Військові та цивільні українці на лаві підсудних у Ростові-на-Дону

“Чи була паляниця?”

“Меморіал” повідомляє, що 43-річного мешканця Кривого Рога, військового 36-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ Антона Чередника обвинуватили у “насильницькому захопленні влади” (стаття 278 КК РФ), вбивстві з мотивів ненависті (пункт “л” частини 2 статті 105 КК РФ) та жорстокому поводженні з цивільним населенням (частина 1 статті 356 КК РФ).

Докладно про Антона Чередника розповідали у липні журналісти видання “Ґрати”. Чоловік потрапив у полон 4 квітня 2022 року. У березні у складі свого підрозділу він перебував у селищі Мирне на околицях Маріуполя. У квітні наступ росіян позбавив 36-ту бригаду можливості дістатися “Азовсталі”. Частина з морпіхів таки вирвалася з оточення, але багато українців потрапили в полон. Серед них був і Антон Чередник.

Спочатку його мали судити в так званій “ДНР”, але після незаконного приєднання окупованих українських територій до Російської Федерації справу українського морпіха передали до військового суду в Ростові-на-Дону. “Насильницьке захоплення влади”, яке закидали Череднику окупанти, було нічим іншим, як службою в ЗСУ. Два інших обвинувачення, схоже, базувалися великою мірою на самообмові.

Версія обвинувачення виглядає так: 27 березня 2022 року під час патрулювання разом з іншим морпіхом Чередник зупинив двох місцевих мешканців — Сергія Поцелуєва і Олександра Піскунова. Останнього, мовляв, Антон убив після того, як цивільний не зміг вимовити слово “паляниця”.

Вже за два дні після потрапляння в полон Чередник “зізнався” у вбивстві цивільного. 9 квітня журналіст Russia Today опублікував відеозапис, на якому очевидно сильно побитий Антон, ледь ворушачи язиком, каже: “Йшли два хлопці, на наказ зупинитися вони спочатку не хотіли, але потім зупинилися. Я запитав одного з них тричі, [що таке] ‘паляниця’? Він не відповів мені. Я його застрелив. Другий [сказав], що ‘паляниця’ — це хліб. Я його відпустив”.

28 червня на ютуб-каналі Слідчого комітету РФ з’явилося відео: Череднику зачитують статті обвинувачення. Коли слідчий питає українця, чи були в нього причини для пострілу, той відказує: “Не було”. Починає щось пояснювати: “стан був такий на той момент”. Далі — склейка.

Тільки в суді він зміг пояснити: в Піскунова, дійсно, вистрілив, коли той несподівано сіпнувся, — не витримали нерви, — слова “паляниця” Чередник нікого не просив казати. Цю “хлібну” версію вигадало російське слідство, щоб додати до обвинувачення обтяжуючий мотив національної ненависті.

Військові, але не полонені. Цивільні, але…військові

“Ґрати” влітку цього року підрахували, що тільки у Південному окружному військовому суді в Ростові-на-Дону тривають суди над щонайменше 80 українськими військовими.

Найбільшого розголосу набула справа стосовно 22-х “азовців” — чинних і колишніх. Окупанти обвинувачують їх у “причетності до терористичної організації”, “участі в акціях з повалення російської влади в Донецькій області”, “посяганні на життя державного чи громадського діяча”. Якщо “суд” визнає українців винними, їм загрожує від 15 років неволі до довічного ув’язнення.

Серед них як військовополонені, так і, наприклад, колишні вільнонаймані працівники господарських служб, а також вісім жінок, які працювали кухарями у тиловому забезпеченні під час дислокації на “Азовсталі” в Маріуполі.

Наприклад, маріуполець Ярослав Ждамаров служив за контрактом в “Азові” із 2016 до 2019 року. Відтоді не мав жодного відношення до військової справи. Жив із дружиною та мамою у Маріуполі, працював у ветеринарній клініці. Його забрали під час фільтрації.

“Слід розуміти що фактично затриманих слід розділяти на дві великі різні групи — ‘підслідні’ і ‘військовополонені’. Перших підозрюють чи звинувачують у скоєнні якихось злочинів. Другі — просто учасники бойових дій. Але принцип порушення кримінальних справ досі залишається загадкою. Так само як принцип їхнього виділення, поділу, направлення до суду, а також — звільнення від кримінального переслідування у зв’язку з обміном. Нагадаю, що кримінально-процесуальним законом РФ такої можливості не передбачено”, — розповів в інтерв’ю “Меморіалу” адвокат Ярослава Ждамарова Нікіта Буклов.

Чому поряд з військовими росіяни судять цивільних? На думку експерта київського Центру громадянських свобод Михайла Савви, таким чином загарбники намагаються залякати населення на окупованих територіях: “Це сигнал, щоб поїхали всі, хто в минулому був політично і соціально активний, мав бойовий досвід або просто служив в українській армії. Це спроба змінити українське суспільство на окупованих територіях, зробити його абсолютно підконтрольним кремлівському режиму. Вони вичищають усіх, хто зберіг розуміння, що таке свобода, підконтрольність влади народу, захист своїх прав. Ці люди явно зайві й у сучасному російському суспільстві, особливо на окупованих територіях, оскільки є опорою опору”.

18 “айдарівців”

У Південному окружному військовому суді триває розгляд ще однієї колективної справи. Вона стосується вісімнадцяти українських військовополонених з батальйону “Айдар”.

У ТАСС раніше повідомляли, що їх обвинувачують за кількома статтями Кримінального Кодексу так званої “ДНР”: зокрема у “насильницькому захопленні влади та зміні конституційного ладу “ДНР” та “участі у діяльності терористичної організації”. Після так званого “референдуму”, яким Росія приєднала до себе окуповані території України, обвинувачення було перекваліфіковано на статті Кримінального Кодексу РФ: “дії, направлені на насильницьке захоплення влади” (стаття 278 КК РФ) та “участь у діяльності терористичної організації” (частина 2 статті 205.5 КК РФ).

І якщо “Азов” визнали в Росії терористичною організацією (хоча це й сталося через три місяці після затримання “азовців”, про яких ішлося вище, тобто їх обвинувачують у тероризмі заднім числом), то з “Айдаром” ситуація взагалі незрозуміла. Батальйону “Айдар” немає у списку терористичних або екстремістських організацій Росії.

Як повідомляє ТАСС, двоє обвинувачених визнали свою провину, троє відмовилися відповідати, 13 вважають себе невинними.

Павло Запорожець — військовополонений, а не терорист

Херсонця Павла Запорожця звинувачують за статтею 361 КК РФ (підготовка до акту міжнародного тероризму). За версією слідства, підсудний збирався підірвати вибухівку 9 травня 2022 року — під час акції “Безсмертного полку”.

Під час засідання суду 20 вересня Павло Запорожець розповів: “На момент початку військової агресії проти України з боку РФ я перебував удома, стежив за новинами. Події розвивалися стрімко, протягом кількох годин російські війська відкрили вогонь по ряду населених пунктів, у тому числі Херсону. Бачачи, що відбувається, і маючи різке негативне ставлення до цього, я вирішив, що необхідно виконати свій конституційний обов’язок і стати на захист своєї батьківщини. Я зв’язався з колишніми товаришами по службі і дізнався про можливість вступити до лав збройних сил України, уклав трудову угоду”.

Потім, каже Павло, він виконував бойові завдання на території Херсона та області. Було заплановано вночі підірвати патруль із озброєними військовослужбовцями РФ. “Головною умовою розробки плану операції було уникнення жертв серед мирного населення. Оскільки окупаційна влада запровадила комендантську годину, наявність цивільних людей о третій годині ночі на вулиці була виключена, — веде далі Павло. — Було розроблено операцію зі встановлення вибухових речовин на проїжджій частині, для цього було приготовлено дві гранати та оснащення для встановлення розтяжки. Приблизно на початку третьої ночі з 8-го на 9-е травня я узявся до виконання бойового завдання, в ході якого був затриманий військовослужбовцями РФ, негайно доставлений до будівлі Херсонської військової адміністрації”.

Протягом трьох місяців Павло перебував у Херсонському ізоляторі тимчасового тримання: тут чоловіка били і катували струмом, протокол його примусили підписати, не читаючи.

“Що стосується речових доказів, до мене приходили військовослужбовці РФ і під загрозами побиття вкладали мені в руки гранати, які зараз фігурують у справі як речові докази, — заявив Запорожець. — Усе це… я оголошую, щоб передати суду головну думку: на території Херсона стався злочин — він був скоєний не мною, громадянином України, який захищає свою батьківщину і виконує конституційний обов’язок і присягу. Було скоєно злочин військовослужбовцями РФ, обстріляно житлові будинки, знищено житлові споруди, я був викрадений і зазнав тортур, мене незаконно вивезли на територію Автономної республіки Крим”.

Захист Запорожця звертався до Координаційного штабу України з питань поводження з військовополоненими: згідно з відповіддю штабу, Павло є чинним військовослужбовцем України, а це передбачає його звільнення від кримінальної відповідальності та поводження з ним як із військовополоненим, відповідно до Третьої Женевської конвенції.

Схоже, українських військових судять лише за те, що вони виконували свій обов’язок. Віддавати під суд військових можна, але за реальні воєнні злочини. Але судити вояків за те, що вони “стріляли в ворога”, захищаючи свою країну, не дозволяє Міжнародне гуманітарне право.

Що стосується цивільних, за Женевською конвенцією некомбатанта не можна брати в полон або карати за правопорушення, якого він не вчиняв особисто: “Колективні покарання, так само як і будь-які залякування чи терор, забороняються”. У випадку з частиною “азовців” відбувається саме це: людей, які не є військовими, але мали хоч найменший зв’язок із полком, звинувачують у тероризмі “за компанію”. Ще й роблять це ретроспективно, спочатку арештувавши їх, а потім визнавши полк терористичною організацією. До того ж Стаття 65 Женевської конвенції про захист цивільного населення наголошує: “Видані державою-окупантом постанови, які передбачають кримінальну відповідальність, набувають чинності тільки після того, як вони будуть опубліковані й доведені до відома населення його мовою. Дія цих обов’язкових ухвал не повинна мати зворотної сили”.