Лінія фронту
Вирішуй швидше, хто ти,
в чиєму ти окопі, —
обридли анекдоти
зі злим похміллям скопом.
Борис Чичибабін
Ці строки Борис Чичибабін написав у 1979 році напередодні введення військ до Афганістану, відчуваючи згущення темряви та наближення катастрофи. У січні цього року виповнилося 100 років від дня його народження, і виявилося, що вірші Чичибабіна стали ще актуальнішими, ніж раніше. Розділова лінія, яку поет гостро відчував усе життя, — між справжньою поезією та прорадянськими віршами, між людьми, які відстоюють свободу, і тими, хто виключав його зі Спілки письменників і не давав друкуватися, а головне, між правдою та брехнею, — ця лінія стала тепер лінією фронту. Коли ця лінія фронту виникла у 2014 році, багато хто з нас намагався її не помічати. Але не помічати стало неможливим, коли вона проявилася вибухами десятків тисяч будинків, масовою загибеллю мирних людей, нескінченними воєнними злочинами та безліччю незворотних змін у всьому світі. Доводиться визнати, що ця лінія пролягла по життю кожної людини — 24 лютого ви теж опинилися або з одного, або з іншого боку. Середини немає, неможливо бути як би “за” і трошки “проти”, не можна перебувати тут і там одночасно. Якщо ви думаєте, що залишаєтеся в сірій зоні, то, швидше за все, просто не помічаєте, як цю зону заливає чорнота.
І ця лінія фронту проходить не лише українською землею. Через мільйони сімей пролягло нерозуміння та відчуження, що супроводжується то обуренням, то здивуванням: “Як же ти можеш так думати і говорити!” Недарма Борис Гребєнщиков співав про кохання на початку цієї війни: “Не смій підходити, доки ти не скажеш, хто ти такий”. Люди залишаються жити нещасливо в одній квартирі, віддаляючись один від одного все сильніше. Інші залишаються близькими, незважаючи на те, що їх поділяють сотні кілометрів.
Відповідь на основне запитання “Хто ти такий?” дається лише твоїми вчинками, справами, діями, а не думками, почуттями чи надіями. Виявляється, для відповіді на запитання “Хто ти?” не так важливо формальне визначення, як здатність поглянути на себе та на свою життєву ситуацію з боку. Вирішальну роль грає ще одна розділова лінія: між тими, хто бере на себе свою частку провини та відповідальності, і тими, хто постійно звертає увагу на інших людей, “винних у всьому”, щоб уникнути особистої відповідальності. Повернуся до вірша Чичибабіна, рядки з якого винесені в епіграф. На мою думку, він дає чітку інструкцію. Варто його прочитати повністю, знайдіть в інтернеті, а тут є місце тільки для кількох цитат.
Допоки є бажання,
допоки друзі в масть,
давай, вчиняй діяння,
інакше жити — зась!
Ні сенсу і ні ладу,
і дні як решетцо,
і щось робити варто,
хоч невідомо що.
Бо вік летюч і краток,
життя — в одній горсті, —
так треба ж у порядок
хоч душу привести.
На нелюдь скажем “нелюдь!”,
щоб дух уберегти,
щоб не знущалась челядь,
пониклі вороги.
Ніхто із нас не лицар,
не праведник чолом,
але хіба миритись
з неправдою та злом?
Для мене зміст цих рядків такий: вказано те, що за будь-яких обставин підтримує людину в її дії, — це розуміння справжніх бажань і коло однодумців. З часів радянського застою автор згадує захват, що міцніє нині, безмежною владою і безкарністю, марнославство і знущання з тих, хто має іншу думку. З властивою йому пристрасною безкомпромісністю він стверджує однозначну необхідність протистояти злу та будь-яким формам обману.
І це сьогодні нам потрібно, як повітря. Адже боротьба з брехнею та злом відбувається не десь там далеко, а просто в душі людини. Помічаємо це чи ні, але кожному доводиться зробити доленосний вибір. І тут нема дрібних питань. Якщо ти допускаєш звичний самообман і продовжуєш “щиро” помилятися, то де гарантія, що завтра не опинишся на боці тих, хто постійно безбожно бреше? Просуваючи свої інтереси як найважливіші у світі, чи не боїшся ти виявити себе на тому ж боці, що й ті, хто готовий йти головами заради своїх цілей? Пишаючись своїми очевидними успіхами, чи не ризикуєш ти опинитися в компанії з тими, хто під владою гордині вчиняє немислимі злочини? Коли ж, як саме собою зрозуміло, ти приховуєш свої негідні, ганебні вчинки і не готовий у них каятися, чи готовий ти пов’язати це з розгулом фальші, самообману і безтурботності?
Ця лінія фронту між добром і злом, яка проходить у серці людини, описана та інтерпретована багато разів. Федір Достоєвський говорив про роль краси на цьому полі битви. І це також дуже сучасний аспект: естетизація зла стала звичною. Ми тут теж робимо вибір того, що більше подобається: витончений словесний випад, що ставить співрозмовника в безглузде становище; героїзм ґвалтівника; гарне уникнення відповідальності тих, хто багато накрав, або справжня краса, яка завжди в єдності з любов’ю, істиною, свободою та людською гідністю. Вибір тут такий: повірити, що ти гідний справжньої краси, бути на її боці або залишатися серед тих, хто користується її підробками. Всі ми читали в дитинстві казку про трьох поросят, але далеко не кожен будує свій будинок міцно і надійно, ґрунтуючись на справжніх цінностях так, щоб його не здмухнув вітер страшних випробувань.
Війна показала, яку жахливу ціну доводиться платити за компроміси. І тепер змішання “грішного з праведним” вже не здається пробачливим. Чи потрібна вам віра з часткою сумніву, свобода зі звичним розгильдяйством, любов з домішкою егоїзму, служіння з таємною вигодою для себе і чистота, в якій бруд схований під килимом?
Як же Чичибабін розумів добро і зло, що він вважав за потрібне робити? Хоча він не належав до будь-якої конфесії, але був людиною віруючою. Відома його чудова молитва: “Господи, добре з Тобою і погано без Тебе”. Така думка співпадає з поглядами Достоєвського, описаними російськими релігійними філософами: добро — це Бог і єднання з Ним, а зло полягає у відпаданні людини від Бога. Тому логічно виникає і завершення вірша:
За Божий мир в боргу всі,
вину ми несемо.
Невже усе на світі
закінчиться на том?
Давайте вдієм те, що
Господь нам наказав,
щоб нам не стало тошно
від наших грішних справ!
У цих рядках глибокий зміст: про єдність світу та вплив думок і дій кожної людини на те, що відбувається в ній; про визнання існування ієрархії у духовній сфері; про справжню смиренність; про узгодження своєї волі та еволюції людства. І звичайно, про вміння молитися, про віру та любов. І наприкінці — страшне попередження про наслідки рішень людини, які суперечать його душі. Всі ці розділові лінії та лінії фронтів переплітаються та живлять одна одну. Загальним є те, що відтепер не можна бути на нейтральній смузі між сторонами битви. А часу у нас набагато менше і швидкість змін на порядок більша, ніж тоді, коли мешкав Борис Чичибабін.
Переклад з російської. Оригінал: Радіо Свобода
Аркадій Даваров — IT-фахівець, психолог