16 років ‘за шпигунство’: у Тулі засудили українця Андрія Петкевича
У російському місті Тула українця Андрія Петкевича засудили до 16-ти років колонії суворого режиму за статтею про шпигунство, повідомляє Радіо Свобода.
За версією ефесбівців, 42-річний громадянин України виконував завдання української розвідки: аби отримувати секретну інформацію про розробки стрілецької зброї, він нібито шукав працівників оборонних підприємств РФ, що належать до “секретних носіїв”. Як повідомляють ЗМІ, українця затримали ще у серпні 2021-го.
У ФСБ заявили, що “шпигунську діяльність Петкевича було своєчасно припинено”.
Російська параноя та справи інших “шпигунів”
Це не перше звинувачення у шпигунстві, висунуте РФ чи підконтрольними Кремлю судами, що чинять кривосуддя на тимчасово окупованих територіях України.
29-го березня ФСБ затримала американського журналіста Евана Гершковича, якого також звинуватили у шпигунстві. Кореспондент The Wall Street Journal нібито виконував замовлення США та збирав секретну інформацію про військово-промислове підприємство Росії. Гершковича заарештували до 29-го травня. Інших журналістів не пустили на засідання Лефортівського суду в Москві. Щобільше, до журналіста навіть не пустили власного адвоката, аргументувавши це тим, що йому вже призначено захисника…
За “шпигунство” заарештували й кримську татарку Леніє Умерову. Як повідомляли “РІА Новості” у телеграм-каналі 16-го травня, “25-річну українську шпигунку” звинувачували у “передачі інформації про російські військові об’єкти та техніку” українцям.
22-го березня підконтрольний РФ Верховний суд Криму засудив сімферопольця до 12-ти років позбавлення волі. Чоловіка звинувачували у шпигунстві на користь Збройних сил України.
За даними правозахисників, з 2014-го року в Криму за звинуваченнями у шпигунстві та диверсіях засуджені щонайменше 16-ть громадян України.
З-поміж них:
Владислав Єсипенко — позаштатний журналіст Крим.Реалії, проєкту Радіо Свобода. Як зазначали українські прокурори, росіяни могли використовувати фізичну силу та моральний тиск і вдавалися до катувань електричним струмом, аби змусити затриманого зізнатися в злочині, якого він не скоював, — у незаконному виготовленні, перероблюванні чи ремонті вибухових пристроїв.
Андрій Захтей — як повідомляла колишня Уповноважена з прав людини Людмила Денісова, попри хронічні захворювання, виразку шлунку, болі у спині, травми хребта, оніміння рук і ніг, політв’язень проводив місяці у підвалі карцеру.
Володимир Дудка — засуджений у справі так званих “українських диверсантів”, здоров’я якого значно погіршилося за час перебування в російській колонії. За словами Денісової, рідні могли передавати необхідні політв’язню ліки лише раз на кілька місяців.
Олексій Бессарабов — український журналіст, офіцер запасу Військово-морських сил України, якого звинувачували у тій самій справі: “кримських терористів” (група “севастопольських диверсантів”). У квітні 2019-го року підконтрольний Кремлю Севастопольський міський суд засудив Володимира Дудку та Олексія Бессарабова до 14-ти років ув’язнення. Вже у жовтні 2019-го Верховний суд РФ ухвалив вирок. Правозахисний центр “Меморіал” визнав фігурантів справи “українських диверсантів” політв’язнями.
Дмитро Штибліков — також звинувачений у справі “севастопольських диверсантів”, колишній співробітник аналітичного центру “Номос”, севастополець, засуджений до 19-ти років і шести місяців позбавлення волі в колонії суворого режиму за “держзраду”.
Геннадій Лімешко — який нібито виконував завдання СБУ та мав вивести з ладу лінії електропередачі в Судаку, а також викликати обвал гірських порід на автомобільну трасу Судак — Новий Світ і підпалити ліс і один з об’єктів комунального господарства в районі селища Рибальське. У 2019-му Людмила Денисова повідомляла, що у політв’язня погіршився стан здоров’я: почалися проблеми зі шкірою, з’явилися рани на руках, ліктях і ногах.
Леонід Пархоменко — колишній офіцер, який отримав 14-ть років суворого режиму. Політв’язень розповідав, що після того, як у Ростові йому прооперували пахову грижу, на другий день після операції його змусили пересуватися: з палати до палати, між коридорами, між поверхами, без ліфта (хоча після подібної операції людина мала б лежати).
Костянтин Давиденко — політв’язня затримали 11-го лютого 2018-го року в окупованому Сімферополі, а пізніше вивезли на територію РФ і помістили в московське СІЗО Лефортово. 6-го червня 2019-го року підконтрольний Кремлю Верховний суд Криму засудив Давиденка до 10-ти з половиною років ув’язнення в колонії суворого режиму за статтею 276 КК РФ (шпигунство).
Дмитро Долгополов і Ганна Сухоносова — затримані у 2017-му році в окупованому Криму. Як повідомляли ефесбівці, “зазначені особи збирали та передавали спецслужбам України відомості, що становлять державну таємницю, про діяльність частин і з’єднань Чорноморського флоту”.
Юнус Машаріпов — ялтинський активіст, засуджений до примусового психіатричного лікування. Активіста затримали у вересні 2017-го. Машаріпов розповідав, що ефесбівці вдавалися до побиття та катували електричним струмом, аби змусити чоловіка себе обмовити.
Іван Яцкін — як повідомляла Гульнара Кадирова, дружина політв’язня, за час ув’язнення в Івана зіпсувався зір. “Писати йому стало ще важче. Через харчування та умови утримання в нього проблеми із зубами, лікувати їх у колонії просто немає можливості”, — розповідала жінка. Крім цього, за словами Гульнари, співробітники російської колонії “в різний спосіб провокують Івана на порушення для того, щоб відправити до штрафного ізолятора”.
Костянтин Ширінг — 61-річний українець, засуджений до 12-ти років позбавлення волі за сфабрикованим звинуваченням у “шпигунстві”, який помер у Росії: в колонії № 5, у місті Новотроїцьк Оренбурзької області. Костянтин Ширінг страждав на серцево-судинні захворювання й потребував операції на серці. Він декілька разів звертався до адміністрації СІЗО й просив надати йому медичну допомогу. Після цього його переводили з камери до камери. З кожним таким переведенням умови утримання в камері погіршувалися.
Галина Довгопола — 68-річна жінка залишилася в окупованому Криму та не приховувала проукраїнських поглядів. 27-го листопада 2019-го року її заарештували. Галину звинуватили у тому, що вона є секретною шпигункою. Пенсіонерці інкримінували порушення статті 275 КК Росії (державна зрада) та засудили до 12-ти років ув’язнення. Останнє, що відомо про Галину Довгополу, — це те, що у 2020-му році вона перебувала у Москві, в Бутирському слідчому ізоляторі. Наразі невідомо, в якому фізичному та психологічному стані перебуває кримчанка.
Станіслав Стеценко (Худолій) — 21-го березня 2023-го року третій апеляційний суд загальної юрисдикції в Сочі залишив чинним вирок, ухвалений підконтрольним Кремлю Верховним судом Криму. Згідно з ним, Стеценка було засуджено до 12-ти років ув’язнення в колонії суворого режиму. Росіяни звинуватили чоловіка у “державній зраді” за статтею 275 КК РФ. За версією російських слідчих, політв’язень протягом тривалого часу “з використанням спеціального антенного і приймального обладнання отримував за завданням спецслужб України інформацію про польоти російської військової авіації в районі Кримського півострова” та пересилав отримані відомості “представникам української розвідки через захищений месенджер”.
Нагадаємо, що переслідування осіб, які не є злочинцями з позиції українського законодавства, є порушенням статті 7 Європейської конвенції з прав людини (покарання лише на підставі закону), адже за міжнародним гуманітарним правом Російська Федерація не має права застосовувати своє кримінальне законодавство на тимчасово окупованій території.
За даними КримSOS, протягом 2022-го року щонайменше 15-ть жертв політично вмотивованих переслідувань у Криму були етаповані у російські виправні колонії. Як зауважив аналітик Євгеній Ярошенко, “всупереч багатьом нормам міжнародного права, Росія вивозить жертв політично вмотивованих переслідувань на свою територію”. В організації відзначили, що географія таких пенітенціарних закладів дуже широка: кримчан вивозять як до Тамбовської області, так і до Красноярського краю. У КримSOS наголосили, що “перебування політв’язнів у виправних колоніях, що розташовані на такій великій відстані від півострова, створює перешкоди для своєчасного доступу адвокатів”.
Щобільше, правозахисники вкотре нагадали, що вивезення кримських політв’язнів на територію РФ є воєнним злочином. Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, навіть якщо особа скоїла кримінальне правопорушення на окупованій території, саме на окупованій території її мають судити й саме на окупованій території особа має відбувати покарання. Крім цього, Російська Федерація порушує норми утримання політв’язнів, не надає незаконно засудженим фахової медичної допомоги, фактично вбиваючи людей.