MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

‘Джавеліни’ в Україні: передісторія

09.10.2023    доступно: На русском
Юрій Ярим-Агаєв
Підтримка України на Заході забезпечується не тільки в кабінетах Держдепартаменту та західному крилі Білого дому, але й завдяки демонстраціям, статтям у пресі та обговоренням на семінарах. Розповідаємо історію про те, як Україні надали перші протитанкові ракетні комплекси ‘Javelin’.

Киев, август 2021 © Oleh Dubyna [військовий, Джавелін, javelin]

Нещодавно на Радіо Свобода почали публікувати серію статей про різні види озброєння, яке Захід постачає Україні. Перша стаття була присвячена протитанковому ракетному комплексу “Javelin”. І не випадково. Це було не лише перше озброєння, яке отримала Україна, але й саме та зброя, яка дала можливість зупинити наступ російської армії на Київ і змінити весь перебіг війни. У статті йдеться про історію “Джавелінів” з моменту потрапляння цього ракетного комплексу до України.

Але є ще й передісторія про те, що вплинуло на рішення Америки надати “Джавеліни” Україні. У ній є два головні герої: мій брат Олександр Ярим-Агаєв, нині професор економіки в Києві, і Джим Меттіс, чотиризірковий американський генерал і міністр оборони в трампівській адміністрації.

Про Меттіса тут не розповідатиму. Він людина відома, і про нього багато написано. А про мого брата розповім. До Києва він перебрався нещодавно. Народився, навчався, захистив дисертацію та став професором економіки в політехнічному університеті Донецька. Публічно виступав за цілісність України та приналежність до неї Донбасу, коли це вже було небезпечно. На останньому такому мітингу іншого промовця було вбито недалеко від трибуни.

Невдовзі після цього мітингу Донецьк був остаточно захоплений Гіркіним та його військами. Але Олександр та його дружина Тетяна, відправивши дітей, залишалися у місті. Як і багато інших донеччан, вони сподівалися на швидке звільнення міста українською армією і вважали, що, перебуваючи там, вони ще можуть зробити багато корисного. Що мій брат і робив. Він став найточнішим джерелом інформації про події у місті. Українська розвідка чи то погано працювала, чи то не воліла ділитися своєю інформацією з іншими, але американські політики, експерти та преса мало знали про те, що відбувається на Донбасі.

А від мого брата, з яким я був щодня на зв’язку, про це дізнавалися американські експерти, уряд, преса. Зокрема, Олександр спостерігав на місці за так званим референдумом і оцінив, що в ньому брало участь не більше як 30% населення, притому багато людей не голосували за відокремлення Донбасу. Але згодом перебувати далі в Донецьку стало зовсім небезпечно, і Олександр евакуювався до Києва. Його там не зустріли як героя, і спочатку їм було досить важко. Після важкого виснажливого року в окупації, втративши житло та роботу, доводилося все відбудовувати з нуля. Я їх тоді запросив до себе в Америку, щоб вони трохи оговталися. Я саме їхав до Каліфорнії, де вони могли найкраще перепочити.

Тут я переходжу до іншої теми, яка пояснить, як зійшлися разом два герої цієї розповіді. У 2006 році я був запрошений до Гуверівського інституту і залишався його співробітником протягом понад 10 років. Мій статус не передбачав постійного перебування в інституті, що я і не міг би собі дозволити, бо моїм головним місцем роботи в цей час був банк JPMorgan, розташований у Нью-Йорку. В цьому банку я очолював відділ з розробки аналітики вимірювань фінансових ризиків.

Однак при цьому двічі на рік я на кілька тижнів приїжджав до Стенфорда і щоразу там щось організовував. Спочатку велику конференцію про рейганівську зовнішню політику, потім виставку про дисидентів і тих, хто їх підтримував на Заході, а потім перейшов до організації семінарів на злободенні теми, які збирали більшість співробітників Гувера, серед яких було багато впливових людей. Все це я робив із власної ініціативи, що в інституті було не вельми заведено і навіть не дуже заохочувалося. Але на перший мій семінар прийшов Джордж Шульц, міністр закордонних справ у рейганівській адміністрації і найвпливовіша людина Гувера, виступив сам і сказав, що це хороша ініціатива, яку слід продовжувати. Після цього я отримав підтримку адміністрації для організації подальших семінарів. Учасників панелі я визначав сам відповідно до їхньої експертизи та обраної мною теми.

Відразу після анексії Криму такою постійною темою стала Україна. І звичайно, під час мого чергового візиту до Гувера, куди я і привіз свого брата, я негайно взявся за організацію чергового семінару на цю тему. Я вирішив, що на ньому природно виступити й Олександру. При всій увазі до подій в Україні співробітникам Гувера було важливо почути про те, що відбувалося на Донбасі, з перших рук — від людини, яка була не просто їхнім свідком, а й учасником.

Крім мого брата, важливо було запросити на семінар ще когось із військових, яких можна було знайти серед моїх гуверівських колег. Адже на цей час на Донбасі вже точилася справжня війна. Мій вибір припав на Джима Меттіса, чотиризіркового генерала у відставці. Я попросив його розповісти, якими конкретними видами озброєння Америка може допомогти Україні. Це було актуальне питання, бо обамівська адміністрація не бажала давати Україні жодної зброї і обмежувала свою допомогу постачанням українській армії ковдр.

Меттіс сказав, що Україною до цього часу не цікавився і за подіями там не стежив, але оскільки до семінару залишалося ще десять днів, а він у цей час збирався до Вашингтона, то він пообіцяв розпитати своїх друзів у Пентагоні та виступити на семінарі. Так і сталося. Семінар відбувся у великій аудиторії, але народу зібралося стільки, що декому довелося стояти. Джим Меттіс перерахував зброю, яку Америка може негайно надати Україні. У його переліку на першому місці були протитанкові ракети “Javelin”. Коли виступали інші, особливо мій брат Олександр, він уважно конспектував.

Після закінчення семінару Меттіс сказав мені, що йому було дуже важливо вислухати мого брата та мене. З цього моменту він явно перейнявся українською темою. Ми навіть обговорювали з ним створення групи з відставних американських генералів, яка домагалася б від американського уряду надання військової допомоги Україні. Я повідомив про це Київ, але нічого розумного у відповідь не почув, і ідея повисла у повітрі.

Учасники семінару у Гуверівському інституті 10 березня 2015 року. Зліва направо: Джим Меттіс (майбутній міністр оборони США), Майкл Макфол (колишній посол у Росії), Пол Грегорі (професор економіки), Олександр Ярим-Агаєв (щойно з окупованого Донецька) та Юрій Ярим-Агаєв (організатор семінару) Участники семинара в Гуверовском институте 10 марта, 2015 года. Слева направо: Джим Мэттис (будущий министр обороны США), Майкл Макфол (бывший посол в России), Пол Грегори (профессор экономики), Александр Ярым-Агаев (только что из оккупированного Донецка) и Юрий Ярым-Агаев (организатор семинара)

Учасники семінару у Гуверівському інституті 10 березня 2015 року. Зліва направо: Джим Меттіс (майбутній міністр оборони США), Майкл Макфол (колишній посол у Росії), Пол Грегорі (професор економіки), Олександр Ярим-Агаєв (щойно з окупованого Донецька) та Юрій Ярим-Агаєв (організатор семінару)

Здавалося, що все надовго затихло. Однак невдовзі в Америці відбулися важливі зміни. Президентом був обраний Дональд Трамп. Моє ставлення щодо зміни української політики було настороженим. Річ була навіть не в його похвалах на адресу Путіна, а в тому, що на з’їзді республіканської партії, який висунув Трампа кандидатом у президенти, було також оновлено програму партії, з якої на вимогу тодішнього голови трампівської виборчої кампанії Пола Манафорта було викреслено пункт про допомогу Україні зброєю.

І знову здавалося, що ця допомога зупинилася. Але невдовзі Трамп призначає міністром оборони саме Джима Матісса. Я надіслав йому свої привітання з нагадуванням про Україну. Одразу отримав від нього відповідь із вдячністю та запевненням, що він пам’ятає. І справді, незабаром Україна отримала першу партію “Джавелінів”. Отримала всупереч партійній платформі та риториці Президента. Це була повністю ініціатива Матіса, що підтвердили люди, які працювали в трампівській адміністрації.

Звичайно без згоди Трампа це відбутися не могло, і його заслуга в тому, що він довіряв своїм міністрам у прийнятті таких важливих рішень. Але якби з боку Матісса не було готовності прийняти це рішення, рішення, яке йшло всупереч із заявленою політикою президента, Україна не отримала б такої важливої для неї зброї. Готовність, інспірована не в останню чергу виступом Олександра Ярим-Агаєва на семінарі в інституті Гувера.

“Джавеліни” не лише допомогли Україні відбити першу атаку, зірвати путінський бліцкриг, змінити хід війни. Вони змінили американську політику підтримки України. Байден, що йшов стопами Обами, не рвався давати їй зброю. Але прецедент був створений — прецедент, який довів, що західна зброя може допомогти зупинити російську агресію. Звісно, подальша підтримка відбувалася переважно завдяки героїзму та перемогам української армії. Але перший крок було зроблено на семінарі в Гуверівському інституті.

Я написав про це не лише для того, щоб розповісти про важливу справу, зроблену моїм братом, а й щоб нагадати: підтримка України забезпечується не тільки в кабінетах Держдепартаменту та західному крилі Білого дому, а й демонстраціями на вулицях, статтями, які ми публікуємо в американській пресі, та обговореннями на семінарах. І український уряд може допомогти своїй країні, якщо поєднає свої зусилля з усіма, хто підтримує Україну в усьому світі.

 Поділитися