MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Хотів піти служити після 22-х років неволі

28.11.2023   
Андрій Діденко
Під час звільнення Херсона довічно засуджений опинився на волі і під кулями вирушив приєднуватися до лав 95-ї ОДШБ, де служить його брат.

Я Кірсанов Микола Михайлович. Засуджений до довічного позбавлення волі. Я поїхав у місто Херсон для перегляду справи і потрапив під окупацію. Коли оточили Херсон, росгвардія зайшла в тюрму. Вони над нами знущалися, їжу перестали давати, хліб перестали давати, з водою почались проблеми, зі світлом проблеми.

Казали: “Якщо хочете, щоб життя ваше змінилося, то можете написати заяви й піти воювати”. Такі речі були. Там також ходили на референдум збирали людей. Багато з наших людей колаборантами стали. Мені було дуже страшно. Я таких відчуттів не мав раніше, я спав одягнений, бо розумів, що якщо людину з камери забирають, їй не дають одягтися. У чому ти був, так і забирають. Уся одежа була на мені.

Я вже прощався з Україною, гадав, що я вже не повернуся. Я думав, що мене чекає Магадан, 101-й кілометр чи щось таке. Або піду як м’ясо, десь по мінах окопи копати. Було таке, що й не помитися, і не поїсти, і води немає. І світла не було, і холодно у нас було.

Микола Кірсанов щиро хоче допомогти Батьківщині, хоч і був засуджений нею до довічного. © Андрій Діденко / Харківська правозахисна група

Микола Кірсанов щиро хоче допомогти Батьківщині, хоч і був засуджений нею до довічного. © Андрій Діденко / Харківська правозахисна група

Автомат не раз біля голови був. Пропонували нам воювати, казали: “Хто хоче — пишіть заяви”. Ми не писали заяви. Але була така ситуація, що вже вони так нас прибирали, що я хлопцям казав: “Якщо нас сильно припруть, можемо удати, що ми пішли на їхню сторону, але нашим пригнати БТР, танки, якихось офіцерів [російських] взяти. І наші помилують нас, ми добре діло зробимо для нашої землі. Може й наші ситуації попереглядають”.

Так, такі речі я казав нашим. Але до цього не дійшло. До нас не дійшло. Вони повтікали, нас не встигли вивезти.

Туди піду — вб’ють, а там — довічне

11 листопада я вийшов на свободу. Три доби я міркував, стояв біля берега Дніпра, три доби думав, як мені правильно зробити. Чи лишатися й на цю сторону йти, чи йти на Лівий берег. Туди, думаю, піду — вб’ють. Тут наші теж зараз. Думаю, довічне дали, насидівся. По справі несправедливі речі були. Чи то втекти від того всього? Різні думки за три доби приходили до мене.

Я не пішов на той бік, пішов на наш бік. Знайшов віруючу родину, вони мене прийняли. Дали мені ключі від будинку. Чоловік навіть дружину залишав зі мною. Я по господарству допомагав, воду носив, картоплю перебирав. Коли воду носив, по дорозі люди просили: “Синок, допоможи”. Я їм воду носив, вони мені гроші давали, але я грошей не брав у цих людей. Біда в Україні, які гроші? Допомагав як міг.

За весь час я жодного разу нічого не вкрав. Хоча в мене була тяжка ситуація: в перші дні їсти треба було. Я нічого ні в кого не вкрав, я не зробив жодного злочину. Бачив і орків побитих. Попав одного разу на трасу, вони там у своїх “Тиграх” валялися. І зброя, і ті планшети, що вони накрали, там і гроші точно були. Я розумів, що там і пастки є. Я нічого не взяв, навіть до жодного орка не пішов. Я міг озброїтися з голови до ніг.

© Андрій Діденко / Харківська правозахисна група [микола кірсанов засуджений довічно довічник херсонський сізо]

© Андрій Діденко / Харківська правозахисна група

Я планував до брата в 95-ту бригаду піти. Думав, буду з братом, може, мене візьмуть воювати. Поки ще є здоров’я. Молоді хлопці гинуть по 20-22 роки, піду і я. Але зрозумів, що до брата я не дійду. Там була десь сотня чи дві руських, наші добивали. Я думаю: якщо я не під росіян поптраплю, то під наших — під грубу зачистку. Або ті мене завалять, або ті. Плюс — по дорозі я бачив дуже багато заліза в полях. Я розумів, що можу підірватися. Дрони наді мною часто зависали. Я був наче на долоні. Подумав, я просто не дійду до 95-ї.

СБУ не знали, що робити

Я здалеку подивився — есбеушники на трасі стоять. Подумав, що ці будуть мене приймати дуже жорстко, напевно. Дивлюся, збоку ЗСУ, солдати біля будинку. Думаю, піду до ЗСУ, до солдатів. От я встав і до ЗСУ пішов. А вони одразу: “Добрий день, куди йдете, як прізвище?” Кажу: “Йду до брата в 95-ту бригаду”. Каже: “Давайте проб’ємо, чи є взагалі такий брат”. Я кажу: “Давайте”. Пробиває, є такий брат. Він каже: “Ми вас не можемо туди, де ваші документи?”

Я ж не буду казати, що я “Коля з ПЖ [з пожиттєвого]”. Кажу: “Мої документи в Голій Пристані вкрали”. Мене нагодували, дали каву, їсти, мінеральної водички. “Закури”, — кажуть. Я не палю. Дуже файно прийняли, мене до тих не тулили, яких вони поназбирали десь.

Привезли мене в СБУ. Вони питають: “Ти хто?” А що казати есбеушникам? Я розумію, у них програми, там все як на долоні. Кажу: “Кірсанов я, після 11-ї, ПЖ”. Кажуть: “Ти Кірсанов? Як твоя свобода?” Кажу: “Та нормально”. Питають, скільки я на свободі не був. Я кажу: “Десь 22”. Усі есбеушники повибігали. “І що ти, як ти вийшов? Нормально тобі було?” — “Нормально”. Питають: “Голодний?” Ще й мене есбеушники нагодували. Принесли мені макарони, що самі їли, так само нормально ставилися. Я там був три доби, то мене залишали з тими людьми, казали: “Та випусти його, нащо він тут?” Мене взагалі хотіли випустить. “Нащо нам тут цей пижик?” Вони шукали колаборантів, розвідників, снайперів. І вони три доби то випускали мене, то знов садили.

Хотів би допомогти Україні

Привезли мене на миколаївську (мова йде про Снігурівську виправну колонію №5 у Миколаївській області, — ред.). Хтось там каже: “Через нього буде проблем купа”. Мене загальмували. Близько 20 днів я прожив у людей. Бог мені подарував такий шанс. Я хапнув і горя, й радості, і свободи, і щастя. І то все так перемішалося в душі. Хотів би мати надію, що випустять, я б хотів Україні допомогти, я з технікою дружу. Розуміюся в тактиці. Росіяни своїх людей використовують як хочуть. А чого ж наша держава не може? Молоді люди гинуть так. Так можна дати шанс, давайте відвоюємо, а потім будемо розбиратися, чи треба сидіти, чи будем розглядати справу. Дайте шанс хоч кров’ю [відробити]. Що ж робити мені, по закону Савченко — 25 років [сиджу]. Я б міг “Гради” на росіян пускати, техніку ремонтувати. Окопи рити. Ще міг би послужити нашій Батьківщині.

Так, я не святий. Були по молодості крадіжки, пиятика. Але крові я не хотів. Я вийшов ось з Новим Заповітом. Свої сумки лишив у камері. Узяв Новий Заповіт. Чуйка всередині працювала, як Бог мені говорив: “Якщо візьмеш якусь річ — будеш мертвий”. Я в хаті лишив все: фотографії, все, що росіяни ще не забрали, бо вони багато чого забирали. Планшети забрали. Вони забрали все.

Я пішов без нічого, прожив серед людей 20 днів, повернувся, чесно здався. Нічого не вкрав, прийшов з чим був. Мені хтось тут сказав: “Ти ж не лишився в тюрмі”. А що мені потрібно було? Ані їжі, ані води, не знаєш — чи тебе вб’ють, чи не вб’ють. Що мені робити в цій тюрмі? Якщо так розібратися.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми “Права людини в дії”, яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ХПГ. У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів.

Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать: зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за телефоном +380 44 521 57 53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт:usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: facebook.com/USAIDUkraine

 Поділитися