Вибіркова жорстокість. Аналіз інформації, зібраної ініціативою T4P щодо умисних убивств, вчинених окупантами

Нами було проаналізовано зібрану інформацію щодо 804 зібраних епізодів ймовірно вчинених вбивств. Із них 306 вбивств сталося у Київській області, 158 — у Харківській, 102 — у Донецькій області, 79 — у Чернігівській, 67 — у Херсонській, 40 — у Сумській, решта: 52 епізоди — у Запорізькій, Луганській, Миколаївській областях. Як видно, у всіх областях, де були тимчасово окуповані території, мали місце умисні вбивства, однак найбільшого розповсюдження, за нашими даними, вони набули у Київській, Харківській та Донецькій областях.

Наочно ця інформація представлена на наступному графіку:

Політика російських військових працювала таким чином, що для кожного з регіонів були характерними певні типи воєнних злочинів. Так, вбивства як тип терору проти місцевого населення були найбільш характерними для Київської області, а також — у багатьох випадках для Чернігівської області. Причини такого феномену ми розглянули нижче.

Порівняно з іншими регіонами Київщина з великим відривом випереджає інші області за кількістю вбивств. Найбільше таких злочинів (256 із 306) сталися у Бучанському районі Київської області. Задокументовані вбивства у Вишгородському районі (24 випадки), 20 — у Броварському районі, а також поодинокі випадки у Фастівському районі, місті Києві, Бориспільському районі. Більша частина інформації була зібрана з безпосереднього опитування потерпілих і свідків цих імовірно вчинених злочинів.

У Харківській області було зафіксовано 158 ймовірно вчинених вбивств. Із них 78 було скоєно в Ізюмському районі Харківської області, 34 — у Куп’янському районі, 21 — у Харківському районі, 16 — у Чугуївському районі. Для збору даної інформації застосовувалися як безпосереднє спілкування з потерпілими та свідками, так і відкриті джерела.

У Донецькій області найбільша кількість імовірно вчинених злочинів мала місце у Маріупольському районі (46 випадків), у Краснолиманському районі (29 випадків), Слов’янському районі (8 випадків).

У Чернігівській області ймовірно мали місце вбивства у Чернігівському районі (53 випадки), Ніжинському районі (16 випадків), Прилуцькому районі (8 випадків) та поодинокі випадки в інших районах.

У Сумській області було зафіксовано 14 випадків імовірно вчинених злочинів у м. Тростянець. У інших районах та інших населених пунктах зафіксовані лише поодинокі злочини, зокрема, у Шосткінському районі, м. Сумах, смт Чулахівка, м. Ромни, Краснопільській ОГ, Лебединській ОГ, Серединно-Будській ОГ, Юнаківській ОГ, Охтирський ОГ, Конотопському районі, с. Боромля, с. Білка, с. Великий Самбір, с. Погожа Криниця та інших.

У Херсонській області найбільша кількість імовірно вчинених злочинів мали місце у м. Херсон (26 випадків), а також у Бериславському районі, Білозерському районі, Високопільському районі, Голопристанському районі, м. Скадовськ, м. Нова Каховка, Олешківському районі, Новоронцовському районі та в інших населених пунктах.

Під час дослідження ми звернули увагу на географічну нерівномірність розподілу кількості ймовірного вчинення вбивств російськими військовими. Хоча усі території, перелічені вище, були певний час під окупацією зі встановленням тимчасового збройного контролю, тривалість окупації не корелювала з кількістю вчинених злочинів. Так, хоча у Київській області населені пункти були під контролем РФ лише протягом двох місяців, вбивств там було скоєно утричі більше, ніж у Харківській області, населені пункти якої були окуповані майже вісім місяців.

Також подібний феномен не можна було пояснити недостатньою кількістю зібраної інформації щодо деяких регіонів. Хоча в певних випадках, наприклад, у випадку Луганської та Донецької областей, могло мати місце недостатнє інформування про вчинені злочини через перебування частини території під окупацією, в цілому це не пояснювало майже повну відсутність вбивств на певних територіях і їхнє переважання — на інших. Хоча у випадку Донецької, Луганської та Херсонської областей ми прогнозуємо збільшення задокументованих епізодів після повної деокупації території.

Більше того, ми помітили, що в одному регіоні, наприклад, у Київській області, в окремих населених пунктах вбивства вчинялися набагато частіше, ніж в інших. Так, у Бучанському районі було вчинено найбільше вбивств, тоді як у Вишгородському районі переважали катування та незаконне позбавлення свободи, а розстріли вчинялися зрідка.

Тому ми дійшли висновку, що кількість злочинів на певній території залежала від безпосередньої вказівки військового керівництва. Це не було хаотичне винищення населення, інакше б кількість вбивств була однаковою чи майже однаковою для всіх регіонів. Очевидно, що були вказівки для саме фізичного винищення населення на певних територіях або у конкретних населених пунктах. Можемо зробити припущення, що це також залежало від підрозділів, які здійснювали окупацію, хоча ця теорія не завжди підтверджувалася місцевими жителями.

Так чи інакше, нами був зафіксований контраст у певних точках на мапі, таких як Бучанський район Київської області, Ізюмський район Харківської області, Тростянецький район Сумської області, Чернігівський район Чернігівської області. Сумарно у цих територіальних громадах було вчинено більше половини усіх зафіксованих вбивств.

За наслідками аналізу даних, нами також було встановлено, що більша частина жертв злочинів — чоловіки. Із 204 випадків убивств, де нами було встановлено персональні дані потерпілих (всього 214 потерпілих), лише у 33 випадках постраждали жінки, у 6 випадках — діти. Серед чоловіків, загалом, переважали особи працездатного віку (18 — 60 років), хоча деяка частина потерпілих належала до старшої вікової категорії. Серед розстріляних дітей, всі — підлітки, яких можна було сплутати з дорослими людьми. Жінки ставали жертвами вбивств або випадково (перебуваючи поруч із чоловіками), або внаслідок цілеспрямованої позасудової страти.

Вбивства вчинялися здебільшого за двома сценаріями: внаслідок розстрілів на вулицях і внаслідок позасудових страт. Для розстрілів на вулиці використовувалася зброя різних калібрів, однак в основному — стрілецька зброя. Для позасудових страт використовувалися різноманітні методи, у тому числі дуже болючі та мученицькі, з-поміж яких: забиття до смерті, залишення стікати кров’ю, фізичні тортури до смерті тощо. Позасудові страти застосовувалися до найбільш небезпечних, на думку окупаційної влади, осіб. Серед них були колишні військові, громадські активісти, журналісти, волонтери та інші особи. У більшості випадків вони були спершу затримані та неодноразово допитані, а надалі, можливо, через супротив на допитах або з інших причин, були вбиті.

Розстріли на вулицях здійснювалися за одноманітним сценарієм. Найчастіше російські військові здійснювали стрілянину по всіх перехожих та автомобілях, які бачили. При цьому вони розуміли, що перед ними цивільні особи. Свідки розстрілів повідомляли, що загиблі їхали на автомобілях із білими прапорами або з написами “Діти”. Ті з них, хто переміщався пішки або на велосипедах, не мали при собі зброї чи предметів схожих на неї, не носили камуфляжної форми та не вчиняли жодних агресивних дій щодо російських військових. Перед розстрілом російські військові майже ніколи не розмовляли з майбутніми жертвами, хоча були зафіксовані випадки, коли розстріл здійснювався вже після розмови, наприклад, після перевірки документів або у відповідь на відмову перейти з української на російську мову.

Таким чином очевидним є те, що розстріли не здійснювалися за певними списками, а були хаотичними та спрямованими більше проти групи населення, ніж проти конкретних її представників. До цієї групи належали чоловіки працездатного віку, які могли чинити спротив. У певних місцевостях, імовірно, російські військові мали вказівку від командування здійснювати розстріл таких осіб, якщо вони переміщалися вулицями. При цьому вони майже ніколи не вчиняли масових розстрілів у домівках місцевих жителів, крім випадків цілеспрямованих позасудових страт.

За наслідками дослідження ми можемо стверджувати наступне:

1. Системно вбивства вчинялися лише у певних населених пунктах, де, ймовірно, військові отримали на це наказ;
2. Жертвами вбивств ставали особи чоловічої статі працездатного віку;
3. Вбивства вчинялися у формі позасудових страт (за наявності певного мотиву) і розстрілів на вулицях (без наявності очевидного мотиву).