MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

З такою навалою злочинів не впоралася б жодна правоохоронна система світу, — Євген Захаров

15.09.2023   
Антон Печерський
Фіксація воєнних злочинів російських окупантів, юридична підготовка документів для притягнення винних до відповідальності, правова допомога українцям, які постраждали внаслідок російської агресії проти України опинились у фокусі уваги правозахисників, починаючи уже від 2014 року.

Директор ХПГ, голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров

Директор ХПГ, голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров, фото Віктора Дехтяра

Однією з найвідоміших та найавторитетніших правозахисних організацій, яка працює над цими питаннями, є Харківська правозахисна група. Про діяльність Харківської правозахисної групи кореспонденту АрміяInform розповів директор ХПГ, голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини, учасник дисидентського руху 1970-1980-х років Євген Захаров.

— Почнімо нашу розмову про нинішню діяльність Харківської правозахисної групи з подій, які передували широкомасштабному вторгненню РФ, — з початків відкритої агресії Росії проти України 2014 року. Чи опинилась проблематика, пов’язана з російською агресією, у фокусі Харківської правозахисної групи вже тоді, чи це сталось уже від кінця лютого 2022 року?

— Питання, пов’язані з агресією Росії проти України ми були змушені включити до порядку денного своєї роботи вже 2014 року. Одним із напрямків стала допомога внутрішнім переселенцям, другим — документування воєнних злочинів росіян та бойовиків “ЛНР” та “ДНР”. Тоді ХПГ зробила базу даних, яка включала 16 800 цивільних жертв тієї стадії війни. До неї входили поранені, катовані, незаконно ув’язнені цивільні, а також ті, хто зник безвісти.

Крім того, ми документували руйнування і пошкодження житлових будинків та інших споруд. Всього до бази було занесено 22 тисячі таких об’єктів. Тобто вже від 2014 року Харківська правозахисна група вела масштабну серйозну роботу в контексті російської агресії проти України. Я можу сказати, що ми фактично написали поіменний список усіх загиблих цивільних, які тоді були. Це приблизно три з половиною тисячі людей, і щодо кожного ми знали прізвище, точну дату, місце, обставини загибелі.

На підставі зібраної інформації ми підготували три подання до Міжнародного кримінального суду.

Руйнування в селі Руські Тишки Харківської області, зафіксовані Харківською правозахисною групою

Руйнування в селі Руські Тишки Харківської області, зафіксовані Харківською правозахисною групою

База даних Харківської правозахисної групи містить інформацію про 46 тисяч злочинів російських окупантів

— А як вплинув на роботу Харківської правозахисної групи початок широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року?

— Від першого ж дня нападу, від початку великої війни, як ми її називаємо, масштаб злочинів зріс не просто в рази, а на порядки. І вони, зрозуміло, не були вже локалізовані на тимчасово окупованих Донбасі чи в Криму, а відбувались на всій території України. Ми відразу зрозуміли, що нам треба фіксувати це все, бо йде величезна російська навала, внаслідок якої відбувається надзвичайно велика кількість злочинів. Якщо зразу їх не зафіксувати, то інформацію може бути втрачено і потім неможливо буде притягнути до відповідальності тих, хто ці злочини скоїв, і відшкодувати шкоду, завдану потерпілим від цих злочинів.

Вже з перших днів березня, оговтавшись від шоку перших кількох діб війни, Харківська правозахисна група поновила і почала масштабувати свою діяльність відповідно до викликів широкомасштабного вторгнення. Для цього ми взяли за основу форму нашої бази даних, створеної на попередній стадії війни, і почали наповнювати її новою інформацією. Майже одразу до нас приєднались колеги, виникла ініціатива так званого Трибуналу для Путіна, яка об’єднала більш ніж 20 організацій. Це, насамперед, Українська Гельсінська спілка з прав людини з її приймальнями і членами, Центр громадянських свобод та інші.

Завдяки налагодженню співпраці ми охопили всю Україну, поділили її на регіони. В кожній частині країни в межах ініціативи почала діяти громадська правозахисна організація, яка вже давно там працює і знає особливості свого регіону. Вони документували злочини за нашою методикою з тим, щоб внести ці дані до нашої бази. Документаторів ми навчали методиці фіксації, перевіряли коректність внесення інформації до бази даних, щоб не було помилок. На сьогодні в цій базі близько 46 тисяч інцидентів, тобто вона дуже велика. Переважна більшість зафіксованих злочинів — це втрата майна, насамперед житла, автівок. Це приблизно 80%.

Ресурсів для розслідування таких злочинів, як руйнування житла і псування житла, у правоохоронних органів просто наразі немає

— То можна сказати, що Харківська правозахисна група, яка мала значний досвід, виступила певним зразком для наслідування для інших правозахисних організацій, які запозичили її досвід?

— Можна сказати, що так, ми фактично показали, як саме слід працювати, як потрібно фіксувати злочини, як надавати правову та психологічну допомогу постраждалим. Дуже важливою стала єдність різних дій відносно одних і тих же подій злочинів. Я маю на увазі алгоритм, за яким необхідно діяти з метою фіксації. По-перше, слід зібрати інформацію як з відкритих джерел, так і через прямі комунікації зі свідками та постраждалими. По-друге, потрібно правильно внести цю інформацію до бази даних. По-третє, в інтересах потерпілих написати заяви до правоохоронних органів про злочин, щоб вони були зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

Отримання витягу з ЄРДР дозволяє зафіксувати статус людини, яка визнається потерпілою. Це необхідно для того, щоб у майбутньому цій людині виплатити відшкодування за шкоду, яку завдано цим злочином. Ми вже написали більш ніж 2800 таких заяв від моменту широкомасштабного вторгнення. Однак, можу сказати, що ресурсів для розслідування просто зараз таких злочинів, як руйнування житла і псування житла, у правоохоронних органів немає — вони неймовірно перевантажені. І я впевнений, що жодна правоохоронна система світу не впоралася б із такою навалою злочинів, це просто неможливо.

Прилад для катування струмом — телефонний апарат ТА-57. Фото з фейсбук-сторінки Харківської обласної прокуратури [воєнні злочини катування катування струмом тапік] An instrument of torture by electric shock: field telephone TA-57 (Facebook page of Kharkiv Region Procuracy)

Прилад для катування струмом — телефонний апарат ТА-57. Фото з фейсбук-сторінки Харківської обласної прокуратури

Серед осіб, яких незаконно затримували росіяни, практично немає тих, кого б не катували

— Це обумовлює певні пріоритети в роботі як правоохоронців, так і правозахисників?

— Так, є певні пріоритети у правоохоронних органів, які злочини треба розслідувати в першу чергу. Вони, до речі, повністю збігаються з пріоритетами правозахисників. Йдеться насамперед про вбитих чи поранених цивільних, які зазнали поранень внаслідок бомбардувань або внаслідок застосування стрілецької зброї чи підриву на мінах, розтяжках, вибухонебезпечних предметах.

Далі йдеться про тих, хто перебував у полоні та зазнав катувань. За нашими даними, серед осіб, яких незаконно затримували росіяни, практично немає тих, кого б не катували. Бо катували всіх, незалежно від віку, статі… Навіть дітей катували! Я маю на увазі підлітків, хлопців та дівчат 15—16 років.

Також першочерговим є розслідування злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством щодо потерпілих. І четверта група, яка насамперед перебуває у фокусі уваги — це зниклі безвісти. Тобто це люди, яких просто викрали з місця їхнього перебування. Таких людей дуже багато, у нашій базі даних зафіксовано близько 4100 випадків. І це, наголошую, лише верхівка айсберга, насправді їх набагато більше.

Анюта Миронець, жителька с. Велика Димерка, Київська обл. Aniuta Myronets, a resident of the village Velyka Dymerka, Kyiv Region Анюта Миронец, жительница с. Великая Дымерка, Киевская обл.

Анюта Миронець, жителька с. Велика Димерка, Київська обл.

Близько 10 тисяч незаконно позбавлених волі російськими окупантами цивільних людей не мають жодного юридичного статусу

— А чи відома приблизна кількість цивільних осіб, яких окупанти незаконно затримали і позбавили волі? Яким є їхній статус?

— У нашій базі зафіксовано близько п’яти тисяч таких людей, але справжнє число, мабуть, є удвічі більшим і може сягати 10 тисяч. Як правило, вони опинялися в неофіційних місцях позбавлення волі в тих регіонах на окупованій території, де їх викрадали. Потім багатьох із них перевозили в інше місце, часто в Росію. Нині більша частина їх перебуває на території Російської Федерації, а також на тимчасово окупованих територіях України — у терористичних “ЛНР” та “ДНР”, у Криму.

Статус незаконно позбавлених волі цивільних — це окрема велика проблема. На відміну від військовослужбовців, вони, по суті, не мають жодного статусу. Окупанти намагаються приписати їх до військовослужбовців, але це абсолютно неправильно, вони ніякої участі у воєнних діях не брали. Внаслідок цього такі незаконно ув’язнені цивільні просто перебувають під вартою без жодних обвинувачень, жодного розслідування. Це значно гірше, ніж статус військовополонених, яких все ж поступово обмінюють.

Незаконно позбавлених волі цивільних утримують без злочину, без обвинувачення, без жодних слідчих дій, і вони сидять в ув’язненні місяцями, дехто вже понад 15 місяців. Наприклад, є випадок українського студента Микити Шкрябіна, якого з дому забрали російські окупанти й утримують в Росії без жодних підстав. Ба більше, російський суд визнав відсутність звинувачень, відсутність слідчих дій, тому він немає в російській федерації жодного офіційного правового статусу. Через це в нього немає доступу до адвоката, до захисту.

Директор ХПГ, голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров

Директор ХПГ, фото Віктора Дехтяра

Відомо про близько 200 випадків, коли незаконно позбавленим волі цивільним вдалося визволитись

— Звідки юристи Харківської правозахисної групи отримують інформацію про незаконно ув’язнених, про їхню кількість та те, що з ними відбувається в полоні?

— З розповідей тих, кому пощастило звільнитися. Таких випадків нам відомо близько 200. Це ті справи, в яких наші адвокати є представниками потерпілих в органах розслідування. Це Служба безпеки України та обласні слідчі управління в Києві, у Харкові, у Київській та Харківській областях. Є також справи в Чернігівській, Сумській, Донецькій, Луганській, Запорізькій областях — практично всюди. Але насамперед це саме Київська та Харківська області.

Продовжуючи говорити про статус незаконно позбавлених волі цивільних осіб, слід говорити про такий злочин, як насильницьке зникнення. У багатьох випадках ми не знаємо, де перебувають наші цивільні ув’язнені, в яких умовах їх тримають. Наразі Харківська правозахисна група веде близько 200 справ щодо цивільних та військових полонених, і лише у п’яти випадках нам достеменно офіційно відомо, де ці люди перебувають. Ще у 48 випадках ми знаємо про місцеперебування позбавлених волі неофіційно.

Тіла закатованих російськими окупантами мешканців села Гусарівка Харківської області (фото надала Національна поліція України)

Тіла закатованих російськими окупантами мешканців села Гусарівка Харківської області, джерело фото: Національна поліція України

Правозахисники тісно співпрацюють із правоохоронцями

— Тобто ХПГ співпрацює щодо викриття цих злочинів з правоохоронними органами? Як саме це відбувається?

— Так, це спільна праця зі слідчими органами СБУ та з прокуратурами. У кожній обласній прокуратурі є управління з розслідування воєнних злочинів, ми з ними тісно співпрацюємо, проводячи разом слідчі дії. Це дуже важливо, тому що людей для цієї роботи катастрофічно не вистачає.

По-перше, ми знаходимо потерпілих людей. Для цього проводяться прийоми місцевих мешканців під час виїздів до населених пунктів Харківської або Київської областей. На Київщині це, насамперед, Буча, Ірпінь, Гостомель, Бородянка, Мощун, Ворзель. Під час виїздів ми знаходимо постраждалих, про злочини щодо яких ще не були відкриті кримінальні провадження, і подаємо відповідні заяви до правоохоронних органів. Якщо ж такі заяви вже були подані, але немає просування, то ми намагаємось шукати свідків, зводити свідків та слідчих разом.

Наші адвокати беруть участь в опитуванні потерпілих та свідків. Крім того, доводиться брати участь у таких слідчих діях, як розпізнавання тіл та розпізнавання обвинувачених.

Підполковник зс рф із позивним “морячок”, який наказував підлеглим катувати українців на Харківщині (фото надала Харківська обласна прокуратура)

Підполковник ЗС РФ із позивним “морячок”, який наказував підлеглим катувати українців на Харківщині, джерело фото Харківська обласна прокуратура)

У Харківській області правозахисники встановили особи дев’ятьох російських катів

— Якими є результати роботи юристів Харківської правозахисної групи щодо цього?

— За рахунок опитувань слідків ми знаходили таку інформацію, як псевдоніми росіян, які катували людей. Передавали це слідчим, вони порівнювали ці псевдоніми з уже відомими слідству іменами чи позивними. Таким способом у Харківській області ми виявили дев’ять катів та процесуально встановили їхні імена. Завдяки цьому вони стали обвинуваченими у кримінальному провадженні.

— Це колосальний обсяг роботи. Наскільки великою є кількість юристів Харківської правозахисної групи?

— Всю цю роботу здійснюють усі наші адвокати. Також ми запрошуємо адвокатів, які не працюють в нашій організації постійно, однак мають можливість долучитися до нашої діяльності, допомогти. Нині в ХПГ постійно працюють понад 20 адвокатів. Насамперед це Харків та Київ, але не лише — це також Херсон, Кропивницький, Ужгород… Широка географія.

Від вересня минулого року, реагуючи на виклики широкомасштабного нападу Російської Федерації, Харківська правозахисна група збільшилась утричі. Це необхідно не лише тому, що колосально зросла кількість людей, які потребують юридичної допомоги. ХПГ взяла на себе і функції з надання психологічної та матеріальної допомоги, які також є вкрай важливими для постраждалих.

Постраждалі гостро потребують допомоги психологів

— Усім відомі назви міст Київщини, які найбільше постраждали від російської агресії. Які населені пункти Харківської області слід долучити до них насамперед?

— Перш за все це Балаклія, Ізюм, Куп’янськ. Однак поблизу них і в інших частинах Харківщини, які перебували під окупацією або в районі інтенсивних бойових дій, так само будь-яке село, яке не візьми, дуже постраждало. У багатьох із них не лишилось жодного вцілілого будинку. Усі, хто мав змогу звідти виїхати, уже це зробили, лишились тільки літні люди, кому немає куди їхати, які не хочуть їхати й живуть у своїх домівках, часто навіть напівзруйнованих. Вони потребують психологічної та матеріальної допомоги, і ми таку допомогу їм надаємо.

Харківська правозахисна група відкрила центри надання психологічних послуг у Харкові, Києві, Львові. У цих трьох містах у нас працюють психологи, і маю сказати, що запит на цю роботу на сьогодні дуже великий, особливо у Харкові. По Харківській області в нас регулярно виїжджають до постраждалих населених пунктів три групи фахівців.

© Денис Волоха / Харківська правозахисна група [наталія поцелуєва]

© Денис Волоха / Харківська правозахисна група

Спілкування з психологом — спосіб полегшити тягар пережитого

— Наскільки охоче ті, хто має травматичний досвід та потребує психологічної допомоги, ідуть на контакт із правозахисниками, з психологами та розповідають про те, що з ними відбувалося?

— Все дуже індивідуально. Дехто взагалі не хоче згадувати, бо це болісно. Особливо це стосується людей, які стали жертвами сексуального насильства. Вони хочуть, щоб те, що з ними відбулося, залишалося в таємниці. Їх можна зрозуміти, однак з другого боку, необхідно знайти й покарати злочинців. Тому є певні методи, як убезпечити людей від подальшого травмування. Наприклад, їх не згадують у кримінальних провадженнях під власними іменами.

Однак є також значна кількість людей, готових говорити відкрито, тих, хто вважає що їхні свідчення важливі для притягнення злочинців до відповідальності. Наприклад, для тих, хто пережив бомбардування, був змушений виїхати, стати переселенцями, спілкування з психологами, правозахисниками, журналістами є можливістю виговоритися, засобом полегшити тягар пережитого. Часто, говорячи про своє горе на камеру, вони починають плакати — і жінки, і чоловіки. І після цього приходить полегшення, бо всім тим, що вони тримали в собі, вдалося поділитися ще з кимось, хто взяв на себе частку їхнього горя та страждання.

Катівня в Ізюмі, 19 вересня 2022 року. © Олександра Новосел / Суспільне A torture chamber in Izium, 19 September 2022 (Aleksandr Novosel / Suspilne)

Катівня в Ізюмі, 19 вересня 2022 року. © Олександра Новосел / Суспільне

Матеріальну допомогу від ХПГ отримали 230 родин

— Важливою є також матеріальна підтримка мешканців населених пунктів, постраждалих від окупації та бойових дій…

— Так, окрім того, ми надаємо також благодійну допомогу. За одним із проєктів ми отримали фінансування від Данського інституту проти катувань DIGNITY, назва якого перекладається з англійської як “честь” або “гідність”. Цей наш донор погодився з тим, що необхідно надавати матеріальну допомогу потерпілим, і виділив на це певну суму. Ми її доволі швидко витратили й відзвітували. Представники DIGNITY ознайомились зі звітом і виділили більшу суму, завдяки чому ми змогли допомогти більшій кількості потерпілих. На сьогодні суму в 3000 гривень уже отримали близько 630 людей.

Крім того, частину своєї Нобелівської премії миру 2022 року Харківський правозахисній групі передало Міжнародне товариство “Меморіал”. Половину вони передали нам, половину лишили для допомоги російським політв’язням. Ці кошти ми на початку лютого 2023 року отримали на наш рахунок і використовуємо для допомоги родинам, в яких є загиблі цивільні. На сьогодні таку підтримку від Харківської правозахисної групи вже отримали 230 родин.

Також ми стали операторами міжнародної програми “Повернемо тепло і світло Україні”. В її межах на акумульовані в Польщі кошти закуповують та постачають до постраждалих громад, де відсутнє газо та електропостачання, генератори, пічки-буржуйки, газові пічки, зарядні станції тощо. Це було критично важливим під час опалювального сезону 2022-2023 років і лишається актуальним і зараз із наближенням нової зими. Ми в Харкові вже прийняли 8 великих фур таких вантажів і надали допомогу більше ніж 1500 людям, окремим домогосподарствам. Це допомогло їм перезимувати.

Окремо варто згадати про допомогу медичним установам у Куп’янську, Ізюмі, Балаклії та інших населених пунктах. Туди ми передавали більш потужні генератори та зарядні станції, ніж ті, яких достатньо для приватних домогосподарств.

Знищити державу Україна — це суто фашистська мета

— Воєнні злочини російських окупантів часто порівнюють з нацистськими або фашистськими. Широко вживаним є новий термін рашизм. Наскільки релевантна така термінологія щодо політичного режиму та політичних практик сучасної російської федерації?

— Я б не поспішав уводити в широкий вжиток новий термін “рашизм”. Це, можливо, гарна публіцистична знахідка, але навряд чи з неї варто робити щось більше. Насправді в Росії звичайний фашизм. З цього приводу є гарна американська приказка: якщо щось має вигляд качки, ходить, як качка, і крякає, як качка, — то це качка. Так і тут — те, що роблять росіяни, і те, як вони це роблять, — це фашизм. А всі ці дрібні деталі, які політологи розбирають, є там певний прояв фашизму чи немає, то вже суто другорядні моменти.

Олег Орлов, 20 березня, фото: СОТА

Олег Орлов, 20 березня, фото: СОТА

Щоб зрозуміти фашистську сутність російського режиму, достатньо поглянути на головну мету агресії Російської Федерації проти України. Справжня мета росії в цій війні — ліквідувати українську державу і знищити всіх тих людей, які її підтримують, вважають її своєю. От і все, це їхня головна мета. А інших, кого можна, слід змусити припинити опір і змиритися або навіть спонукати допомагати знищувати Україну.

Саме на це скерована вся політика терору російських окупантів на захоплених територіях. Коли відбувається викрадення, катування, залякування людей росіянами, то все це має на меті одне — підкорити українців, зробити так, щоб держава України зникла з мапи. Це суто фашистська мета.

Тому, вважаю, не треба нічого нового вигадувати, й називати фашизм фашизмом. До речі, мій давній друг і колега Олег Орлов, член правління Міжнародного Меморіалу і нині член правління Міжнародної Асоціації Меморіалу, заснованої 2023 року, перебуває зараз під судом саме за те, що публічно заявив, що в Росії переміг фашизм. Під час судового процесу він фактично фіксує в матеріалах своєї судової справи те, що Російська Федерація є фашистською державою. Згодом матеріали цієї справи можна буде використати для того, щоб переконливо довести, що в Росії переміг фашизм.

Ексгумація тіл на місці масового поховання в Ізюмі, джерело фото: АрміяInform

Ексгумація тіл на місці масового поховання в Ізюмі, джерело фото: АрміяInform

Російські воєнні злочини в Україні є геноцидом

— Добре відомо, чим завершили історичні попередники сучасного путінського режиму в Росії італійські фашисти та німецькі нацисти — відбувся міжнародний трибунал у Нюрнберзі. Яким чином має бути юридично оформлений судовий процес над сучасними російськими воєнними злочинцями?

— Я дотримуюсь думки, що для суду над російськими воєнними злочинцями має бути створений окремий спеціальний Міжнародний трибунал. На сьогодні єдиним судовим органом, який може розглядати воєнні злочини, злочини проти людяності та злочини геноциду є Міжнародний кримінальний суд. За своїм статутом розглядати злочин агресії він не може, й узагалі видається так, що жодна чинна на сьогодні міжнародна судова інституція не може розглядати злочин агресії. Саме тому слід створити спеціальний Міжнародний трибунал для розгляду злочину агресії Росії проти України.

По-друге, слід враховувати межі компетенції національних правоохоронних органів, які мають виконувати свою роботу. Тривають розслідування, в яких бере участь, зокрема, і Харківська правозахисна група, відбуваються суди, вже є засуджені. Причому якщо є докази вини певних російських військових, то можуть відбуватися і відбуваються суди без присутності обвинуваченого, якого засуджують заочно.

Джерело фото: АрміяInform

Джерело фото: АрміяInform

Нарешті, Міжнародний кримінальний суд ще 2 березня 2022 року оголосив про початок стадії розслідування. Була створена спільна комісія Генеральної прокуратури, в межах якої слідчі Генеральної прокуратури та слідчі Офісу прокуратури Міжнародного кримінального суду працюють разом. Саме вони відкрили справу щодо примусової передачі дітей з України до Росії і довели її до реального результату — усім відомо про ордер на арешт Президента Російської Федерації Владіміра Путіна та російської уповноваженої з прав дитини при Президенті РФ Марії Львової-Бєлової.

Думаю, що наступною справою, яку відкриє Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду, буде справа про атаки на енергетичну інфраструктуру України: там Путін, так само як із дітьми, публічно задокументував цей злочин.

Утім, на нашу думку, справу проти Путіна та Львової-Бєлової слід перекваліфікувати відповідно до шостої статті Римського статуту, оскільки це геноцидна справа. Зараз ми працюємо саме над тим, щоб обґрунтувати тезу про те, що російські воєнні злочини в Україні є саме геноцидом.

Зруйнований російськими окупантами Маріуполь, джерело фото: АрміяInform

Зруйнований російськими окупантами Маріуполь, джерело фото: АрміяInform

Те, що чинили російські окупанти в Маріуполі — це геноцид

— Наскільки високими є шанси, що трактування воєнних злочинів Росії проти України як геноциду визнає міжнародна спільнота?

— Це складний і тривалий процес. Ми аналізуємо вже зібрану інформацію та формуємо обґрунтування кваліфікації певних злочинів. Йдеться, наприклад, про катування, яке можна кваліфікувати і як воєнний злочин, і як злочин проти людяності. Враховуючи колосальний масштаб і системність цього злочину з боку російських окупантів, катування можна вважати елементом цілеспрямованої політики російських загарбників щодо українців. З огляду на це, катування слід кваліфікувати як злочин проти людяності, який має ознаки геноциду.

Ще один злочин проти людяності — це насильницькі зникнення, яких відбулося вже дуже багато. Ми майже закінчили подання щодо цього до Міжнародного кримінального суду, сподіваюся, що цьогоріч його буде подано.

Крім того, ми впевнені, що те, що чинили російські окупанти в Маріуполі — це геноцид. Ми підготували велике обґрунтування, яке опубліковане як українською, так і англійською мовами та буде передане до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду. Також ми завершили подання щодо невибіркових обстрілів, які є воєнними злочинами, і вже здійснено його переклад на англійську мову.

Отже, зараз ми вже на тому етапі, коли зібрано багато інформації, необхідно все це узагальнити та подати до Міжнародного кримінального суду, привернути увагу до зафіксованих злочинів.

Російський пропагандист Сєргєй Мардан (Ключєнков), який неодноразово публічно закликав до геноциду українського народу, джерело фото: АрміяInform

Російський пропагандист Сєргєй Мардан (Ключєнков), який неодноразово публічно закликав до геноциду українського народу, джерело фото: АрміяInform

Поняття геноциду має охоплювати також поняття культурного геноциду

— Здійснено велику роботу з метою довести, що дії Росії проти України — це геноцид. Чи є шанси, що світова спільнота визнає воєнні злочини російських окупантів саме геноцидом?

— У світовій спільноті думки між експертами розділилися. Одна частина вважає, що це геноцид, погоджується з цим, друга ж частина вважає, що ні, це не геноцид. Причому в обох групах, можна сказати, зірки першої величини — найвідоміші експерти в цій сфері.

Проблема полягає в тому, що насправді той злочин геноциду, який був на практиці, який вони ж розслідували і за який засуджували, він має зовсім інший характер, ніж те, що відбувається у нас зараз. Я вважаю, що для того, щоб говорити про геноцид, необхідно розширити межі цього поняття. Наприклад, має фігурувати таке поняття, як екоцид, бо вибух на Каховській ГЕС — це неймовірно жахливий злочин за своїми наслідками. Тому поняття геноциду слід розширювати, щоб екоцид також підпадав під поняття геноциду.

Рафал Лемкін (Rafał Lemkin), автор терміну та концепції геноциду

Рафал Лемкін (Rafał Lemkin), автор терміну та концепції геноциду

Крім того, є й така річ — культурний геноцид. Це те, про що говорив Рафал Лемкін, автор самого поняття й визначення геноциду. У початковому визначенні геноциду, яке пропонував Лемкін, фігурували не лише етнічні, але також політичні та культурні спільноти. Однак коли 1948 року ухвалювали остаточний текст Конвенції про запобігання та покарання за злочин геноциду, то ці визначення викреслили через позицію радянського союзу, який не міг цього допустити, бо тоді б, наприклад, знищення соціальних класів чи Голодомор 1932-1933 років слід було б визнати геноцидом.

Тож я думаю, що на визначення змісту поняття геноциду слід звернути пильнішу увагу й наполягати на тому, що сам російський напад на державу, на її органи, на її службовців, на людей, які захищають цю країну, на громадян України є проявом геноциду. Так само проявом геноциду є напад на культурні цінності України, на українські культурні пам’ятки, на музеї, на театри, на бібліотеки.

Сьогодні поняття геноциду має охоплювати й поняття культурного геноциду також. Залишатися у старих юридичних рамках просто неможливо. Цю думку поділяють багато юристів. Однак право — це така дуже консервативна сфера. Щоб змінити це на рівні Римського статуту, переінакшити чи змінити Конвенцію про запобігання та покарання за злочин геноциду, треба провести колосальну роботу. І, маю визнати, Росія робить дуже багато для того, щоб змусити світ, міжнародні інституції цю роботу зрештою здійснити.

Джерело фото: АрміяInform

Джерело фото: АрміяInform

Вилучення дітей з однієї соціальної групи та передача до іншої є геноцидом

— Мені здається, над нами тяжіє визначення геноциду в контексті трагедії Голокосту, коли відбувалось знищення людей насамперед за етнічною ознакою.

— Так, у масовій свідомості як акт геноциду сприймається лише фізичне убивство всіх представників певного народу. Натомість поняття геноциду навіть у наявному на сьогодні юридичному визначенні є значно ширшим, наприклад, актом геноциду є передача дітей з однієї соціальної групи до іншої та виховання їх з прищепленням цінностей іншої соціальної групи.

Це — один з п’яти актів геноциду. Діти до трьох років, якщо їх назад не забрати, будуть взагалі втраченими в цьому сенсі, це слід визнати. В них уже буде інше ставлення, інша мова, інша свідомість. І це є саме геноцидом, умисним злочинним ударом по людському генофонду.

Між іншим, уже 2014 року росіяни намагалися це зробити. Пам’ятаєте всі ті історії, коли російські окупанти вивозили вихованців дитячих будинків до Росії? Це робилося вже тоді. Тому ми не можемо залишатися строго в межах юридичного визначення поняття геноциду в Конвенції ООН 1948 року, бо в її рамках буде важко довести геноцид, хоча ми й будемо намагатися це зробити.

Марія Львова-Бєлова звітує Владіміру Путіну про викрадення українських дітей, джерело фото: АрміяInform

Марія Львова-Бєлова звітує Владіміру Путіну про викрадення українських дітей, джерело фото: АрміяInform

Вивезення українських дітей до Росії — злочинна геноцидна технологія

— То як саме мусять діяти юристи, правозахисники для того, щоб світ визнав російській воєнні злочини в Україні саме геноцидом?

— В Україні зараз багато що відбувається вперше. Якщо ми говоримо про суспільну групу, яка є колективною жертвою воєнних злочинів російських окупантів, то це українці як національна група. Не расова, не етнічна, не релігійна і не соціальна, а саме національна. І це — вперше. Національної групи як жертви геноциду в історії людства ще ніколи не було. Не було жодного рішення Міжнародного кримінального суду щодо геноциду національної групи. Не було раніше жодного рішення МКС щодо передачі дітей. Це вперше було зроблене саме зараз щодо російських воєнних злочинів в Україні.

Однак слід перекваліфікувати це провадження, оскільки зараз вивезення дітей з України до РФ подають саме як воєнний злочин, тоді як, на наше переконання, має йтися саме про акт геноциду. На цьому необхідно наголошувати, оскільки з боку Росії це була саме свідомо створена технологія, яка застосовувалась для того, щоб вилучати українських дітей із соціальної групи і трансформувати їхню свідомість. Наприклад, дітей вивозили до так званих таборів відпочинку, де їх виховували, вкладаючи їм певні погляди, прищеплюючи певні цінності.

— У контексті видачі ордера на арешт Путіна та Львової-Бєлової, а також заочних судових вироків російським воєнним злочинцям і колаборантам маю озвучити таке, сказати б, обивательське питання. Воно дуже часто звучить від пересічних громадян України, які зауважують, що заочне засудження нічого не значить, оскільки жодного реального покарання не відбувається, бо правосуддя не спроможне забезпечити виконання вироку. То чому заочне засудження важливе?

— Насправді заочне засудження важливе. Це фактично означає, що засуджені злочинці не можуть абсолютно нікуди виїхати з Росії, бо їх заарештують і передадуть в Україну. Також люди, яких заочно засудили, знають про вирок і вже це саме собою є формою морального покарання. Це має впливати на людей, на їхню психіку, на самопочуття, бо моральна складова також важлива.

Джерело фото: АрміяInform

Джерело фото: АрміяInform

Слід бути максимально обережними, щоб не покарати людей за колаборацію, якої насправді не було

— Маю також питання з іншого ракурсу: так само дуже поширеним у суспільстві є запит на жорстке покарання за будь-які прояви колаборації, не лише політичної, але навіть побутової. Чимало також і зовсім безпідставних звинувачень у колабораціонізмі. Як слід діяти правоохоронним органам і правозахисникам у цьому плані?

— За нашими спостереженнями, справді зараз у суспільстві є певний запит на те, щоб звинувачувати й карати більше, ніж, на наш погляд, обґрунтовано й потрібно. Той закон про колаборацію, який зараз діє, написаний не дуже чітко, його треба змінити й більш чітко визначити, що є і що не є колаборацію та, відповідно, хто є і хто не є колаборантом.

Також для того, щоб засудити когось як колаборанта, необхідно відкрити кримінальне провадження, мати докази, отримати вирок суду. Є історії, коли люди були змушені залишатися під окупацією і якось працювати, щоб вижити. Чи інші випадки, коли, наприклад, окупанти убили диригента оркестру Херсонського театру за те, що він відмовився диригувати на якомусь концерті для росіян. Якби він погодився, то лишився б живим. І якщо хтось інший, знаючи вже про це вбивство, погодився б, то я не звинувачував би його так категорично, як декому, можливо, хочеться.

Джерело фото: АрміяInform

Джерело фото: АрміяInform

Так само як питання, скажімо, отримання російського паспорта. Це не є доказом саме колаборації, бо відомо, що до прийняття російського громадянства на окупованих територіях змушували дуже активно, тиснули, погрожували. Без паспорта держави-агресора часто не можна було отримати елементарних послуг, інколи навіть медичних. Тому з питанням звинувачень у колаборації слід розбиратися ретельно й виважено.

Інша справа, звичайно, це громадяни, які свідомо й активно співпрацювали з російською окупаційною владою, добровільно обіймали певні посади в окупаційній адміністрації. Або допомагали російським військовим виявляти українських поліцейських, учасників АТО та ООС, прикордонників. Це однозначно безсумнівна колаборація, тут немає в чому сумніватись.

Підсумовуючи, скажу так: є беззаперечні випадки колаборації, щодо них слід відкривати слідство, збирати докази, передавати справу до суду, судити. Є ситуації, про які так само однозначно можна стверджувати, що вони випадками колаборації не є. І є певна сіра зона, де незрозуміло, чи можна вважати певну взаємодію з окупантами колаборацією, чи ні. І тут слід бути максимально обережними й виваженими, переглянути норми закону, більш чітко провести червоні лінії, щоб люди не були притягнуті до відповідальності за колаборацію, якої насправді не було. Судячи з усього, після перемоги нам доведеться довго, серйозно й максимально ретельно та відповідально працювати в цьому плані.

Джерело фото: АрміяInform

Джерело фото: АрміяInform

Нам потрібна перемога, іншого виходу в нас немає

— Безперечно. І так само після перемоги нам доведеться працювати з покаранням воєнних злочинців, причому не лише рядових виконавців, але і вищого військово-політичного керівництва Російської Федерації. Чи є шанси притягнути його представників до відповідальності?

— Я вважаю, що є. Моє переконання базується на тому, що я впевнений, що нарешті колективний Захід зрозумів, що росія посягає на його звичне життя, на його цінності, на його бізнес, на все. Напавши на Україну і розв’язавши найбільшу війну в Європі після Другої світової, Російська Федерація воює фактично і проти Заходу також. Тому в міжнародній спільноті зрештою визріло переконання, що Росію треба за це жорстко покарати, Путіна необхідно за це покарати.

Тому я впевнений, що Україна переможе і підтримка з боку Заходу не лише не зменшиться, а буде лише збільшуватися — нам будуть надавати і зброю, і кошти стільки часу й у тих обсягах, в яких це буде нам потрібно. На жаль, це нарощування відбувається дуже повільно й надзвичайно дорогу ціну платимо за цей згаяний час. Однак у підсумку, безсумнівно, Україна за підтримки Заходу виграє цю війну. Й уже після того, як відбудеться поразка Росії, переможених воєнних злочинців можна буде швидко й упевнено притягнути до відповідальності.

Тому нам потрібна перемога. Іншого виходу в нас немає.

Джерело АрміяInform

 Поділитися