В ЮНЕСКО додали 20 українських пам’яток культури до реєстру об’єктів під захистом

Рішення ухвалили під час позачергового засідання Комітету Другого протоколу до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту. Як повідомляє Міністерство культури та інформаційної політики України, мова йде про більшість об’єктів, які входять до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та до попереднього Списку світової спадщини ЮНЕСКО:

1. Собор Святої Софії та пов’язані з ним монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра;
2. Ансамбль історичного центру Львова;
3. Ясінянська церква Вознесіння Господнього;
4. Жовківська церква Пресвятої Трійці;
5. Матківська церква Введення в храм Пресвятої Богородиці;
6. Нижньовербізька церква Різдва Пресвятої Богородиці;
7. Потелицька церква Зіслання Святого Духа;
8. Церква Зіслання Святого Духа в Рогатині;
9. Резиденція Буковинських і Далматинських митрополитів;
10. Геодезична дуга Струве — Катеринівка;
11. Геодезична дуга Струве — Баранівка;
12. Геодезична дуга Струве — Фельштин;
13. Геодезична дуга Струве — Старо-Некрасівка;
14. Астрономічна обсерваторія Київського національного університету;
15. Культурний ландшафт каньйону в Кам’янці-Подільському;
16. Дендрологічний парк “Софіївка”;
17. Будівля Держпрому в Харкові;
18. НДІ “Астрономічна обсерваторія Одеського національного університету”;
19. НДІ “Миколаївська астрономічна обсерваторія”;
20. Могила Тараса Шевченка та Державний історико-природничий музей-заповідник.

Що дає включення до Міжнародного списку культурних цінностей, які перебувають під посиленим захистом?

“Посилений захист” — це механізм, встановлений Другим протоколом 1999 року до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року. Його головна мета — забезпечити повний та ефективний захист культурних цінностей під час міжнародних або неміжнародних збройних конфліктів.

Культурні цінності, внесені до Міжнародного списку культурних цінностей під посиленим захистом, користуються високим рівнем імунітету від військових нападів, а також від загрози перетворення їх на військову ціль. До осіб, які завдають шкоди таким об’єктам, можуть бути застосовані кримінальні санкції.

Як пояснювали Суспільному експерти Тимур Короткий і Ярослава Савченко, статус Всесвітньої спадщини підвищує впізнаваність об’єкта, політичні, інформаційні наслідки нападу на нього: “Такий статус також може впливати на кваліфікацію воєнного злочину та збільшує шанси притягнення винних до міжнародної кримінальної відповідальності”.

Об’єкти культури, пошкоджені і зруйновані росіянами

Під час засідання Комітету Другого протоколу до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту представники Росії заявили, що ніколи не заподіювали шкоди жодному обʼєкту культури. Ця заява вкрай далека від правди.

Вже на другий день війни росіяни знищили Історико-краєзнавчий музей у селі Іванків Київської області. В ньому, поміж іншого, зберігалися унікальні роботи видатної української художниці Марії Примаченко. Частину з них вдалося врятувати співробітникам. Але назавжди втрачені перші роботи Марії Примаченко, а також інші експонати музею: текстиль, дореволюційні рушники, домоткані килими, предмети інтер’єру 200-річної давнини, роботи Степана Савченка, Василя Скопича, Анни Дмитрієвої, вишивки Ганни Верес тощо.

3 березня 2022 році чотирма пострілами з російського танка було знищено 140-річний Храм Вознесіння Господнього у селі Лук’янівка Київської області.

1 травня 2022 року через російський обстріл згоріла унікальна Лисичанська гімназія, яскравий приклад бельгійської архітектурної спадщини кінця ХІХ ст.

У ніч проти сьомого травня 2022 року російська ракета влучила в Національний музей Григорія Сковороди, розташований у селі Сковородинівка на Харківщині. Маєток був зведений у XVIII столітті. Тут мешкав останні роки свого життя український філософ.

Це лише кілька прикладів з великої кількості пошкоджених і зруйнованих пам’яток української культури.

Як ми раніше повідомляли, від початку повномасштабного вторгнення РФ до кінця липня цього року російські військові пошкодили або зруйнували 763 об’єкти культурної спадщини в Україні — це 105 об’єктів національного та 595 об’єктів місцевого значення.

Крім того, станом на 29 серпня 2023 року збитків зазнали 1624 об’єкти культурної інфраструктури, третина з них — зруйновані. Це клуби, бібліотеки, музеї, театри, філармонії, заклади мистецької освіти.

Росія і ЮНЕСКО

Росія є членом ЮНЕСКО як правонаступниця СРСР. Вже 27 лютого, через три дні після початку великої війни, Україна вимагала виключити державу-агресора з міжнародної організації. А восени до цього закликав Володимир Зеленський: “Скажіть, будь ласка, чому представники Росії досі серед вас? Що вони роблять у ЮНЕСКО? Держава-терорист точно не має права головувати в одному з ключових органів з охорони культурної та природної спадщини!” Головування в Комітеті всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з РФ тоді все-таки зняли. Але позбавити членства в організації не змогли: адже Росія залишається членом ООН, що дає їй право бути присутньою і в ЮНЕСКО.

Коли наприкінці січня цього року в Парижі розглядалося питання щодо визнання історичного центру Одеси всесвітньою культурною спадщиною ЮНЕСКО, Росія висловилася категорично проти, назвавши таке рішення політичним.

23 липня російські військові, застосувавши ракети морського, повітряного і наземного базування обстріляли Одесу. Тоді було пошкоджено 50 будинків, з них 29 — пам’ятки архітектури, серед них — об’єкт всесвітньої спадщини “Історичний центр Одеси”. Майже зруйновано Спасо-Преображенський собор. В ЮНЕСКО назвали російську атаку на Одесу “зухвалою”.

“Зловмисне, прицільне знищення Росією українських культурних пам’яток є величезною втратою для України, Європи та всього світу. Намагаючись стерти культуру й історію України, Кремль прагне стерти саме поняття української нації”, — заявляв Директор Місії USAID в Україні Джеймс Хоуп.

У Міністерстві культури зазначають: “Ми будемо використовувати всі наявні міжнародні юридичні механізми для доведення та підтвердження злочинів РФ проти української культури й збереження спадщини, що є невіддільною частиною нашого непереможного надбання”.

Про захист культурних цінностей під час воєн йдеться у Гаазькій конвенції про закони та звичаї війни на суходолі 1907 року, Першому Додатковому протоколі 1977 року до Женевських конвенцій про захист жертв війни. А в 1954 році була окремо ухвалена Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту.