Тонкі матерії у Верховній Раді: депутати у першому читанні заборонили пов’язані з Росією релігійні організації
19 жовтня парламентарі у першому читанні проголосували за законопроєкт 8371, який забороняє діяльність в Україні пов’язаних з РФ релігійних організацій. Попри те, що до нього було багато питань у головному науково-експертному управлінні ВРУ. У багатьох положеннях законопроєкту експерти помітили відсутність юридичної визначеності.
Автори документа пропонують внести зміни до закону “Про свободу совісті та релігійні організації”: до статті 5 планується додати абзац: “Не допускається діяльність релігійних організацій, які афілійовані із центрами впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України”.
У головному науково-експертному управлінні ВРУ вказали на те, що ані закон “Про свободу совісті та релігійні організації”, ані новий законопроєкт не містять визначення термінів “релігійна організація, афілійована із центрами впливу”, “центр впливу релігійної організації (об’єднання)”, “керівний центр”.
У разі остаточного ухвалення закона, відповісти на питання, чи дійсно релігійна організація пов’язана з державою агресором, матиме Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії. До його функцій пропонують додати проведення “релігієзнавчої експертизи діяльності релігійних організацій щодо виявлення підлеглості у канонічних та організаційних питаннях із центрами впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України”. Якщо зв’язок в “організаційних питаннях” встановити і довести легко, то “підлеглість у канонічних питаннях” також не є визначеним юридичним терміном. Тому якість і об’єктивність такої експертизи завжди буде під питанням.
Крім того, до статті 16, де перелічені конкретні випадки, в яких діяльність релігійної організації може бути припинена у судовому порядку (від посягання на життя і здоров’я громадян до, наприклад, колабораційної діяльності уповноважених осіб церкви), хочуть додати по суті відкритий пункт: “у разі виявлення інших порушень вимог щодо створення і діяльності релігійної організації, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами”. Ці розмиті формулювання потребують конкретизації, адже згодом, вже після війни, ними можна буде скористатися, щоб заборонити будь-яку церкву.
До закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань” автори законопроєкту чомусь запропонували додати, що державна реєстрація фізичних осіб — підприємців та юридичних осіб — релігійних організацій проводиться на підставі документів, поданих у паперовій або електронній формі незалежно від їх місця знаходження. “У чинній редакції цієї статті вже передбачено, що державна реєстрація всіх без винятку юридичних осіб (в тому числі релігійних організацій) здійснюється в разі подання електронних документів незалежно від їхнього місцеперебування, немає сенсу повторювати це положення винятково для релігійних організацій”, — зазначають експерти.
Зрозуміло, що ухвалений у першому читанні законопроєкт стосується насамперед діяльності УПЦ, яка згідно з релігієзнавчою експертизою Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС), була визнана такою, що так і не розірвала церковно-канонічний зв’язок із Російською православною церквою.
Отже, коли законопроєкт дороблять, остаточно ухвалять і його підпише президент, ДЕСС проводитиме експертизи пов’язаних з ворогом церков, а далі рішення щодо кожної з них виноситиме суд.
Слід зазначити, що релігійні організації в Україні — це, за законом, “релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій”. Тобто не одна чи дві, а одразу тисячі справ потраплять до суду. На роки.
Інші законопроєкти на розгляді депутатів
На початку жовтня у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт 10126, який пропонує внести зміни до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” і доповнити перелік підстав для припинення діяльності релігійних організацій, уповноважені особи яких засуджені за вчинення таких злочинів: “порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками”, “терористичний акт”, “пропаганда війни”, “планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни”, “порушення законів та звичаїв війни”, “геноцид” та “найманство”.
З цього документу незрозуміло, якого рангу має бути “уповноважена особа”, щоб можна було розпустити релігійну громаду чи заборонити цілу церкву? Чи достатньо одного такого доведеного в суді правопорушення? Який вплив повинна мати “уповноважена особа” на вірян, щоб обмежити їхню свободу віросповідання?
Можна згадати ще про законопроєкт 10126-1, який пропонує приблизно те саме, що й 1012, тільки стосується ще й громадських об’єднань, а кількість правопорушень, за вчинення яких “уповноваженими особами” суд може припинити діяльність організацій, значно більша.
Що кажуть правозахисники та експерти?
Стаття 35 наголошує: “Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей”.
Директор ХПГ Євген Захаров вважає: “Автори законопроєкту вважають, що він не порушує міжнародні стандарти. Що така схема — звернення до суду і його рішення після релігієзнавчої експертизи ДЕСС — є нормальною. Слід визнати, що ДЕСС — це фаховий орган. Але я сумніваюся, що такий підхід, коли визнання канонічного зв’язку тягне за собою закриття, ЄСПЛ не визнає порушенням статті 9. Здається, за цим ховається банальна експропріація церковного майна і будівель, яких в УПЦ дуже багато. Я думаю, що ці справи в суді треба розглядати і ухвалювати рішення індивідуально: можна уявити собі справді антиукраїнську релігійну громаду на чолі з войовничим батюшкою, який виконує накази з Москви, але цілком може бути якась далека від політики релігійна громада, для якої цей канонічний зв’язок не має такого значення. Щодо порушення Конституції — напряму я його не бачу. Оскільки тут гіпотетично може бути багато тисяч судових кейсів, то в якихось з них буде порушення Конституції”.
Ще до ухвалення законопроєкту експерт Центру громадянських свобод Володимир Яворський розмірковував: “Звісно, тут найкращим способом була б заборона через суд. Закон просто завжди можна скасувати, а рішення суду набирає чинності. Так, суди — це більш тривалий процес, ніж голосування в сесійній залі. Але тут законотворцям треба зважити, що є велика кількість організацій і формально вони можуть не мати звʼязків з РФ, бо це канонічне підпорядкування не обовʼязково вказане у статутах. Щоб ліквідувати наявні організації, потрібно індивідуальне рішення про заборону кожної окремої організації. У нас нема поняття “церква” в законодавстві, а фактично церквою є сукупність дуже великої кількості релігійних організацій. Якщо дивитися на запропоноване, то урядовий проєкт і проєкт 8262 можуть бути розглянуті та доопрацьовані”.
Релігієзнавець Олександр Саган у коментарі Deutsche Welle зазначив: “Потрібно деполітизувати цю структуру, щоб вона займалася релігійними питаннями, а не політичними, як це відбувається сьогодні — поширенням “руського міра” в Україні”. Він вважає, що необхідно розірвати зв’язок підпорядкування цих структур Московській патріархії: “Вона ще наприкінці 1990-х років уклала договір співпраці з силовими структурами Російської Федерації. І зрозуміло, що підлеглі структури та підрозділи цієї організації виконуватимуть ці договори, бо в умовах війни це пряма загроза національній безпеці”.