своєму темпі та за своєю волею. Йти, відчуваючи на кожному кроці опору на землю та на себе. А це означає досягати в житті простоти та цілісності не через регрес та деградацію, а ґрунтуючись зовсім на інших принципах.

Замість втечі від свободи та відповідальності, про яку писав Фромм, рухатися у протилежному напрямку, щоб прийти до тями. Тільки ставши самим собою, проявляючи себе повною мірою, людина знаходить справжню цілісність. Тут не буває загальних рецептів, кожен тільки сам може дізнатися, як це зробити, хоча не завжди готовий прийняти це знання. Адже для цього треба перестати шукати винних, ображатися, плекати ілюзії, відстоювати звичні переконання і гнатися за зовнішніми цілями. “Якщо всі навколо не ті, пошукай у собі”, — співає Zivert. За старою притчею, людину в майбутньому світі запитають не про те, чому вона не стала в житті кимось великим, але запитають, чи був він тим, ким міг стати тільки він сам? І кожна людина, яка зменшує фанатизм у собі, впливає протверезно на загальну атмосферу божевілля.

Чи можна обійтися без цього? Почати вибивати клин клином — чужий кричуще-неправильний фанатизм своїм істинним та непомітним? Чи спробувати перечекати смутний час — може пронесе? Тоді нас неминуче буде все сильніше заносити на поворотах життя, що круто змінюється, через брак збалансованості, яку дає цілісність. А значить, впадаючи в крайнощі, ми повернемося до тих самих внутрішніх конфліктів, душевного болю і розгубленості. І вкотре напрошуватиметься простий і популярний сьогодні вихід — новий пофігізм чи фанатизм.

Переклад з російської. Оригінал: Радіо Свобода

Аркадій Даваров — IT-фахівець, психолог