MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

З російського полону повернулися 215 захисників “Азовсталі”Врятувати захисників “Азовсталі” — Україна звернулася до ЄСПЛ за Правилом 39 Припинити безкарність РосіїСудилище над українськими військовополоненими окупанти можуть провести 24 серпня – мер МаріуполяЗ полону звільнено 144 захисника України – це найбільший обмін від початку повномасштабного російського вторгненняДо Києва привезли тіла загиблих захисників «Азовсталі»Захисників «Азовсталі» тримають у переповненому СІЗО – Катерина Прокопенко Amnesty International: українські військові з «Азовсталі» повинні мати доступ до Міжнародного Червоного ХрестаГарнізон «Маріуполь» виконав бойове завдання: з «Азовсталі» евакуювали 53 важкопоранених військовослужбовцівТривають перемовини щодо евакуації тяжкопоранених з «Азовсталі» – ВерещукДе мама Аліси?З «Азовсталі» евакуювали жінок і дітей. Що буде з українськими військовими?Сотня врятованих з «Азовсталі» маріупольців вже у Запоріжжі. Окупанти штурмують заводМаріуполь: Із бомбосховищ «Азовсталі» сьогодні врятували 100 осіб«Азовсталь» продовжують обстрілюватиУкраїна вимагає від рф створення термінового гуманітарного коридору з «Азовсталі»«Так виглядає пекло на землі» – російські окупанти обстрілюють «Азовсталь» надважкими бомбамиУ Маріуполі працюють російські мобільні крематорії – міська радаМаріуполь: окупанти визнали вбивство майже сотні людей у цивільному одязіОксана Стоміна: Це — середньовічна жорстокість, помножена на сучасні можливості й нездорові, хворобливо-маніякальні амбіції

Не суд, а судилище: азовці на лаві підсудних у Ростові-на-Дону

22.06.2023   
Ірина Скачко
В Росії розпочався “суд” над “азовцями”. Розбираємося, кого за що “судять” і чи законно це з точки зору міжнародного права.

“Суд” над “азовцями”, фото: Твіттер Михайла Подоляка

“Суд” над “азовцями”, фото: Твіттер Михайла Подоляка

Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону почав слухати справу стосовно 22-х українських військовослужбовців — чинних і колишніх. Усі вони — з полку “Азов” Національної гвардії України. У списку підсудних було ще дві людини, але їх вдалося обміняти й повернути до України. Як повідомляють російські та західні джерела, окупанти звинувачують їх у “причетності до терористичної організації”, “участі в акціях з повалення російської влади в Донецькій області”, “посяганні на життя державного чи громадського діяча”. Якщо “суд” визнає їх винними, їм загрожує від 15 років неволі до довічного ув’язнення.

На лаві “підсудних” дивним чином опинилися як військовополонені, так і цивільні, що колись мали стосунок до “Азова” (деякі — зовсім віддалений: колишні вільнонаймані працівники господарських служб). Російські джерела повідомляють, що також “судять” двох членів екіпажу збитого над Маріуполем українського гвинтокрила. Крім того, серед “підсудних” вісім жінок, які працювали кухарями у тиловому забезпеченні під час дислокації на “Азовсталі” в Маріуполі. Усі “азовці” потрапили у полон у Маріуполі навесні минулого року.

14 червня відбулося перше “судове засідання”. Під час нього суд встановив особи українських громадян, яких Росія звинувачує в тероризмі. Так журналістам вдалося дізнатися прізвища полонених. “Громадське”, посилаючись на російські ЗМІ, опублікувало список “азовців”: Олена Аврамова, Ніна Бондаренко, Олена Бондарчук, Наталія Гольфінер, Артем Гребешков, Артур Грецький, Анатолій Грицик, Олег Жарков, Ярослав Ждамаров, Олександр Ірхі, Олександр Іщенко, Давид Касаткін, Дмитро Лабінський, Владислава Майборода, Олександр Мероченец, Олег Міжгородський, Ірина Могітич, Олександр Мухін, Лілія Павріанідіс, Лілія Руденко, Олексій Смиков, Марина Текін, Микита Тімонін та Олег Тишкул. Усіх їх залишили під вартою до 29 вересня. Наступне засідання відбудеться 28 червня.

Обвинувачення

Конкретна фабула обвинувачення невідома. Загалом усі ці люди, на думку російських “слідчих”, є “учасниками терористичної організації”: такою Росія визнала “Азов” у серпні минулого року, тобто через два місяці після затримання усіх “підсудних”.

Згідно з повідомленнями пропагандистського видання ТАСС, серед них є люди, які “навесні 2022 року збирали інформацію про місцеперебування союзних сил ДНР та РФ, а також стріляли з автомата АК-74М по позиціях союзних сил ДНР та Росії”. Тобто українських військових обвинувачують в тому, що вони робили те, що мають робити військові: боронили свою землю.

Також російські видання повідомляють, що частина “підсудних” “готувалася до насильницького захоплення нових непідконтрольних їм територій ДНР, контролювали блокпости, охороняли та обороняли військове містечко, а також окуповані території ДНР”.

Крім того, деякі ЗМІ в Росії розповсюдили не дуже зрозумілу інформацію про те, нібито “сімох обвинувачених звинувачують в організації ‘Азова’, а 17 проходять як учасники діяльності полку спецпризначення”.

Відомо, що попереднє слідство проводило так зване “Слідче управління Генеральної прокуратури ДНР”.

Жінки просилися додому

Кухар Марина Текін. Фото: Reuters

Кухар Марина Текін. Фото: Reuters

Вісім жінок, які опинилися на лаві “підсудних”, працювали кухарями у тиловому забезпеченні. При чому за інформацією видання “Кавказ. Реалії”, троє з них звільнилися ще у 2021 році. Як повідомляють російські джерела, жінки просили змінити запобіжний захід на домашній арешт, адже у багатьох із них є діти. “Суд” на поступки не пішов.

“Громадське” зв’язалося з рідними однієї з полонених українок. Олена Аврамова була вільнонайманою в господарській частині “Азова”. На початку повномасштабного вторгнення потрапила на “Азовсталь”, але їй вдалося вийти звідти: дома чекали двоє дітей. Окупанти забрали її 27 квітня 2022 року прямо з домівки — у Мангуському районі Донеччини, звинувативши в тероризмі проти “ДНР”.

“Ми тоді якраз усі були вдома, але що ми могли зробити проти озброєних людей? — розповідає її сестра Тетяна. — Лєну не били, тільки дуже на неї кричали, називали терористкою. Лєна спокійно сприйняла арешт, не чинила спротиву, думаю, вона боялася за нас і не хотіла загострювати ситуацію. Її забрали, а до нас ще кілька разів приїздили з обшуками: шукали зброю, якісь документи, нічого не знайшли, тільки нас доводили до істерики. Дуже страшно, коли твою хату обшукують, а по периметру вона оточена автоматниками, і ти зовсім беззахисний”.

Тримали Олену спочатку в Мангуші, потім у Докучаєвську, Оленівці, Донецькому СІЗО. Про суд в Ростові-на-Дону родина полоненої дізналася з інтернету. Сестра і дочка Олени поїхали туди.

“У нас українські паспорти й українські номери на машині, страшно було їхати, — розповіла Тетяна. — У Новоазовську довго перевіряли: і фотографували, і відбитки пальців знімали, і чіплялися, чому ми не маємо російських паспортів. Але 14 числа ми вже о 9 ранку були біля будівлі суду. Донецький адвокат Лєни не захотів у Ростов поїхати, але тут сестрі виділили державного російського захисника. Він сказав, щоб ми не боялися, мовляв, ‘здесь же не звери’. Але мені здається, що нічого від нього тут не залежить. Бо 14-го він нам сказав, що ще має ознайомитися зі справою — суд уже почався, а він ще не ознайомився”.

Але в суді Олену рідні так і не побачили, вона захворіла і не була присутньою на засіданні.

29 липня 2022 року стало відомо про вибух в колонії в Оленівці на Донеччині. Тут окупанти тримали полонених українців, серед них і захисників “Азовсталі”. Росіяни повідомили, що загинули 50 бранців, 73 зазнали поранень. За інформацією Офісу генпрокурора України, ​було поранено 130 людей.

Кінолог, пенсіонер, господарник

Крім трьох жінок, які звільнилися з “Азова”, на лаві підсудних є ще кілька цивільних чоловіків. Хтось із них колись служив у Нацгвардії України, хтось узагалі не був військовим.

Про долю цивільного маріупольця Ярослава Ждамарова розповідають Медійна ініціатива за права людини та Кавказ.Реалії. Чоловік служив за контрактом в полку “Азов” із 2016 до 2019 року. Відтоді не мав жодного відношення до військової справи. Жив із дружиною та мамою у Маріуполі. Дресував собак, а також мав бізнес із продажу води.

“22 квітня до Маріуполя, де ми перебували, зайшли військові ‘ДНР’. На той момент ми півтора місяця жили у підвалі будинку під постійними обстрілами, цілих будівель у нашому районі вже не залишилося. Військові провели перевірку, склали списки всіх, хто перебував у притулку, і 23 квітня нас евакуювали — автобусом привезли до пункту тимчасового розміщення, звідки мали відправити на ‘фільтрацію’, — цитують журналісти дружину Ярослава Ждамарова Вікторію. — У чоловіків питали, чи проходили вони військову службу. Після позитивної відповіді у Ярослава забрали паспорт і сказали чекати, коли його заберуть на допит. У ніч проти 24 квітня його вивели”.

Після цього Ярослав вийшов на зв’язок із сім’єю лише один раз: 18 травня 2022 року. Він зателефонував у Telegram із невідомого неукраїнського номера. Сказав, що його тримають у Донецькому СІЗО, а потім будуть “судити”, чекає на “суд”. Додав, що йому загрожує ув’язнення від 5 до 10 років. Відтоді новин від нього не було.

“Ми постійно подавали запити до ‘прокуратури’ і так званого мін’юсту ‘ДНР’, звідки отримували відповіді про місця утримання Ярослава. Якщо довіряти інформації з листів, весь цей час він перебував у Донецьку, — розповіла журналістам МІПЛ Вікторія. — Про адвоката там навіть і розмови не велося. Я так розумію, ніякої навіть первинної правової допомоги йому там не запропонували. Наприклад, він мав право на один телефонний дзвінок, як було вказано у відповіді на один із наших перших запитів. Але ми так і не змогли це втілити. Також дуже довго та безрезультатно намагалися отримати дозвіл на листування. На жаль, і це нам не вдалося зробити. Вже на початку квітня я отримала інформацію про те, що його справа передана до окружного південного суду в Ростові. І ми чекали, коли його нарешті туди переведуть”.

2 серпня 2022 року Верховний суд Росії визнав український полк “Азов” “терористичною організацією” та заборонив її діяльність у РФ. Арештованих у травні “азовців” звинуватили у тероризмі “заднім числом”. У серпні минулого року Деніс Пушилін, ватажок так званої “ДНР”, обіцяв провести перший “трибунал” над захисниками “Азовсталі” у Маріуполі. Тоді на сцені Маріупольської камерної філармонії навіть почали будувати клітки для так званого “трибуналу”.

Анатолій Грицик

Анатолій Грицик

За інформацією МІПЛ, колись Анатолій Грицик був заступником командира полку “Азов”, але недовго, всього рік. У лютому 2022 року він уже вийшов на військову пенсію, жив у місті Мангуш, займався бізнесом. Окупанти забрали його з дружиною 25 березня.

“Прийшли до нього додому, знущалися з нього і з дружини. Коли діючий склад ‘Азова’ був на ‘Азовсталі’, Толю ув’язнили, мабуть, для того, щоб сказати, що от вони вхопили ‘пташку’ велику, цілого заступника командира. Хоча на той момент він ніякого стосунку до армії вже не мав”, — розповіла ВВС Україна сестра Анатолія, Наталя.

Дружину Грицика тримали у полоні 45 днів, але все ж таки відпустили. Анатолія ж забрали спочатку у Донецьк, а потім у Ростов-на-Дону. Востаннє родина спілкувалася з ним у серпні минулого року.

“І ось зараз я побачила його усмішку на фото, яку зробив адвокат, і я знаю, що він це для нас так посміхався. Він дуже схуд, але я рада, що він живий, що він незламний”, — каже Наталія.

Не можна вважати військовим й іншого “підсудного”, Артема Гребешкова. Як розповідають журналісти МІПЛ, Артем служив у полку “Азов” до 2021 року. Відтоді жив у Маріуполі.

“Коли почалася повномасштабна війна, сказав, що спробує повернутися до свого батальйону. Після того зв’язок із ним зник. Мабуть, у березні потрапив у полон, — розповідає його мама. — 16 травня 2022 Артем телефонував із російського номера і сказав, що вже півтора місяця у полоні і його судитимуть як колишнього ‘азовця’”.

Такі ж історії журналісти розповідають ще про кількох колишніх “азовців”: Олега Тишкула, Олександра Мухіна, Александра Ірху, Олега Міжгородського.

Олег Жарков, фото: Громадське

Олег Жарков, фото: Громадське

За повідомленням “Громадського”, 52-річний маріуполець Олег Жарков — взагалі не був бійцем, до 2022 року працював у господарській частині “Азова”.

“В Олега хворе серце, цукровий діабет, виразка шлунку, його не брали на військову службу — він в ‘Азові’ працював по найму, у бойових діях ніколи участі не брав. Хіба можна було уявити, що він стане військовополоненим і його судитиме російський військовий суд?” — розповіла журналістам його дружина Галина. Вони з чоловіком втратили зв’язок на початку повномасштабного вторгнення, коли Олег вивіз родину до більш-менш безпечного місця, поїхав на роботу і не повернувся. Галина з сином зуміли згодом вибратися з Маріуполя. У квітні цього року їй зателефонувала подруга, чий знайомий був у полоні й бачив Олега у Новоазовській в’язниці. Галина дізналася, що її чоловіка мають перевести до Донецька.

“Я на ютуб-каналі побачила Олега в залі суду і була приголомшена. Це не він, а якийсь виснажений дідусь. І шрам у нього на скроні свіжий — били його? Олег до війни понад сто кілограмів важив, я його жартома ведмежатком називала. А зараз що від нього залишилося? І погляд такий згаслий, така туга в ньому. Я це фото собі на заставку поставила в телефон — дивлюся і плачу”, — розповіла вона.

Реакція в Україні 

Радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк назвав те, що відбувається у Ростові-на-Дону, не “судом”, а судилищем, пропагандистською виставою, воєнним злочином. В інтерв’ю 24-му каналу він заявив, що організатори цього “судового процесу” отримають свій ордер на арешт від Міжнародного кримінального суду, адже судять і цивільних, і комбатантів: “Цивільні взагалі не мають відношення до війни з точки зору комбатантських дій комбатантів, які захищали свою країну на території своєї країни. Усі організатори отримають абсолютні конкретні вироки у міжнародній юрисдикції. Тому це не є судом… Це пропагандистська вистава у Ростові, щоб принизити наших військових; деморалізувати українське суспільство та запустити конфлікти на кшталт ‘Чому ви нічого не робите, щоб їх звільнити’”.

“Фотографії судилища, яке влаштовують у Ростові над захисниками ‘Азовсталі’, не викликають нічого, крім огиди. Лощені прокурори та виряджені присяжні з блискучими посмішками ‘судять’ хлопців та дівчат, що нагадують скелети після концтабору і тортур. Подібні знущання з комбатантів — це офіційний воєнний злочин, який має отримати належну оцінку МКС. І так, скажіть, чи хтось бачить в залі представників Міжнародного Комітету Червоного Хреста?” — питає він у твітері.

За інформацією Асоціації родин захисників “Азовсталі”, в російському полоні досі перебувають понад 1900 оборонців “Азовсталі”, з яких близько 700 бійців бригади “Азов”.

“Те, що зараз відбувається на території РФ, є черговим кричущим порушенням Женевських конвенцій, правил і норм поведінки щодо поводження з військовополоненими. Усі полонені обов’язково будуть повернуті додому. Оголошення вироку не є перешкодою для проведення обмінів”, — заявив у коментарі Громадському представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко. Він наголосив, що Росія інкримінує українським військовим фактично захист своєї землі, що “порушує Женевські конвенції”.

Представниця Асоціації родин захисників “Азовсталі” Євгенія Синельник в ефірі “Радіо Свобода” назвала цей показовий “суд” черговим публічним знущанням з боку росіян. “Вони вкотре демонструють всьому світу своє нелюдське ставлення до полонених, що не відповідає Женевській конвенції та здоровому глузду”, — йдеться в її коментарі.

Експерт київського Центру громадянських свобод Михайло Савва в коментарі журналістам видання “Кавказ.Реалії” пояснив, чому поряд з військовими росіяни судять цивільних. Він вважає, що таким чином загарбники намагаються залякати населення на окупованих територіях: “Це сигнал, щоб поїхали всі, хто в минулому був політично і соціально активний, мав бойовий досвід або просто служив в українській армії. Це спроба змінити українське суспільство на окупованих територіях, зробити його абсолютно підконтрольним кремлівському режиму. Вони вичищають усіх, хто зберіг розуміння, що таке свобода, підконтрольність влади народу, захист своїх прав. Ці люди явно зайві й у сучасному російському суспільстві, особливо на окупованих територіях, оскільки є опорою опору”.


До цього “судового процесу” у правозахисників виникає багато питань. Інформації щодо конкретних звинувачень досі дуже мало. Доводиться спиратися на те, що просочилося в російські пропагандистські ЗМІ.

  • Отже, виходить, що українців “ретроспективно” звинувачують у тероризмі (спочатку людей затримали, а потім визнали “Азов” терористичною організацією), хоча навіть в Росії відповідальність, що має зворотну силу, у кримінальному та адміністративному праві заборонена. До того ж, Стаття 65 Женевської конвенції про захист цивільного населення наголошує: “Видані державою-окупантом постанови, які передбачають кримінальну відповідальність, набувають чинності тільки після того, як вони будуть опубліковані й доведені до відома населення його мовою. Дія цих обов’язкових ухвал не повинна мати зворотної сили”.
  • Військових судять лише за те, що вони виконували свій обов’язок. Судити військових можна, але за реальні воєнні злочини. Україна теж час від часу судить російських військовослужбовців за конкретними звинуваченнями: сексуальне насильство, катування, розстріл цивільних тощо. Але судити вояків за те, що вони “стріляли в ворога”, захищаючи свою країну, не дозволяє Міжнародне гуманітарне право.
  • На яких підставах судять цивільних — взагалі незрозуміло. За Женевською конвенцією про захист цивільного населення, некомбатанта не можна брати в полон або карати за правопорушення, якого він не вчиняв особисто: “Колективні покарання, так само як і будь-які залякування чи терор, забороняються”.
 Поділитися