Російські лікарі казали: шукайте рідних чи знайомих, бо відправлять на Північ

— Мене поранило на самому початку війни, — каже тихим голосом жінка, що чекає своєї черги на прийомі у селі Студенок в Ізюмському районі на Харківщині. — Мене вивезли до Росії, тож і розповісти мені нічого…

Але виявляється, що за цим “нічого” ховається ціла історія болю і величезного бажання повернутися додому.

— Я вся в осколках, — каже вона. — Руки, ноги, шия...

Соціальна працівниця Ольга Волкова прийшла на прийом у Студенку, хоч живе в сусідній Яремівці. У її тілі досі залишається з десяток осколків. Вона працює соціальним працівником. Її рідне село окупували вже наприкінці березня, а через яр, у Студенку, ще довго трималися наші. Таким чином місцеві мешканці опинилися просто на лінії фронту.

— Я на той момент уже не працювала, — розповідає Ольга. — Але до останнього хліб своїм підопічним носила. У нас його зовсім не було, а в Студенку ще можна було купити. Міст між Студенком і Яремівкою підірвали. І один хлопець перепливав сюди і привозив мені хліб.

Ольга допомагала вісьмом односельцям, але на початку війни дві жінки померли. 4 квітня Ольга саме підготувала сумки, щоб іти до своїх підопічних. Навіть встигла одну віднести. І тут прилетіло біля її хати.

— Я розумію, що цілили по росіянах… Вони оселилися якраз навпроти мене. Я через це дуже боялася і навіть вдома не ночувала, ходила до мами, — розповідає жінка. — Прийшла до тями я майже одразу… Подумала спочатку, що руку відірвало, так вона вивернута була. Я її підтягнула, встала, і чи то дійшла, чи то доповзла до маминої хати.

Мати Ольги одразу покликала медичну сестру, що жила неподалік, та намагалася допомогти, але згодом сказала, що не впорається з таким пораненням. Довелося просити допомоги в росіян.

— Я відмовлялася виїжджати, але я тоді вже мало що пам’ятаю, майже непритомна була.

Жінку вивезли до російських Валуйок, де прооперували. Старенька мама Ольги залишилася під окупацією.

— В тяжкому стані мене забрала з лікарні моя подруга з Москви. Бо грозилися, що наші потрапляють у “розподільник”, а звідти людей посилають і на Північ, і на Урал. І лікарі, і медперсонал казали: “Шукайте рідних, знайомих, щоб вас забрали”. Щоб не потрапили в той “розпрєдєлітєль”... Я в подруги прожила менш як місяць, але думки не було там залишатися. Почали шукати, як потрапити додому. Знайшли знайомого, який купив мені білет за 350 доларів через Європу аж до Львова.

Звідти Ольга хотіла потрапити додому, де чекала мама. Але село все ще перебувало в окупації.

— Я приїхала сюди, щойно громаду деокупували. А у мами за тиждень після мого повернення стався інсульт… Мабуть, через усе пережите.

Зараз Ользі важливо продовжити лікування. В умовах напівзруйнованого села це майже неможливо. За інформацією місцевої влади, в Студенку та Яремівці під час бойових дій було знищено понад 240 будинків. Велика частина території залишається замінованою.

Нагадуємо, Харківська правозахисна група надає жертвам війни всебічну допомогу — гуманітарну, правову, психологічну.

Якщо ви потребуєте такої підтримки, ви можете звернутися до наших приймалень за такими номерами:

• у Харкові: +380 50 505 1415, +380 50 405 3015;
• у Києві: +380 50 555 27 95.

Приймальня працює за підтримки Програми USAID Ukraine - USAID Україна “Права людини в дії”.