Передісторія
Наша держава подала цей позов ще сім років тому в рамках Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.
По перше, наша сторона звинувачувала Російську Федерацію в тому, що вона надає зброю та інші види допомоги незаконним збройним формуванням, які причетні до численних актів тероризму. Серед них — збиття літака малайзійських авіаліній рейсу MH17, обстріли жилих районів Маріуполя та Краматорська, знищення цивільного пасажирського автобуса неподалік від Волновахи, вибух під час мирної ходи в Харкові.
По-друге, Україна звертала увагу суддів на розв’язану Росією після 2014 року “кампанію з дискримінації неросійських громад, які проживають на окупованій території Кримського півострова, зокрема етнічних українців і кримських татар”. Тут ішлося і про заборону діяльності Меджлісу кримськотатарського народу, і про численні зникнення, вбивства, обшуки, затримання, а також про обмеження у використанні української і кримськотатарської мови у кримських школах.
Рішення Суду
“Ситуація в Україні сьогодні дуже відрізняється від тієї, яка була, коли Україна подала свою заяву в січні 2017 року. Нині сторони залучені до інтенсивного збройного конфлікту, який призвів до величезних утрат і людських страждань”, — цитує Укрінформ голову суду Джоан Доног’ю.
Вчора Міжнародний суд ООН визнав, що Росія дійсно порушила обидві конвенції, але задовольнив позов України лише частково.
В Гаазі дійшли висновку, що РФ не виконала зобов’язань із розслідування випадків фінансування тероризму. “Російська Федерація, не вживши заходів щодо розслідування фактів, які містяться в інформації, отриманій від України щодо осіб, що ймовірно вчинили злочин, передбачений статтею 2 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, порушила своє зобов’язання відповідно до пункту 1 статті 9 зазначеної Конвенції”, — йдеться в рішенні суду.
У цьому пункті дев’ятої статті Конвенції мовиться: “Отримавши інформацію про те, що особа, яка скоїла злочин або підозрюється у скоєнні злочину, зазначеного у статті 2, може знаходитись на її території, відповідна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними відповідно до її внутрішнього законодавства для розслідування фактів, наведених у цій інформації”.
Це все. Переконливих доказів того, що РФ не вживала практичних заходів для запобігання переміщенню терористам коштів та тим більше зброї, судді не побачили. І компенсації, якої вимагала Україна, не призначили.
У суді вирішили, що в Росії не було підстав вважати, що вона фінансує терористів: “За відсутності такої обґрунтованої підозри, Російська Федерація також не була зобов’язана за статтею 18 обмежувати будь-яке фінансування ДНР і ЛНР. Суд також вважає, що за обставин цієї справи Російська Федерація не була зобов’язана визнавати групу терористичною відповідно до свого внутрішнього законодавства в якості запобіжного заходу”.
Що стосується Міжнародної конвенції про ліквідацію расової дискримінації, на думку Міжнародного суду ООН, Росія дійсно не захистила права етнічних українців в Криму. Кількість школярів, які вивчають там українську, різко зменшилася у 2014 році.
Усі інші подання України щодо порушення Росією норм цієї Конвенції Суд відхилив. Наприклад, в Гаазі не побачили ані обмежень українських та кримськотатарських медіа та культурного життя цих громад, ані етнічного підґрунтя в забороні Меджлісу, та й взагалі — дискримінації кримських татар.
“Україна не обґрунтувала твердження про те, що кримськотатарські лідери, які брали участь у політичній опозиції проти контролю над Кримом з боку Російської Федерації, зазнали непропорційно більшого тиску з боку правоохоронних заходів порівняно з іншими особами, які брали участь у подібних діях, — наголошується в рішенні Суду. — …Україна не надала переконливих доказів того, що заборона Меджлісу була обґрунтована етнічним походженням його членів, а не політичними позиціями та діяльністю”.
Втім, Суд все ж таки встановив, що Російська Федерація, обмежуючи діяльність Меджлісу, порушила свої зобов’язання згідно з тимчасовим рішенням Міжнародного суду ООН від 19 квітня 2017 року. Нагадаємо, тоді Суд зобов’язав Росію забезпечити дотримання прав кримських татар, дозволити Меджліс кримськотатарського народу, забезпечити доступність освіти українською мовою. Росія це рішення проігнорувала.
Реакція в Україні
Те, що Суд визнав більшу частину обвинувачень України недоведеними, — явне недопрацювання нашої держави, вважають у Центрі громадянських свобод.
“З точки зору захисту прав людини найгіршим у цій частині є відхилення скарг України щодо дискримінації кримськотатарського народу та Меджлісу. Це створює передумови для продовження репресій в Криму, й Україні буде складно піднімати цю тему на міжнародній арені. Але це потрібно робити й далі, треба шукати й збирати докази. На жаль, органи влади не надто активно для цього працюють, а активності громадськості є недостатньо”, — йдеться в коментарі ЦГС.
Втім, заспокоюють правозахисники, відверто негативних наслідків цього рішення немає: “Україна нічого не втратила. Швидше, не справдилися наші очікування. Україна не повинна відмовлятися від подальшої юридичної боротьби, а більш ретельно готуватися й налагодити кращий збір доказів порушень прав людини та злочинів, що вчиняє РФ в Україні. Тоді будуть і перемоги”.
“Головним в рішенні є те, що РФ вперше на міжнародному рівні визнана порушником своїх міжнародно-правових зобов’язань Міжнародним судом ООН як найвищою судовою установою людства”, — зауважує на сайті ZMINA доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т.Шевченка Захар Тропін. Втім, він висловлює побоювання, щодо можливості подальшого використання обох Конвенцій у міжнародних відносинах: “Через свій позитивістський підхід Міжнародний суд ООН прийшов до висновків, які роблять мертвими й незастосовуваними більшість їхніх положень”.
Колишня заступниця міністра закордонних справ з питань європейської інтеграції Лана Зеркаль, яка свого часу представляла українську делегацію в Гаазі, вважає: “Суд обмежився мінімально можливим для себе рішенням. Це не просто консервативний підхід. Це підхід, який ставить серйозні питання щодо подальшого застосування міжнародного права у сучасних умовах”.
