‘Солдат має бути боягузом і коли треба — героєм’

У 2014-му році, коли сказали, що загинули мої друзі, я був розбитий. І вже коли ми вийшли з полону, ми дізналися, що вони живі. Ми коли відходили з Іловайська, вони вдвох відстали та не змогли нас наздогнати: вони там ховались у місцевих. Тобто нам сказали, що вони загинули, що вже все. У мене тоді реально були сльози радості.

Ти у 2014-му році був у полоні?

Так, після Іловайська.

Розкажи, як це було.

Комусь там кип’ятильники прив’язували до рук. Когось битами забивали. Когось відводили та не повертали. Здається 24-го чи 26-го грудня, перед 2015-им роком, був обмін, нас обміняли і я повернувся додому. І продовжив службу.

Ти б здавався в полон знову, знаючи, що з тобою там трапиться?

Звісно ні. І тоді бажання не було здаватися в полон. Оскільки ми були військовими, ми виконували наказ, була команда здатися в полон. Від наших офіцерів. Ми виконували накази.

Як тобі здається, наскільки змінилося ставлення у всієї країни, у цивільних, до війни? Наскільки це добре?

Спочатку, коли вся ця велика історія починалась, ми були схожі на націю. Я прекрасно пам’ятаю перші дні війни, коли бабусі, діти бігали з лопатами, копали окопи. І тоді реально гордість була.

Де це було?

Це був Київ, площа Шевченка, Пуща-Водиця.

Ти на той час воював?

Була повномасштабні війна, ми вже почали діяти. Так, моя група — вже кожен був на своїх позиціях, у кожного були свої завдання. Наше завдання було — комунікувати з військовими. І давати їм цілі.

Тобто розвідкою ви займались?

Можна і так сказати. Кожен мешканець Бучі, Ірпеня був розвідником, тому що на нас виходили місцеві жителі, нам пояснювали та показували, розповідали, що, де і як. Ми цю інформацію обробляли. І віддавали нашим артилеристам.

Що змінилося з того часу у ставленні до війни?

Я дивлюсь, що люди почали втомлюватися від війни.

Це так виглядає збоку?

Так, навіть у спілкуванні, у всьому. Буває, читаєш телеграм-канали — у нас взагалі все добре, все прекрасно. Ніде немає війни, у Києві все добре, мирне життя.

Ти думаєш, що це неправильно?

Я вважаю, що наша пропаганда теж повинна бути. Але вона повинна бути помірна. І люди не повинні відриватися від реальності. Тобто люди повинні прекрасно розуміти, що якщо не буде нас тут, то будуть вони тут. А ми не вічні, ми теж закінчуємось. І достатньо швидко.

Тобто воювати доведеться всім, так чи інакше?

Я вважаю, що так. Я вважаю, що люди, які відповідальні за мобілізаційні процеси, вони повинні були плавно підвести народ під ці всі моменти. Я вважаю, що, як мінімум, повинні бути збори резервістів, хоча б без великого скупчення. Тобто повинна була якась робота і підготовка проводитися. У них був рік. Ми виграли рік.

Наскільки багато боєздатних військових ми втратили за цей час і наскільки це непоправні втрати?

У перші тижні чи навіть місяці війни ми втратили дуже багато боєздатних, навчених, професійних кадрів. З моїх друзів і знайомих загинуло дуже багато спеціалістів. Це люди, які все життя в армії, це були професіонали найвищого рівня. Щоб виховати такі кадри, якщо ми почнемо робити це вже зараз, нам знадобиться років десять. Потрібно готувати кадри. Готувати спеціалістів. Вкладатися в них. Тому що це наше майбутнє. Росія нікуди не дінеться. Тобто якщо зараз війну поставити на паузу, то це вистрілить років через 10. До цього потрібно готуватися, до цього завжди потрібно готуватися.

Яка специфіка саме твоєї роботи?

Ми готували інструкторів, які потім надалі будуть теж передавати свій досвід і знання іншим військовослужбовцям.

Інструкторів якого напрямку?

Це була звичайна піхотна підготовка. І розвідники.

Як можна описати взагалі оцей процес підготовки розвідників?

Підготувати розвідника не так вже і просто. У людини повинен бути до цього талант. Це стиль життя повинен бути. Не можна мобілізувати якогось слюсаря і сказати: “Усе, тепер ти розвідник. І тепер ти будеш ходити за лінію фронту, здобувати дані”, — це так не працює.

Їх треба знайти десь.

Їх потрібно знайти, їх потрібно виховати. Передусім, залізти до них у голову і там все трішки змінити.

Чи вдалося тобі виховувати таких людей?

На щастя, так. Я в людях не помилився і зараз вони виконують бойові завдання.

Є агентурна розвідка, є безпосередньо розвідка за лінією фронту, є супутникова розвідка. Воно все працює добре, коли воно в комплексі. Коли ми безпосередньо володіємо ситуацією, розуміємо всі нюанси, всі тонкощі. Аналізуємо і приймаємо рішення. Найскладніше особисто для мене — це переконати людей не робити дурниць. Солдат повинен бути боягузом і тільки коли потрібно, бути героєм. Він повинен просто виконувати накази.

У нас проблема не в людях, у нас проблема у залізі. Тобто у нас не вистачає реально озброєння. У нас охочих достатньо. У нас проблема з танками, у нас проблема з авіацією, у нас боєприпаси — це основна проблема. Особливо артилерійські.

Що можна сказати загалом про спосіб ведення війни — як він змінився за цей рік?

Вони почали використовувати “вогневі вали” після поразки під Києвом. Вони спочатку все випалюють, а потім заходять. Ця тактика працює, тому що після себе вони нічого не залишають. Неможливо тримати село чи якийсь населений пункт, де немає за що триматися. Це дуже складно. Це безглуздо — там просто класти наших бійців.

Це ти маєш на увазі Бахмут?

У Бахмуті взагалі ситуація доволі складна. У Бахмут вони стягнули майже все боєздатне, що у них є. Якщо вони його візьмуть у котел, то, в принципі, у саме місто їм необов’язково заходити. Вони просто будуть розстрілювати його. Я на своєму якомусь рівні розумію, що так, захищати Бахмут потрібно. Просто якою ціною? У деяких наших розмовляючих голів, у них помилкова думка, що кацапи тупі, не вміють воювати, ми їх шапками закидаємо. Це не так. У них достатньо багато підготовлених професійних кадрів. Які хочуть і вміють це робити. На бахмутський напрямок вони відправляють зеків, штрафбати свої, кого тільки вони не відправляють. Але там є спеціалісти. Які працюють групами, які добре озброєні, оснащені, підготовлені. І мотивовані.

Інтерв’ю опубліковано за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.