MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

‘Мамони катували мого сина’, — мешканка Грози

21.10.2023    доступно: in English | На русском
Сергій Окунєв
Сьогодні про село Гроза на Харківщині знають в Україні та за її межами. П’ятого жовтня російська ракета забрала життя 59-х його мешканців. Люди, що ймовірно навели смертельну зброю на мирних людей, в минулому році катували сина Лариси Шевченко (ім’я змінене з міркувань безпеки).

Село Гроза на Харківщині опинилося в російської окупації в перші тижні повномасштабного вторгнення РФ. У березні 2022-го року російські війська увійшли до селища Шевченкове і в населені пункти навколо, зокрема, і в село Гроза. З перших же днів окупації російські військові почали традиційну тактику терору проти місцевого населення: свавільні обшуки, пограбування, викрадання та катування місцевого населення. До групи ризику потрапляли колишні військові, учасники АТО, мешканці з вираженими проукраїнськими поглядами, а іноді й зовсім випадкові жертви.

Для створення списків “неблагонадійних” мешканців та для залякування населення окупанти вербували колаборантів. У Грозі їм пощастило: у перші ж дні на співпрацю з окупантами пішла ціла родина на прізвище Мамон, серед яких було двоє колишніх правоохоронців.

Місцеві жителі розповідають, що батько Мамонів — Сергій Мамон, взяв на себе керування та давав накази своїм синам. Володимир та Дмитро Мамони безпосередньо брали участь в залякуванні місцевого населення та визначали, кого відправляти “на підвал”. Їм допомагав і третій брат — Олександр.

11-го жовтня Служба безпеки України повідомила, що саме брати Володимир та Дмитро Мамони були причетні до ракетної атаки на кафе в селі Гроза, де проводилися поминки. Унаслідок удару загинули 59 місцевих мешканців. Прокуратура Харківської області повідомляє, що абсолютно усі загиблі були цивільними громадянами. Серед загиблих є дитина.

Лариса Шевченко (ім’я та прізвище замінено з міркування безпеки, ХПГ відомо про справжні дані жінки) розповіла про злочини родини Мамонів ще до того, як стало відомо про їх причетність до ракетної атаки по селу. Її сина забрали з власного будинку та відвезли в невідомому напрямку. Лариса кілька днів шукала сина та знайшла його в одній із катівень окупантів у Куп’янську.

Лариси Шевченко, село Гроза

Лариса Шевченко, село Гроза

“Я пішки ходила в Шевченкове, там нічого не дізналася, почала ходити в Куп’янськ. Спекотно було, ноги всі в крові, я пішки ходила через російські блокпости. Чоловік казав: ‘Там вб’ють тебе’. Кажу: ‘Не вб’ють, хай вб’ють. Фашисти ці’. Пішки ходила, нічого не їздило. Шукала [сина], вони не казали, що він там. Вони по підвалах тримали людей не тільки тут в поліції, там ще багато підвалів було у Куп’янську”.

За словами Лариси, вона кілька разів бачила, як полонених українців вели по вулицях Куп’янська, із зав’язаними руками, очима та змушуючи іти в напівзігнутому положенні. Тих, хто падав на землю, — били ногами та прикладами автоматів. У самих катівнях полонених били, пускали по тілу електричний струм, тримали підвішеними на ланцюгах. Ці дані підтверджує і прокуратура Харківської області, яка з моменту деокупації розслідує злочини росіян на деокупованих територіях.

“Знущалися в поліції. Один хлопець там був, у військкоматі — інший. Там є стара сільгосптехніка, на ціпках тримали хлопців. Там, за поліцією, немає даху, тільки решітка: на тих решітках, на ціпках, тримали місяцями хлопців, відро — замість туалету. По цих клітках сиділи вони. Навстоячки. Один стоїть, а потім інший під ліжко залізти може. Їм їсти не давали. Струм підключали. Знущалися. Я бачила, як їх до машини вели. І щоб ніхто не підняв голову. Зігнуті донизу, руки за спиною, я не могла дивитись. Ідуть з автоматами росіяни по обидва боки. Над нашими так знущалися. Кажуть, що наші не знущаються з їхніх. А вони знущаються, падлюки такі”, — згадує Лариса.

Її сину вдалося втекти з полону завдяки стрімкому контрнаступу ЗСУ восени 2022-го року, коли за кілька днів було звільнено Балаклію, Шевченкове, Ізюм та зрештою майже всю Харківщину. Росіяни в той час використовували в’язнів на примусових роботах із розбирання завалів у місті. У момент контрнаступу ЗСУ окупанти настільки швидко тікали, що втратили контроль над частиною в’язнів. Так син Лариси опинився вдома за день до деокупації Куп’янська.

Ще 6-го жовтня, за добу після ракетного удару по Грозі, Лариса згадувала саме прізвище Мамонів як головних колаборантів у селі. Їхня родина втекла разом з окупантами та переховується на підконтрольних РФ територіях. Відомо про те, що щонайменше Володимир та Дмитро Мамони отримали паспорти РФ. За даними СБУ, вони використовували своїх інформаторів серед місцевого населення Грози та інших населених пунктів Харківщини, зокрема, для корегування ударів РФ.

 Поділитися