‘Місто привидом стало… Горіло все синім полум’ям’

Гнатенко Іван Григорович. Приїхав з Донбасу. Луганська область, місто Попасна.

Як розвивалися події 2014-го року у вашому регіоні?

Ці сепаратюги поставили свої блокпости. Зброя, гвинтівки у них на блокпостах були. А потім наші разом із Семеном Семенченко через Олександрівку до Стріполя полем зайшли сюди та погнали їх аж до Теплогірська. Але чомусь нашим дали команду повернутися на місця. Потім другий раз до кінця Первомайки догнали та знов повернулися на місця. Але, тьху-тьху, за містом побухкували, вісім років побухкували, а так… Відновили будинки, у нас Черьомушки, місто повністю відновили, тротуари зробили, там, де приватні будинки були, зробили, ну відновили все. А тепер, якщо будуть відновлювати, то років 15 треба, бо немає нічого, розруха повна.

Яким для вас був початок повномасштабної війни?

Прибіг до мене син, він живе в Садовому, в приватному секторі. Прибіг, труситься: “Війна почалась”. Я кажу: “Нам на поверхах не чути”. Потім сирена як заволала. Літаки, гвинтокрили, обстріли. Ще не стріляли по будинках, але почали бити по наших позиціях, в першу чергу били по позиціях.

Що тільки не пускали, а потім літак як бомбанув по центру міста у п’ятиповерхівку.

У 6-й під’їзд влетів снаряд, все повністю зруйнувало: сходову клітку з чердака та аж до підвалу викинуло на 50 метрів. Це ж який снаряд був? Ворогу такого не побажаєш. Я ж кажу, хто не був у нашій шкурі, той нас не зрозуміє.

Де ви переховувались під час обстрілів міста?

Ось наш будинок стоїть, потім службовий будинок буквою “Г” стоїть і службовий ось так. У службовому є підвальчики, ну на кожну кімнату давали такий підвал із дверима, і сусід каже: “Цей пустий підвал, цей пустий”. Ми були в коридорчику. Протяг був, холодно, а сусід прибіг, приніс монтування. Замок відірвали, намостили стелажі, принесли з дому ковдри — й ми там сиділи. 11 осіб нас було, кімнатка 2 на 1,5. Ну підвальчик. А їсти виходили так: під’їзд відкриваємо, розпалюємо мангал, з холодильника решітки взяли, дров снарядами понабивало, є чим розтопити. Ось так існували. Світло на початку ще було, воду давали, у нас поряд свердловина. А потім світло вирубили, газ вирубили, то ми сиділи без нічого.

Чи була проблема в місті з харчовими продуктами?

Привозили волонтери: хліб, продукти, зі Львова якісь баптисти напівфабрикати привозили. На початку давали по черзі, а тоді, як почали стріляти, [харчі] у фоє у клуб кинули, а самі почали тікати. Ну то таке діло.

Чи була у вас можливість отримувати медичні послуги?

Не було. У мене були ліки, бо я сам гіпертонік, тому були. А якщо у людей нема, приїжджав евакуаційний автобус із Бахмута, йому замовляли ліки, а так — не було медицини. Лікарню одразу ж розбили, лікарі втекли, рятувальники теж поїхали, коротше, залишились сироти.

Як ви евакуювались зі свого міста?

Сиділи ми у підвалі 38 днів. Влучає снаряд у четвертий поверх, загоряється трикімнатна квартира, а 4-й та 5-й під’їзд спарені, — загоряються усі поверхи. Хлопець кричить: “Допоможіть!” Ну що, повибігали з підвалів, відра зі снігом згрібаємо. Моментально спалахнуло все, загоряється наш 5-й поверх і сусідській — згорає все. Діти вже сидять у підвалі жовті, кажу: “Їдьте вже, малий у вас, давайте!” Онучка з Харкова сюди приїхала. Чекаємо, немає сестри, а вона каже: “Я не поїду сама”. — Племінник у підвалі був, а сестра — на Воровського у своїй хаті. Тоді з’явився Сашко, кажу: “Сашко, йди, бери матір, хай збирає документи, сумку, та будемо тікати”. Зять дзвонить у Бахмут у службу таксі, а вони не хочуть їхати: “Там є полігон, ми не доїдемо”. Ну що, виходимо з підвалу, а там — клуб залізничників, там є бомбосховище.

Біжимо туди, а тут як почали гатити по клубу. Потім трохи стихло. Чекаємо, чекаємо — нема таксі.

Потім приїхав хлопчик один, хліб привіз із Бахмута, я кажу: “Слухай, забери нас до Бахмута”. Він каже: “Сьогодні — ні, бо в мене вже є клієнти. Я завтра приїду”. А тут бомбардування, він не приїхав. Ми так сиділи, чекали, аж за 5 діб нас забрали до Бахмута. Ми там переночували в гуртожитку і тоді поїхали до Краматорська. В Краматорську йшли евакуаційні поїзди: о 9-й годині потяг Краматорськ-Ужгород, та ми туди не потрапили, бо людей багато. О 10-й годині не потрапили, бо вантажили дітей, а потім дитбудинок вивозили. Аж на третій потяг ми потрапили та приїхали сюди. 9-го квітня ми вже були тут.

Чому ви раніше не покинули Попасну?

Чому ми сиділи з бабусею? Тому що дочки квартира була поряд з нами: ми — в 4-й, а вона — в 5-й. Сина хата, сестри хата, усі ще були цілі. Тож ми й сиділи, щоб мародери не залізли, а тоді вже як наша хата згоріла, сина хату розбили, сестри хату розбили, — ну що, тоді ми виїхали.

Чи були ви свідком руйнування цивільних об’єктів?

Уявіть собі, у “Града” на кілометр радіус, це — одна касета, а їх стоїть 4 касети. Він як вдарив! Від клубу до перехрестя по вулиці Леніна всі дома, ринок увесь, аж до Клинова, знищило. Ще гелікоптер кидав запальники, чи як воно називається: іскри летять, все навколо загоряється, горить все, горить синім полум’ям. Місто привидом стало. У клуб як кинули бомбу — ось така велика болванка залишилася: дах і сцену знесло, рознесло стіни. А внизу було бомбосховище, це ж він, гад, кинув туди.

Хлопці, ходять: “Не виходьте! Не виходьте!” Як же не виходити, якщо потрібно сходити до колодязя води набрати?

Там грубка стояла біля нашого підвалу, жінка зварила суп, поставила чайник, а тоді каже чоловікові: “Коля, піди та забери чайник, бо він вже, напевно, закипів”. Він виходить, а тут — “Град”, його осколком — бух і на смерть. А друга жінка бігла на автобус евакуаційний, дійшли до ринку, а тут як почали ті снаряди з танку чи з міномета лупити. “Валя, Валя”, — а вона вже все. А сину стопу відірвало, то перетягнули, одразу в автобус і на Бахмут у лікарню. То там все йому відрізали повністю, і стопу відрізали, молодий хлопець.

А 200-ті повсюди, то ж люди бігли з приватного сектора сюди, в бомбосховище, а він же ж гатить, снайпер. Потім вже трохи військова машина позабирала трупи, а на кладовищі не дають заховати, стрілянина. То в селищі ескалатор яму викопав, хрест поставили й хоч закопали [людей]. Тоді ж як зайшли ці кацапи, то вони чи їх забирали, чи ні… Бо наші забирали, а ті — хто зна. Це ж ті люди, що на землі, а ще скільки тих, де розбиті хати.

Розграбували все у доньки. У мене спочатку душа боліла, тільки ремонт з бабою зробили в хаті — все згоріло, а в дочки все повитягували. У сина навіть вирвали газовий котел, забирали все: одяг повикидали, де кращі ліжка, дивани, все забрали, побутову техніку, комп’ютери, все позабирали.

Чому, на вашу думку, росіяни обстрілювали мирне населення?

Він же як каже: “Я не вбиваю людей, не вбиваю дітей, я роблю зачистку нацистів і бандерів виганяю”. Які ж тут нацисти, які ж тут бандери, ти ж б’єш усіх російськомовних! Це у нього [Путіна] така політика, він і зараз каже: “Це не я руйную міста, це — українська армія”. Він сидить у Москві, а я — тут, я ж бачу, хто звідки стріляє і по кому стріляє. Що ж ти мені розказуєш? Є такі люди, які за “руській мір”, вони кажуть: “Так і треба”.

Як окупанти ставились до цивільного населення у Попасній?

У нас із Рубівки на евакуаційному автобусі вивозили людей, між Попасною та Бахмутом 28 кілометрів. Десь з пів дороги вони проїхали, з Києва “Рафік” був. Як диверсійна група виходить із посадки і гатить з гранатомета по “Рафіку”. Забрали водія та тримали тут, у Попасній, забрали документи, а потім перевезли у підвал у Первомайку. Він потім давав інтерв’ю, казав, що знущались і віджимали що хоч, і били, і все. А потім його відпустили, він питає: “А документи?” А росіянин відповів: “А я що, в тебе брав їх? Тебе де брали? У Попасній? То йди туди”. Поїхав туди, а йому кажуть: “Я перший раз тебе бачу”. Він знов питає: “Як я тоді виїду?” Якось випустили через кордон, він через Польщу заїхав в Україну та відновив документи.

А ще старенькі люди залишилися, такі, що не виїхали. Може, осіб 200-300 залишилося. В Первомайку повивозили таких росіяни, у підвалі буржуйку поставили. У мене у друга покійного дружина в Первомайці, вчора спілкувався з нею, то каже: “Привозять юшку, яку навіть собака не їсть. З чого вони її варять?” А людям все одно треба щось їсти. Шакали, коротше, а не люди…

Як нам співіснувати з Росією після перемоги?

Ставити стіну, як зараз із Білоруссю ставлять, стіну. Не таку, яку Яценюк будував, а як показують зараз у Житомирі, у Рівному. Я думаю, Росія розпадеться на дрібні частини. Якщо Європа буде тримати санкції так, як зараз тримає, то розпадеться.