Я пам’ятаю, як у 2014-му році пару раз вдарили по військовій частині біля мого дому. Це було десь о восьмій, о дев’ятій вечора, вже спати полягали. Було страшно. Бо ми не розуміли взагалі, що це таке.
Потім трохи стихло в місті. Вони вже дійшли, чи то пак намагалися зайти у місто, ці “ДНР” (чи хто вони, я не знаю). Та потім їх відігнали до Попасної, Дебальцева. Усі ці вісім років ми чули ці вибухи, це було дуже страшно. В місті було дуже багато техніки. Ми взагалі не розуміли, що це. Якось не вірилося, що це війна.
Як війна 2022-го року увірвалась у ваше життя?
Ми почули дуже гучні вибухи. О пів на п’яту. У мого брата якраз був день народження, він мені зателефонував з Києва. Я ще здивувалася: чого він так рано дзвонить, це ж я повинна була дзвонити з днем народження вітати. Він почав питати: “Як у вас там?” Кажу: “Та щось сьогодні дуже гучно, вчора було не так, трохи тихше”. А потім я вже побачила, що на обрії палає, дим іде. Піонерський табір горів тоді. Так усе і почалося.
Чи були ви свідком руйнувань цивільних об’єктів?
Ракети валялися — в асфальті, в парку, в центрі біля РАЦСу. Біля моєї роботи були зруйновані хвилею вікна, вибиті. Медучилище теж пошкодили, теж хвилею вікна повибивало, коли влучили десь поряд.
Били по міськводоканалу. Могли по газопроводу вдарити, по телевежі, по аптеках. Школи били, дитсадочки били. Куди завгодно: куди влучило — туди й влучило. Поруч школа постраждала. Там теж поприлітало — вікна повибивало, двері. По вулицях поприлітало — дуже багато будинків постраждали. І вікна, і дахи, і дірки в стінах. Я жила у власному будинку, а поруч стояла п’ятиповерхівка. Так там немає повністю під’їзду з п’ятого по перший.
Чи були ви свідком жертв серед цивільного населення?
У моєї мами знайомий загинув, йому просто в будинок прилетіло. Це було п’ятого травня. А у мене двоє колег загинули. Один вийшов за гуманітарною допомогою і потрапив під обстріл. Друга дівчинка (вона працювала з чоловіком в похоронному бюро) теж загинула, теж під обстріл потрапила.
Чи виникали труднощі з доступом до харчових продуктів?
На той момент продуктові крамниці працювали. Було важко з банкоматами: от вони вже не працювали. Та спочатку ми зробили запаси, якось ще вистачало. Потім почали видавати гуманітарну допомогу. Спочатку проблем не було.
Чи була можливість отримати медичні послуги під час військових дій?
Лікарні вже не було. Її закрили заздалегідь, бо там чи з 2014-го, чи з 2015-го року була військова лікарня. З аптеками взагалі була проблема. Ліків не вистачало, аптеки були зачинені, навіть корвалолу не змогли знайти. Їздили до Бахмута, там купували. З лікарнями були проблеми.
Де ви переховувалися під час обстрілів?
Ми ховалися в коридорі, бо в маминому будинку немає підвалу. А бігти... Там поруч школа розташована, але до неї далеко бігти. Було таке, що о третій ночі ми сідали в коридорі — й десь о першій, о другій дня тільки виходили з того коридору. Воно десь бахало, а ми ж не знали, де саме. Бахало так, що і стіни дрижали, і вікна.
Як відбулася ваша евакуація з міста?
Дуже страшно. Остання крапля була, дуже страшно. Вже просто психіка не витримувала. Ми виїздили власним авто, з нами було ще дві собаки, два стаффорда. У старшого стаффорда через ці бомбардування стався серцевий напад… Серцева недостатність. Ми його кололи, спасали — помер: набряк легень пішов, не витримав він дороги. Молодша собака теж дуже важко переживала. Уявіть, як людина переживає, коли навіть тварина навіть цього пережити не може…
Мене перестало трусити, трохи стала спокійніша, лише коли ми дісталися Вінниці. До того мене весь час трусило, я весь час дивилася на небо — виглядала ці ракети...
Чи плануєте після закінчення війни повернутися додому?
Не одразу. Мабуть, буде страшно одразу повертатися, бо, може, там заміновано чи ще щось. Але повертатися додому буду, так.
Літературна редакторка: Марина Гарєєва, випускова редакторка: Емілія Приткіна.
Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у межах Програми “Права людини в дії”, яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
