“У полоні Вітя навіть не знає, що у нього народилася онука”: мати з Балаклії шукає зниклого безвісти сина

…Балаклія — місто в Харківській області, яке пів року перебувало в окупації. Російські військові зайшли сюди вже другого березня 2022 року.

— Всі магазини були зачинені. Купити продукти було ніде. Ось і вирішив Віктор людям допомогти, — розповідає Любов Григорівна. — Він їздив до Первомайського, що не був під окупацією. За свої гроші купував товар і тут продавав, а комусь і так давав. Він у мене такий добрий: коли бачив, що бабуся старенька, грошей в неї немає, то міг просто віддати їй продукти.

17 квітня він саме поїхав до Первомайського, коли до його хати прийшли російські військові.

— Десь об 11 дня до мене стукають у двері. Я відкриваю — стоять двоє з автоматами. Я злякалась. Питають: “Ви одна?” “Одна”. “Де ваш син?” “Поїхав по товар”. Вони у мене тут походили, пошукали. Їх усього було семеро. У дворі походили, в городі, за двором. У хаті шукали щось під подушками. Забрали фотографію, де він із дочкою на випускному у школі... Поїхали, але пообіцяли повернутися. Їх не було кілька годин. О четвертій до нас прийшли дівчата, які допомагали розфасовувати товар, хлопці-грузчики. Вони чекали на повернення Віктора. Не встиг Вітя приїхати, як повернулися росіяни. Поки я дійшла до воріт, а його вже забрали. І все: я сина більше не бачила і не чула.

Відтоді рідні — мама Любов Григорівна, брат Олександр, донька Настя — шукають Віктора Прощина.

— Наступного ж дня, 18 квітня, ми з сином Сашею пішли до міліції (відділення поліції — ред.), — пригадує мати Віктора. — Вийшов один із їхніх старших і каже: “У нас таких немає!” Ми потім кожен божий день їздили туди, до міліції. На четвертий чи п’ятий день до нас знову вийшов старший і гортає списки, а я так стояла, що побачила у тому списку прізвище Прощин. А він нам знову каже: “Тут такого немає!” Я питаю: “Ну, як немає?! Ось же його прізвище!” “Це не воно. Його тут немає”.

Про сумнозвісне Балаклійське відділення поліції багато писали після деокупації. Як згодом розповідали правоохоронці, саме тут росіяни організували штаб, а у підвальних приміщеннях та у будівлі навпроти — тюрму, де тримали людей з Балаклії і навколишніх сіл. За даними поліції, в цій катівні побувало щонайменше дві сотні цивільних.

— Не встигли ми 18-го повернутися з відділку, знову приїхали шість осіб (російських військових — ред.). Оглядали хату і подвір’я, — розповідає Олександр. — Ми в них питали, за що Вітю забрали? Кажуть: “Розберемося. Два-три дні — і, якщо нічого не робив, відпустимо”. А де він перебуває? “Не можемо вам сказати”.

Доки окупанти запевняли родину Прощиних, що їхнього Віктора у Балаклії немає, сам полонений намагався зв’язатися з рідними — з камери у Балаклійському відділенні поліції.

— На третій день прийшли два хлопці. Вони сиділи теж у міліції і їх відпустили. Кажуть: “Ми сиділи з Вітею. Вітя попросив зв’язатися з вами. З ним все добре”. Через пару тижнів ще один хлопець приходив. Теж сказав, що Віктор тут, у Балаклії, що він з ним спілкувався, щоб ми не хвилювалися.

Востаннє звістку від Віктора Прощина передавали за півтора місяця після того. Хлопець, якого нещодавно звільнили, розповідав, що бачив Віктора зовсім недовго: його завели до камери, в якій перебував Прощин, але самого Прощина майже одразу вивели і більше не повертали. Полонені встигли обмінятися лише парою слів.

Тим часом Олександр звертався, куди міг. До комендатури ходив кілька разів, кожного разу писав заяву про зникнення брата.

— У комендатурі мені відповідали, що їм прийшли відповіді на запити з Бєлгорода, з Воронежа і з Маріуполя, що там, мовляв, Віктора немає. Але самих відповідей я не бачив. Це все на словах. Казали: шукатимуть далі. Той чоловік, з яким я розмовляв, представлявся “Гранітом”. Чи він це дійсно був, я не знаю. У балаклаві завжди.

Олександр упевнений: на той час його брата вже, дійсно, не було в Балаклії. Інакше він передав би хоч якусь інформацію родині.

Що сталося з Віктором Прощиним, досі невідомо. Як і те, за що конкретно могли його забрати. Може, за те, що їздив за продуктами на неокуповану територію. А може, його викрали тому, що він — вправний механік, вміє полагодити що завгодно.

— Вони з другом самі побудували альтанку у дворі. Там і мангал, і пічка, — розповідає Любов Григорівна. — А ще Вітя своїми руками зробив машинку, що общипує курей.

Випадки, коли росіяни незаконно затримували людей, які мали навички ремонту техніки, непоодинокі. Про це неодноразово розповідали мешканці деокупованих територій.

8 вересня 2022 року Балаклію звільнили. Після деокупації Прощині зверталися і до поліції, і у Червоний Хрест, і до організації “Білий Птах”, здавали ДНК. Зараз справою цієї родини займаються юристи Харківської правозахисної групи.

— Ми шукаємо скрізь: у Криму, в “ЛНР”, у “ДНР”, у РФ. Близько п’ятдесяти запитів — це стандартна кількість на одну людину, — нещодавно розповідала про практику роботи з такими справами керівниця Харківської приймальні ХПГ Таміла Беспала. — З цих запитів по Україні — лише близько десяти. Ми обов’язково пишемо заяви до слідчого комітету РФ, у прокуратури — і цивільну, і військову, у федеральну службу виконання покарань, уповноваженому з прав людини, у міноборони, у російський Червоний Хрест. І пишемо до таких же органів у квазідержавних утвореннях на окупованій території. Ми постійно і напряму направляємо запити. При чому неодноразово, щоб тримати ситуацію на контролі.

Як ішлося в аналітичному дослідженні ХПГ, більшість людей, безслідно викрадених росіянами, не належать до так званих “груп ризику” — правозахисників, колишніх військових, журналістів, державних службовців: “Більшість зниклих — звичайні цивільні. Тому можна тут зробити припущення, що не тільки спеціальний статус є причиною для переслідування громадян на окупованих територіях. Такою причиною може стати що завгодно, будь-який акт реальної або уявної непокори. На це вказують обставини вже встановлених насильницьких зникнень, коли з дому вороги забирали звичайних цивільних людей”.

На думку правозахисників, більшість таких зникнень можна попередньо кваліфікувати як насильницькі зникнення. Адже окупаційні органи влади не надають рідним жодної інформації про місцеперебування зниклого. Незаконне тримання під вартою без рішення суду і насильницькі зникнення з приховуванням місцеперебування людини є грубими порушеннями прав людини і можуть бути попередньо кваліфіковані як злочин проти людяності. 

У базі, зібраній глобальною правозахисною ініціативою “Трибунал для Путіна” (Т4Р), наразі понад чотири тисячі зниклих безвісти. З них 2957 випадків можна кваліфікувати як насильницьке зникнення.