‘Тікаю від війни, а вона мене наздоганяє’, — жителька Краматорська

Я — жителька Шахтарська, зараз це окупована територія. Ми у 2015 році переїхали в Краматорськ, але війна нас наздогнала і там. Зараз я проживаю в Бородянці. Війна для нас почалася в Краматорську о пів на п’яту ранку 24 лютого з обстрілу аеродрому. Це від нас приблизно за півтора кілометра.

Шостого березня мої діти виїхали з Краматорська. Я залишилася одна. Було, звісно, страшно. Постійні обстріли, і ти не знав, коли їх чекати — вдень, вночі, в який час. Обстріли були такі, що будинок розхитувався. Так я прожила в Краматорську до 20 липня, а потім приїхала сюди, в Бородянку.

У Краматорську внаслідок обстрілів житлових будинків були загиблі. Під час кожного обстрілу страждали люди. Звісно, дуже велика трагедія була, коли росіяни вдарили по вокзалу у Краматорську. Тоді було дуже багато загиблих і поранених. Це були люди, які саме ішли на потяг, їхали в евакуацію. Їх обстріляли. Це був страшний день. У той день я саме була на вулиці. Такий був вибух, що земля під ногами здригнулася.

Взагалі, там стріляють регулярно. Зараз у Краматорську дуже мало людей залишилося. Наприклад, у нас у під’їзді 36 квартир. То залишилося лише три-чотири квартири, де ще мешкають люди. А більше не було людей. Всі виїхали. Всі на нервах. Ти ніколи не заспокоюєшся. Ти весь час очікуєш, коли вдарять. Вдень, вночі, зранку, ввечері? Дуже важко було.

Коли почалася війна, в Краматорську в усіх аптеках розібрали заспокійливе. Купити його було неможливо. Згодом почали з’являтися ліки. Завдяки їм і жили. Щодо продуктів, то вони, в принципі, у нас були, адже ми одразу закупили м’ясо, зварили тушкованку й так далі. З хлібом, так, були проблеми.

У травні перебило газопровід — і один, і другий. От без газу було важко. Ну, нічого, мене мікрохвильовка рятувала. Так і виживали. Якісь магазини закривалися, а потім почали відкриватися. Тоді навіть два супермаркети відкрилися. Ну, продукти можна було купити, тут нічого говорити. Навіть перукарні відкривалися, лікарня теж працювала.

У мене дочка ще до вторгнення постійно питала: “Мама, чи буде війна?” Я все казала — ні. Я була впевнена, що не буде. Потім я була впевнена, що навесні вона закінчиться. Потім я думала, що вона восени закінчиться. Тепер я думаю, що вона навесні закінчиться. Я живу надією, що вона закінчиться і ми повернемось додому. А коли я повернуся в Шахтарськ, це взагалі невідомо. У мене там дочка залишилася і чоловік. Бо він заїхав якраз перед війною, а потім виїхати вже не зміг.

У Бородянці, в модульному містечку, живе подруга моєї дочки. Вона мені сюди порекомендувала приїхати, мене прийняли. Так я вже другий рік тут живу. Ну, сподіваюся, що навесні я повернусь додому. Багато років, після переїзду з Шахтарська, ми винаймали квартири. Потім насилу купили власну квартиру, продавши все, що могли, й позичивши гроші. У Шахтарську все втратили і зараз дуже боїмося втратити все в Краматорську. Ще раз піднятися ми вже не зможемо.