Наш Супер Маріо — іспанський волонтер у російському полоні
Мене звати Марина Тетяна Олександрівна. Я цивільна дружина громадянина Іспанії та українського волонтера Маріано Гарсії Калатаюда, якому 2 лютого 2024 року вже виповнилося 76 років. На жаль вже понад 2 роки він перебуває в полоні у росіян.
Що відбувалося в Херсоні на початку російської окупації?
На початку окупації, коли сталася продуктова блокада міста, коли заблокували багатьом банківські рахунки, в місті був такий легенький хаос. Коли росіяни зайшли, вони одразу зайняли місце будівлю Херсонської Облдержадміністрації. У них був такий осередок там. Люди одразу почали виходити на мітинги спротиву.
5 березня був найбільший мітинг спротиву. По оцінках журналістів, які транслювали це на загальнонаціональний доступ, телеканал Freedom й таке інше, десь було близько 10 000 людей. Як очевидець хочу сказати, що людей було дійсно дуже і дуже багато. Ми, звичайно, пішли туди з моїм чоловіком, з Маріо.
Росіяни одразу виставили посилений кордон зі своїх бійців, вони знімали мітинг на гелікоптер. Намагалися виявити лідерів думок. Тобто тих людей, які могли підбурювати містян на якийсь спротив.
Не в їхніх інтересах було чинити одразу в обласному центрі якісь звірства, тому що вони хотіли виставити Херсон такою вітриною: ось, дивіться, ми сюди зайшли, ми звільнили громадян, всі тут за нас. Всі нас люблять.
На цьому великому мітингу всі ми пам’ятаємо того прекрасного хлопця з національної поліції, який вскочив на російський БТР разом з українським прапором. Це було взагалі щось неймовірне. Було таке піднесення духом. І ми тоді, відверто кажучи, думали, що росіяни побачать, як їх не хочуть в цьому місті, розвернуться та підуть. Це була така дуже наївна думка.
Коли росіяни почали застосовувати силу до мітингувальників?
21 березня росіяни вирішили, як то вони кажуть, припинити цей цирк і розстріляли мітингувальників. Люди, як завжди, зібралися о 10:00 годині ранку, але того дня все відбувалося дещо за іншим сценарієм. Кордон, який був виставлений навколо ОДА, почав рухатися різко на нас, вони направили вперед автомати.
Як цивільна людина я ніколи в житті не чула, як насправді, не в кіно, звучить автоматна черга. Це такий глухий звук. Я б ні за що в житті не сказала, що в нас стріляють. Це як машина проїхала гравієм. Це зовсім не характерні спецефекти, до яких ми всі звикли в кіно. Що в нас стріляють зрозуміла навіть не я, зрозуміла моя подруга. Вона мене швидко смикнула за рукав і сказала: “Біжимо, в нас стріляють!”
Чим Маріано займався до війни?
В Іспанії він полишив забезпечене життя. І приїхав в Україну волонтерити (волонтерською діяльністю Маріо займався з 2014 року, пр. редакції). Наскільки я розумію, для нього це не перший досвід. Він чимось подібним займався в Африці. Він розповідав, як він там контактував з племенем Масаї. Це такий, певно, авантюрний, я хочу сказати, характер. Не кожна людина зможе покинути забезпечене життя, поїхати у країну, що воює попри рекомендації посольства. І їздити на лінію фронту. Допомагати цивільному населенню.
Щоб ви собі розуміли, волонтерська робота — це певні фізичні навантаження, адже у нього не було такого, що він ходить, розпоряджається: цей вантаж закиньте туди, це вантаж туди. Ні. Він сам особисто ці всі вантажі своїми руками завантажував, розвантажував мікроавтобуси. Сам збирав гуманітарну допомогу. Збирав речі. Вкладав власні кошти. Він достроково вийшов на пенсію зі своєї роботи. У нього було соціальне забезпечення 1600€. Для Іспанії це дуже гарний дохід, він міг би собі просто жити і ні в чому не знати потреби.
Коли та як зник Маріано?
О 9:00 ранку 19 березня 2022 року був останній день, коли я його бачила на власні очі. Коли я з ним спілкувалася і чула його голос. О 13:51 він прийшов додому. Маріано мені подзвонив, тому що він не взяв ключі. “Будь ласка, вийди, відкрий мені двері”. Я цей момент прокручувала у своїй голові мільйон разів і мені здається, що якби я або швидше вийшла, або дала йому ключі від нашого будинку, тобто його увагу зосередила на тому, щоб він взяв ці ключі, можливо, нічого б і не було, принаймні зараз. Принаймні в той момент. Коли він мені подзвонив, в мене було приблизно 2 хвилини, щоб спуститися вниз. Я вийшла, вже нікого не було.
Що відомо про перебування Маріано у полоні росіян?
21 березня випустили з полону Олега Батурина. Це наш каховський журналіст, він утримувався разом із Маріано в одному місці: місто Херсон, вул. Теплоенергетиків, 3, ізолятор тимчасового утримування. Росіяни там організували свій пункт утримування заручників. Там перебував Олег. Він чув у полоні іспанську мову. Як він мені сказав: “Він їм там давав прикурити”. Він їх там і обзивав, і кричав кожного дня “Слава Україні”, і робив ранкову руханку. Ц найбільш цінний у моїх очах свідок, він перебував там 3 місяці, поруч із Маріано і поруч із мером Голої Пристані Олександром Бабичем. Кожного разу, коли хтось виходив з того СІЗО і виходив зі мною на зв’язок, я питала, як вони там, щодо їхнього побуту, чим вони займаються.
Кожного разу я отримувала інформацію, що зараз з ними ніхто не спілкується, вони там сидять, незрозуміло, що від них росіяни хочуть. Дізналася я і про те, що Маріано у полоні довелося пережити серцевий напад. Що до нього ходить фельдшериця, приносить йому якісь ліки. Останній свідок, який вийшов, потрапив туди 6 січня і вийшов десь у квітні 2023 року, він сидів досить довго, мав досить довго часу поспілкуватися.
Я дізналася, що в Херсоні Маріано били струмом, що кати в нього знайшли іспанську карточку, яка на той час вже була заблокована, а вони дуже хотіли дізнатися від неї PIN-код, тому що він іноземець. Як не забрати в нього гроші. Я дізналася, що в СІЗО №1 його покусав дуже сильно службовий собака на перекличці. Було так, що їх вишукували в ряд і ходила людина з цією собакою службовою. Нацькували на нього і собака вгризся йому в коліно. Маріано не витримав, вдарив собаку в ніс, і тут же йому прилетіли від цього вертухая, типу: “Чому ти не терпиш біль. За те, що ти чинив спротив окупації, ти і не на таке заслуговуєш”. Дізналася, що його іноді б’ють.
Дізналася, що його як забрали в тих речах, в яких він був, так вони і є, що їм одразу при надходженні дають шматок господарського мила і на цьому засоби гігієни закінчуються. Якщо людина виходить, вона намагається свої речі залишити в камері. Аж до, вибачте, трусів. Тому що вони там за ці два роки, що сидять, дуже обносилися. На них фактично зараз не речі, на них фактично зараз лахміття. Я дізналася, що Маріано били по ребрах, що на його тілі є сліди катування струмом, що йому повибивали зуби. Він зараз без передніх зубів зовсім.
ГО “Цивільні в полоні”
На початку ми ще навіть не розуміли, в якому напрямку буде розвиватися наша ініціатива. Я долучилася, коли у спільноті було до 200 людей. Зараз у нас понад 365 людей. У тому числі люди, які знаходяться на окупованих територіях і люди, у яких рідні просто безвісти зникли на окупованих територіях. Зараз ми бачимо вже вектор розвитку саме нашої організації. По-перше, це взаємодія із владою. Принаймні, ми маємо бути проінформовані, що влада робить для того, щоб звільнити наших рідних. По-друге, самі висловлюємо деякі ініціативи. Ми співпрацюємо з іншими громадськими організаціями. Ми ходимо на зустрічі до координаційного штабу з метою вияснити, що саме держава робить для звільнення наших людей.
Ще ми вбачаємо основний вектор діяльності у тому, щоб інформувати суспільство щодо такої проблеми, як цивільні заручники. На превеликий жаль, ми зіткнулися з проблемою, що в Україні триває 10 років війна і проблема цивільних заручників не нова. Вона виникла майже одразу після вторгнення Росії на територію України. Тобто, ще у 2014 році. Інформаційна політика держави у цьому плані дуже слабка.
Суспільство не проінформоване, що є цивільні, які утримуються у полоні росіян уже понад фактично 10 років. Від самого початку війни. І коли окуповані території почали, на превеликий жаль, збільшуватись — ця проблема почала набувати набагато більших масштабів. Суспільство має бути проінформоване, що є цивільні полонені. З якою метою їх Росія утримує? Це створення додаткового тиску на нашу державу. В полоні вони мають по факту прав набагато менше аніж звичайні російські зеки.
Відповідно до тих цивільних затриманих, які мають статтю, вони принаймні хоч мають право на передачку, вони мають право на листування з рідними, мають право на листування з адвокатом. Але ця категорія, відносно яких порушили кримінальне провадження, вона дуже маленька. Здебільшого, люди сидять по тюрмах без суду, без слідства. В повній інформаційній блокаді. Їхні рідні не мають з ними зв’язку, самі вони не мають зв’язку із зовнішнім світом. Наша місія — проінформувати суспільство про таку велику трагедію.
Інтервʼю: Андрій Діденко. Монтаж: Марія Крикуненко. Випускова редакторка: Емілія Приткіна.