Вибір майбутнього. Аркадій Даваров — про покаяння та звільнення
Ці питання можуть здатися недоречними в умовах невизначеності, розгубленості, тривоги та нерозуміння того, що відбувається, втрати близьких, свого будинку, колишніх сенсів та цінностей. Але їх слід ставити саме зараз, не чекаючи закінчення війни, коли настане інше майбутнє. І ніхто поки що не знає, яким воно буде. Чи можемо ми вплинути на майбутнє? У житті кожного з нас сталося те, чого практично ніхто не очікував. За один день 24 лютого мільйони людей втратили майбутнє. Для багатьох з нас майбутнє і раніше скукоживалося, обмежувалося споживчими цілями і ставало дедалі більш туманним. Але щоб ось так одразу всьому обвалитися раптово — це, звичайно, небачений шок. І з того часу багатьом важко підвести голову і подивитися вперед.
Тим часом відсутність картини майбутнього загрожує серйозними проблемами. Звідси зростає тривожність, на яку і так достатньо причин. Життя без майбутнього втрачає сенс. Загальна втома та постійна боротьба за виживання змушують зосередитися на нагальних потребах. У важких буднях дедалі більше відчувається надлишок заклопотаності, озлобленості та страху за браком радості, надії та віри. Звідси поширення апатії та сповзання в депресію, тугу, розпач, небажання жити далі.
На цьому тлі все помітніші люди, для яких випробування війни стали загартуванням духу, щоденним проявом небувалої мужності та самопожертви. Таке враження, що вони не думають про майбутнє, а творять його! Створюють своє майбутнє тим, що освячують його своєю присутністю та своєю силою. Але чи є при цьому спільне бачення того, що на нас чекає? У недавньому інтерв’ю кінознавець Наум Клейман казав: основна проблема зараз — побудова образу майбутнього. Такого майбутнього, яке стане бажаним для багатьох людей, і це допоможе подолати їхню роз’єднаність.
Чому ж так мало спроб уявити собі власне та спільне майбутнє? Існують різні причини, що заважають побудувати чіткі уявлення про нього. Давайте перевіримо, чи не позбавляємо ми себе майбутнього? По-перше, чи ми не стали дивитися переважно в минуле? Ніхто не може оминути дію загального закону: там, де наша увага, там і розвиток. Думаючи часто про минуле, ми мимоволі підживлюємо своєю енергією те, що безнадійно застаріло, даємо йому шанс проникнути і заповнити собою сьогодення. При цьому часто не усвідомлюємо, що таке минуле просочується далі і в майбутнє, визначає його. Навіть якщо свідомо ми цього не хочемо.
Інший спосіб закрити собі майбутнє — навпаки, не дивитися у минуле. Якщо добре пошукати, то у кожного з нас у минулому є щось таке, за що соромно, що віддається ниючим болем. І природна реакція будь-якої людини — забути про це, витіснити в підсвідомість і перестати помічати, зробити хворобливе місце “сліпою плямою”. Тільки чи стане тоді ця людина здоровішою та щасливішою? Заганяючи хворобу вглиб, ми робимо її хронічною, і тоді важче її виявити і її позбутися.
Для створення майбутнього необхідно спочатку добре почистити минуле.
Так таки треба дивитися в минуле чи ні? Звичайно треба, але строго і з турботою про себе. Так щоб вплинути на те, яке саме минуле стає на наших очах майбутнім. Звичайно, варто пам’ятати та спиратися на те, що було раніше реальними досягненнями та невигаданими успіхами. А те, що було помилками, безрозсудними та ганебними рішеннями, поведінкою, що спричинила страждання, біль, руйнування та втрати, — витягнути з пам’яті, визнати, зрозуміти його причини та наслідки. Для того, щоб від подібних дій геть відмовитися і щоб вони більше не повторювалися.
Легко це сказати, але зовсім непросто побачити свої минулі помилки, невдачі, втрачені можливості та, можливо, злочини без спроб самовиправдання. Неабияка мужність потрібна, щоб не поспішати пробачити себе за те, що в цій картинці виявляється нестерпно жахливим. Ми не усвідомлено сприймаємо нескінченну інформацію про продажність, дурість, егоїзм і підлість корумпованих людей у владі, забуваючи, що це дзеркало, в якому відбиваємося ми самі. Адже коли ми живемо поруч із ними, то непомітно все це вбираємо. Чи є у нас достатньо внутрішньої сили, щоб визнавати і свою власну брехливість, ницість, деградацію, гординю, лінь, жадібність і далі за списком? Коли ти дозволяєш маніпулювати собою, то цим підтримуєш того, хто тобою маніпулює. Тому заплющувати очі на те, що тобою маніпулюють, небезпечно тим, що перестаєш це помічати. А заразом не бачиш, кого і що ти підтримуєш, хай навіть несвідомо, стаючи співучасником цього. Тому не зайве замислитися, хто і що нами маніпулює, які сили на нас постійно впливають.
Як не крути, для створення майбутнього необхідно спочатку добре почистити минуле і пройти нарешті через покаяння. Каятися означає не тільки побачити, зрозуміти і жахнутися з того, що ти зробив чи міг би зробити і не зробив. Каяття — це таке глибоке переживання, що призводить до перевороту свідомості, радикальної зміни сприйняття світу. Після цього повторення колишніх рішень та дій є неможливим. Це гірко, важко, незвично, але потрібно. Згадаймо зречення апостола Петра та його гіркі сльози каяття.
Покаяння — це здатність вчитися на своєму минулому, відштовхуватися від негативного в ньому та йти далі, не відтворюючи його в майбутньому. Згідно з третім законом Ісаака Ньютона, сила протидії собі колишньому відповідає силі дій для реалізації себе майбутнього. Якщо самому на це бракує сил, можна й допомоги попросити у релігії, філософії, психології — всюди, звідки вона може прийти. І тоді може з’явитися легкість, впевненість, свобода від вантажу минулих “подвигів”, з’явиться світло в кінці тунелю. Тоді сьогодення визначається прекрасним майбутнім, а не жахливим минулим. А це вимагає прояву в ньому відповідних рішень, рис характеру та вчинків, набуття нових звичок.
Небажання розбиратися з минулим має спільні риси у різних живих систем: людини, подружжя, родини, організації, країни, хоча кожна з них має свої особливості. Масштаби цієї проблеми вражають і здається, що вона вічна для пострадянського простору. Відомий вислів Сергія Довлатова: “Ми без кінця проклинаємо товариша Сталіна, і, зрозуміло, за справу. І все ж я хочу запитати — хто написав чотири мільйони доносів?” Це питання повисло в повітрі без відповіді. Якби на початку 1990-х було менше радості та надій на майбутнє, а більше суму, страху та сорому за минуле, то наше життя могло б перестати бути продовженням беззаконь та злочинів радянської влади та російської імперії. Шанс було втрачено, проблеми згустилися, і тепер уже війна нам ясно говорить про те, що ця історія погано закінчується.
Є ще й третій варіант опинитися без майбутнього — це не бути присутнім у сьогоденні, не спиратися на реальність тут і зараз. Для цього достатньо перебувати в ілюзіях, піти в залежності та прописатися у віртуальному світі. Мирно дрімати або бути в напівсонному стані, не усвідомлюючи того, хто я, де зараз опинився, що мене оточує, куди я прямую. Можна мріяти скільки завгодно про бажане майбутнє, але варто запитати себе: наскільки я зараз готовий до нього? Як у фільмі сорокарічної давнини, де голос із прекрасного далекого суворо запитує: “А сьогодні задля завтра що я зробив?”
Для відмови від нежиттєздатного минулого, побудови бажаного майбутнього та опори в цьому на сьогодні потрібна воля. У книзі Келлі Макгонігал, яка так і називається “Сила волі”, говориться, що у префронтальній корі мозку є три області. Одна відповідає за те, щоб робити те, що потрібно, попри те, що цього не хочеться. Інша — за відмову від того, що є неприйнятним, та третя — за збереження руху до того, що людина хоче. Перший вид сили волі потрібен для сьогодення, другий для минулого та третій для майбутнього.
Крім сили волі в людини є ще й свобода волі, що б з цього приводу не говорили б деякі вчені, які її заперечують. Якщо частіше згадувати про це, то відкривається дивовижна можливість самим вибирати своє майбутнє. Не давати йому самостійно виростати з минулого, що прогнило, і не хапатися наївно за підсунуті кимось спокусливі уявлення про те, що буде. Здатність людини вибирати майбутнє ґрунтується на квантовій фізиці, яка працює не тільки в мікросвіті. Ми також існуємо у квантовому полі, де спостерігач впливає на фізичний світ. Наприклад, дослідження Джо Диспензи показують, як те чи інше бачення майбутнього є одним із його варіантів, який потім матеріалізується. І безнадійно хворі, яких він навчив уявляти себе у майбутньому здоровими, такими в результаті і виявлялися. Вибираючи бачити майбутнє як щось зовсім нове і наполегливо бажане, людина в якомусь сенсі його створює.
Що для цього потрібно? Мати чітке детальне бачення свого прекрасного майбутнього, щодня уявляти його собі та глибоко переживати свій стан у цьому майбутньому. Більше того, необхідно привнести цей внутрішній стан у своє теперішнє життя, роблячи все, що від тебе залежить для наближення такого майбутнього. А для цього доведеться звільнитися від впливу минулих помилок та спиратися на реальність сьогоднішньої життєвої ситуації. Коли людина вміє мріяти, тоді вона наповнюється енергією світлого та радісного майбутнього. У спільнот, в яких достатньо таких людей, виникає позитивне поле, і це протистоїть атмосфері розпачу, руйнування та зла. Можливо, вже варто нарешті ухвалити таке рішення і попрацювати над майбутнім, створюючи його своєю вірою та діями вже сьогодні.
Тим часом відсутність свідомого вибору майбутнього також є вибором, причому не найкращим. Це або продовження минулого, навіть якщо воно настільки гидко і ганебно, що є міцно забутим, або бездумне наслідування оманливої картинки майбутнього, вигідною комусь і нав’язаною ззовні. Хочемо ми того чи ні, у кожної людини іноді відбувається вибір шляху. Важливо підходити до нього максимально відповідально, розуміючи наслідки. Як співав Віктор Цой, “Ті, кому нема чого чекати, сідають у сідло, Їх не наздогнати, вже не наздогнати. Тим, хто лягає спати, — Спокійного сну. Спокійна ніч”.
Покаяння потрібне для звільнення від минулого. Бачення майбутнього є необхідним для прояву його зараз. Сьогоднішній день виявляється ніби на розтяжці між тяжінням до бажаного майбутнього та відмовою від ненависного минулого. У нинішній перехідний час не варто особливо дослухатися до чиїхось прогнозів і передбачень, краще твердо засвоїти, що майбутнє ти обираєш сам.
Переклад з російської. Оригінал: Радіо Свобода
Аркадій Даваров — IT-фахівець, психолог