Меню
• Інтерв’ю   • Голоси війни
Олександр Васильєв, 26 січня 2024
доступно: in English на русском

‘Могили вбитих цивільних у кожному дворі’, — Юрій Ляпкало, Маріуполь

Юрій Ляпкало та його трирічний син Гліб майже два місяці намагалися вижити під постійними обстрілами, без нормальної їжі, води, тепла і зв’язку. Їм вдалося виїхати у квітні 2022 року. Зараз вони мешкають у Чехії, однак Гліб іноді й досі шукає укриття, коли чує гуркіт у небі.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, я мешкав з трирічним сином Глібом, своєю дівчиною та її 15-річною донькою. У перші дні війни взагалі було незрозуміло, що відбувається. Ніхто в це не вірив, казали, що це неможливо. На лівому березі міста вже йшли бої, а на нашому — були тільки відгуки.

Але потім ми почали помічати, що люди тікають, збирають речі. З кожним днем, навіть з кожною годиною, ця канонада ставала все ближче й ближче, а подітися вже було нікуди, тому що про жодні евакуаційні заходи мови не йшло, ніхто нічого не знав. Після цього не стало води, зв’язку, газу, електрики. Почався кам’яний вік. Розпочалися погроми крамниць, люди тягли все. Все, що могли — тягли. Ми мешкали на четвертому поверсі, але жодного разу не спускалися у підвал, не хотіли вмирати під землею.

Юрій Ляпкало зі своїм сином Глібом [маріуполь, зруйнований маріуполь, геноцид у Маріуполе]

Юрій Ляпкало зі своїм сином Глібом

У квартирі була мінусова температура, ми мерзли. Їжу готували з сусідами у дворі на вогнищі. Бувало, що потрапляли під обстріли, коли готували. Одного разу був сильний обстріл, всі сховалися, а я вибіг на вулицю, щоб забрати з вогнища суп, адже треба було годувати сина, а іншої їжі не було.

Потім, коли ситуація погіршувалася, а будинок від постійних сильних обстрілів буквально ходив ходуном, ми вирішили піти трішки далі, де було тихіше. Там мешкала моя рідна тітка з бабусею, двоюрідний брат і мій похресник. Там в будинку одна сім’я виїхала і покинула квартиру, то ми заселилися туди.

Кожного дня, як то кажуть, ми ходили на полювання: шукали провіант, будь-що. Також не було води, а криничка була десь за два кілометри у приватному секторі. Коли туди ходили за водою — це був квиток в один кінець, бо якось ішли, а навколо — бачимо лежать трупи цивільних, вони загинули під час обстрілу. І ти теж не розумієш — повернешся чи ні. Коли вже зовсім не було чого їсти, то їли голубів. Хоч якесь м’ясо, бульйончика зварити… А якщо ішов дощ, то воду набирали дощову.

Трирічний Гліб у зруйнованому Маріуполі навесні 2022 року

Трирічний Гліб у зруйнованому Маріуполі навесні 2022 року

Одного разу з двоюрідним братом ми пішли на ринок “Автостанція-2”. Там усе, що можна було винести, люди вже винесли, але мені вдалося знайти кілька яблук, пачку чаю, колготи для сина та вологі серветки, які були дуже важливі, адже купатися не було де. А поки ми копирсалися в речах на ринку, раптом вийшло двоє “орків”.

“Граждане мародеры, строиться!” (рос.), — сказали вони і пустили автоматну чергу в повітря. Ми всі вишукувалися, і вони почали перевіряти документи, а в мене саме з собою їх не було.

Один з російських військових почав погрожувати розстрілом і пустив автоматну чергу мені біля ніг. Потім поставили на коліна, обшукали, вдарили й після цього відпустили. Коли поверталися додому, ще й потрапили під обстріл.

З часом їжі не стало ніде, голуби вже не прилітали. Ще в нас був собака, але ми його їсти не стали, бо то наш собака. Потім ми вирішили якось шукати їжу. Дізналися, що біля супермаркету ”Метро” нібито стояли росіяни та видавали гуманітарку. Вирішили піти туди, в іншому разі — голодна смерть. Ішли години чотири, навкруги була розруха, дуже багато трупів, в кожному дворі могили… Ми вийшли на окуповану росіянами територію. До речі, ще дуже багато було розмов, що нібито українські військові стріляли по цивільних. Такого не було! Я проходив повз них, зокрема повз Азовців, то ніхто нічого не казав і нікого не чіпав.

Зрештою ми дійшли до ”Метро”, та частина міста була знищена вщент. Я колись був у Прип’яті, то це квітуче місто, порівняно зі знищеним Маріуполем. Там було просто жахіття: трупи ніхто не прибирав, дуже багато було розбитої військової техніки. Ну, війна…

Маріуполь, весна 2002 року

Маріуполь, весна 2022 року

Отже, коли ми дійшли до ”Метро”, нам сказали, що гуманітарки цього дня не буде. Залишилися голодними, треба було десь ночувати, а повертатися назад у квартиру вже не могли, адже це іти три-чотири години, а з нами була літня бабуся, яка могла цього вже не витримати.

Поруч були якісь продовольчі склади, пішли ми туди ночувати, залізли в якусь комірку, аж раптом бачимо — метрів за 20 від нас труп ”сидіть”. Ну, куди його подіти…

Зранку прокинулися, пішли знову до ”Метро”, там сказали, що й сьогодні гуманітарки не буде. Повернулися назад.

Окремо хочу сказати про авіацію. Це було страхіття. Вже після того, як ми вийшли з Маріуполя, мій син, коли чув якийсь гуркіт у небі, ховався. Бомбили страшенно, причому, кидали бомби куди завгодно, били по житловому сектору, де не було жодних військових чи інфраструктурних об’єктів. От це було страшно.

Маріуполь, весна 2002 року

Маріуполь, весна 2022 року

Потім стало відомо, що з міста виїжджають автобуси до Таганрогу. Ми пішли, стали в чергу, залізли в той автобус, давка була страшенна. На першому блокпості всіх чоловіків попросили вийти й вишикуватися. Кожного заводили у вагончик і проводили бесіду. Я ішов останнім, бо малий постійно вистрибував з автобуса і кричав ”Тато, тато!”

Зрештою вони перевірили телефон, спитали, що за дитина зі мною. Потім їм не сподобалося, що мій телефон занадто чистий і почалися погрози. Зокрема, розстрілом. Побили й відпустили. Коли ми їхали з Маріуполя, в одному з селищ побачили світло від ліхтаря, а малий питає: “Тато, що це?” Уявіть, наскільки ми відвикли від світла.

На митниці ми простояли всю ніч. Того, хто здавався підозрілим, окремо викликали на фільтрацію. Але все минулося, зрештою виїхали до Таганрогу, там за мною приїхали друзі та відвезли нас до Севастополя. І вже з Севастополя ми виїхали до Чехії.


Нагадаємо, що 28-го серпня правозахисна ініціатива T4P презентувала подання до Міжнародного кримінального суду, де обґрунтовується, що Росія вчинила геноцид в українському Маріуполі. Кількість загиблих внаслідок захоплення Росією Маріуполя автори подання оцінюють у приблизно 100 000 людей.

поширити інформацію

Подібні статті

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Мама померла на сходах підвалу’, — Михайло Іванов, Маріуполь

Михайло працював звукоінженером у маріупольському Драматичному театрі. Він отримав важке поранення, коли перебував у себе на подвір’ї. В умовах постійних обстрілів, відсутності електроенергії та ліків, маріупольським лікарям вдасться врятувати Михайлу ногу. Але допомогти його мамі вже буде нікому.

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Закликав до підпалу Кремля’, — театрального режисера звинуватили у тероризмі за фантик від жуйки

Анатолій Левченко відомий в Маріуполі театральний режисер. Двадцятого травня 2022 року окупанти заарештували його за проукраїнські погляди. Чоловіка звинувачували у розпалюванні ворожнечі, підбуренні до екстремізму та тероризму і навіть закликах до підпалу Кремля через розміщення у фейсбуці фантика від жуйки “Love is…”.

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘На блокпостах росіяни роздягали та оглядали навіть дівчат’

Ірина Соколова з дочкою евакуювалися з Маріуполя через Бердянськ. Їм довелося пішки йти до околиці, бо росіяни припинили пропускати автобуси до міста. На російських блокпостах прискіпливо перевіряли всіх: роздягали, дивилися шию, плечі, тату.

• Голоси війни   • Інтерв’ю

‘Доки весь світ солодко спить…’

Коли ховали її загиблого сина, вона лежала в реанімації. Прощалася зі своїм хлопчиком по телефону: на цвинтарі до його вушка притулили мобільний. Тепер у мами є ціль: щоб люди не забували імена вбитих війною дітей. Щоб кровопролиття припинилося.



Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти