MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Прибиральниця, кухар, навідник — кого судять за колаборацію з ворогом?

28.01.2025    доступно: in English
Микола Комаровський, Ірина Скачко
А ще — священники, директори шкіл і лікарень, а також ‘судді’, ‘прокурори’, бойовики з незаконних збройних формувань. Проаналізували для вас судову практику.

Ілюстрація на основі фото з сайту РІА-Південь © Марія Крикуненко [колаборанти]

Ілюстрація на основі фото з сайту РІА-Південь © Марія Крикуненко
У березні 2022 року Кримінальний кодекс України доповнили кількома новими статтями, ухвалення яких було зумовлено початком російського повномасштабного вторгнення. Одним із діянь, яке тоді криміналізували, стала “колабораційна діяльність” — співпраця з Російською Федерацією або ж дії, спрямовані на допомогу у веденні війни проти України.

Дискусії щодо того, чи потрібно криміналізувати колаборацію, точилися з 2014 року. І не припинилися після внесення вищезгаданих змін до ККУ. Втім, сьогодні наша мета — зосередитися на огляді судової практики. Дискусійні питання залишимо поза увагою, а висновки кожен може зробити самостійно.

Кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність передбачена ст. 111-1. Ми проаналізували 2018 судових рішень за цією статтею. Це всі рішення, які наявні за період з 04 квітня 2022 року (перший опублікований вирок за статтею) до 1 грудня 2024 року. Фактична кількість взятих для аналізу рішень є меншою — через дублі судових рішень, закритий доступ до деяких з них, а також через те, що до переліку рішень у кількох випадках потрапляли вироки за іншою статтею.

Стаття 111-1 є доволі громіздкою: вона складається з восьми частин, містить різні склади кримінальних проступків та злочинів. Тож розглянемо кожну частину окремо.

© Марія Крикуненко

© Марія Крикуненко

‘Перебуваючи на автобусній зупинці, усно висловлювався…’ — ч. 1 статті 111-1

До частини першої статті про колаборацію належать дії у формі “публічного заперечення агресії”; “утвердження тимчасової окупації частини території України”; “закликів громадянина України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора”; “закликів до співпраці з державою-агресором”; “закликів до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території”.

Майже завжди йдеться про вчинення усього вищезазначеного у громадських місцях або на різних платформах в інтернеті. Санкція за цією статтею — позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років. Таких вироків найбільше — 549.

Так, наприклад, чоловік стояв із двома знайомими на автобусній зупинці та — далі цитата з судового рішення — “з метою схилити їх до власної позиції, неодноразово публічно, усно висловлювався… щодо правильності та правомірності поширення суверенітету російської федерації на території України, схвалював дії президента російської федерації”. Вирок суду — заборона обіймати посади, пов`язані із виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, протягом 10 років.

Щонайменше в одному рішенні за цією частиною статті про колаборацію до відповідальності було притягнуто священнослужителя УПЦ — на цвинтарі під час похорону загиблого воїна він висловився так: “...Донбас і Крим не наші землі, там російськомовні люди й українців там ненавидять, тому не треба туди йти...; ...Америка буде воювати з Росією на території України, що ми зараз і бачимо, що зараз і робиться”. Суд заборонив священнику протягом 12 років обіймати посади в релігійних організаціях та здійснювати діяльність, пов`язану з публічними виступами.

У кількох справах йшлося про розмови у приватному місці, серед знайомих та родичів. У таких випадках суд забороняв обвинуваченим обіймати посади в органах державної влади, державного управління та місцевого самоврядування.

Значна частина рішень стосується дій в інтернеті. У 211 випадках публікації поширювали у забороненій в Україні соціальній мережі “Одноклассники”, у 23-х — у “Facebook”, у 15 вироках ішлося про заборонену соцмережу “Вконтакте”. На “Telegram” та платформу “TikTok” припадає по 8 вироків. І лише в одному випадку засуджений користувався месенджером WhatsApp.

У двох вироках за цією частиною обвинувачених було виправдано.

Як бачимо, перша частина статті 111-1 очевидно дублює положення іншої статті ККУ, а саме ст. 436-2 (“Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників”). Її дослідження ми провели у 2023 році. Відмінність між цими двома статтями зводиться до того, що за ст. 111-1 діяння є кримінальним проступком, а за ст. 436-2 — злочином. У першому випадку покарання — позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років. У другому — можливе позбавлення волі строком до трьох років.

‘Обійняла посаду виконувача обов’язків прибиральника’ — ч. 2 ст. 111-1

Так, покарати можуть навіть за таке. Здебільшого вироки за цією частиною є дуже однотипними: громадянин або громадянка України погодилися на рядові посади в незаконно створених окупаційних органах влади. Щонайменше у 36 випадках до відповідальності притягнули бухгалтерів, в 151 вироку йшлося про “спеціалістів” або “головних спеціалістів” у різних органах та установах. У принаймні одному випадку йшлося про прибиральницю: жінка погодилася працювати на окупаційний “Кіндрашівський територіальний відділ тимчасової цивільної адміністрації Куп’янської адміністрації”.

У двох вироках було засуджено працівниць однієї зі шкіл на Миколаївщині, які під час окупації пішли працювати кухаркою та вахтеркою. Покарання тут зазвичай таке саме, як і за першою частиною статті 111-1. Прибиральниці, наприклад, заборонили 10 років “обіймати посади в органах державної влади, державного управління та місцевого самоврядування чи в органах, що надають публічні послуги, без конфіскації майна”.

Пропаганда дітям — ч. 3 ст. 111-1

Наступна частина встановлює відповідальність за “пропаганду в закладах освіти”, а також за дії громадян України, які “спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти”.

Майже у всіх випадках обвинувачені погодилися на посади директорів шкіл на окупованих територіях, або їхніх замів. Рідше йшлося про звичайних вчителів, які, втім, могли “засвітитися” в російських пропагандистських медіа. Також судили тих, хто обійняв керівні посади в окупованих вишах. У двох вироках впровадження стандартів освіти РФ здійснювали особи, які не працювали безпосередньо в освітніх закладах.

Тут покарання більш суворе: до двох років виправних робіт, або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років із забороною обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Продукти, машини, поштові відділення — ч. 4 ст. 111-1

Надання ворогу приміщень і майна, автівок, передача харчових продуктів, грошей і навіть криптовалюти — про такі діяння йдеться у цій частині статті про колаборацію.

У двох випадках злочин вчинили священнослужителі.

Настоятель храму на Сумщині купував у магазині продукти і передавав їх ворожим військовим, а також віддав їм власну автівку, щоб тим зручніше було їздити по селах. Покарання — два роки виправних робіт (за ч. 1 ст. 436-2 ККУ) з відрахуванням в дохід держави 20% від суми заробітку. За ч. 4 ст. 111-1 мав би отримати ще 34 тисячі штрафу, але більш суворе покарання поглинуло менш суворе.

А священник з Київщини не лише передавав росіянам харчі та надавав житло, але і вказував “військовим збройних сил російської федерації будинки, в яких проживають заможні люди, які в подальшому окупанти обкрадали”. А ще — хрестив окупантів. Вирок — позбавлення волі на 10 років, заборона обіймати посади в державних органах та місцевому самоврядуванні строком 10 років та з конфіскацією всього майна. (Тут додалася ще й шоста частина статті про колаборацію, про неї згодом).

Крім передачі ресурсів, четверта частина ст. 111-1 охоплює також “провадження господарської діяльності”. Здебільшого тут ідеться про підприємців, які продовжили вести бізнес або безпосередньо на окупованій території, або ж співпрацювали з РФ з території України в обхід санкцій. Іноді окремо підкреслювалося, що продукція, яку надали Росії підсудні, держава-агресор може використати у військово-промисловій сфері. У чотирьох вироках громадян було притягнуто до відповідальності за надання послуг у сфері інтернет-зв’язку на окупованих територіях. Зокрема, чоловік, який допомагав встановити інтернет в окупованій Балаклії, був засуджений до штрафу (170 000 гривень), конфіскації майна, позбавлення права працювати у місцевому самоврядуванні, державних органах та на посадах, пов’язаних з наданням публічних послуг, на 11 років.

Крім того, за частиною 4 статті про колаборацію кваліфікувалися дії осіб, які обіймали посади у підприємствах. Так, наприклад, в тій же Балаклії на Харківщині на лаві підсудних опинилася жінка, що погодилася стати заступницею начальника окупаційного КП “Почта” і перевела на російський баланс місцеві відділення “Укрпошти”. Покарання майже таке, як у попередньому вироку: така ж сума штрафу, конфіскація всього майна, окрім єдиного житла, позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, судах, юридичних особах публічного права, органах, що надають публічні послуги, на 10 років.

Виконувач обов’язків головного інженера окупованої Донецької залізниці отримав більш суворий вирок. Його дії кваліфікували як “пособництво шляхом усунення перешкод у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором”. Тож і отримав він, окрім усього вищепереліченого, ще й три роки за ґратами.

© Марія Крикуненко

© Марія Крикуненко

‘Умисно став начальником’ — ч. 5 ст. 111-1

Ця частина посідає друге місце за кількістю вироків, у яких йдеться про колаборацію. Тут ідеться про:

  • “добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій”;
  • “добровільне обрання до незаконних органів влади”;
  • “участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території”.

Санкція — від п’яти до десяти років позбавлення волі, а також заборона обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років — з конфіскацією майна або без такої.

За цією частиною статті про колаборацію заочно судили, наприклад, начальників так званих “отдела жилищно-коммунального хозяйства, транспорта, связи, архитектуры и градостроительства администрации Станично-Луганского района ЛНР” (8 років позбавлення волі) та “Департамента здравоохранения Военно-гражданской администрации Запорожской области” (10 років за ґратами).

У трьох вироках до відповідальності було притягнуто лікарів, які погодились зайняти керівні посади в медичних установах. Жінка, що стала при окупантах “головним лікарем” Новотроїцької центральної лікарні, була засуджена до 5 років ув’язнення. Медичний директор лікарні швидкої допомоги в окупованому Мелітополі (який і досі обіймає цю посаду) отримав шість років позбавлення волі. Людина, яка 17 березня 2022 року стала “головним лікарем” Щастинської міської лікарні, отримала 9 років. Усіх трьох судили in absentia.

У 48 вироках осіб було притягнуто до відповідальності за організацію та проведення незаконного референдуму. У чотирьох — громадяни зайняли політичні посади, наприклад, депутатів місцевих окупаційних “рад”.

В одному вироку особу було виправдано. Мешканку Херсонської області українські правоохоронці звинувачували в тому, що під час окупації вона організувала незаконний референдум. Але суд встановив, що жінка змушена була розносити бюлетені по хатах односельців під загрозою смерті: “військові РФ сказали, що треба, щоб ОСОБА_5 провела референдум на території населеного пункту, на що вона відповіла, що в неї немає для цього ‘аргументів’, маючи на увазі підстави. Після цього, один з військових РФ запитав у ОСОБА_5 , чи її життя не є ‘аргументом’ для цього, при цьому він тримав автомат в її бік та клацав ним”.

‘День прапора’ — ч. 6 ст. 111-1

Ця частина статті про колаборацію зустрілася лише у 25 досліджених випадках. Вона включає:

  • “організацію та проведення заходів політичного характеру”;
  • “здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямовані на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України”;
  • “активну участь у таких заходах”.

Такі дії караються позбавленням волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Цю частину статті інкримінують, наприклад, журналісту, який очолив ЗМІ в окупованому Сватовому, гостю програми “Інтерв’ю 24” підсанкційної телерадіокомпанії “Крим”, користувачу Телеграма, який збирає кошти на ворожі війська та “прославляє російську владу” на своєму каналі, а також “дає інтерв’ю для розповсюдження серед російського та українського населення, в яких висвітлює інформацію деструктивного характеру”.

А ось іще приклад застосування ч. 6 ст. 111-1. Мешканка Бердянська “...добровільно взяла активну участь у проведенні заходу політичного характеру з нагоди ‘Дня державного прапора російської федерації’”. Жінка разом з іншими несла містом величезний ворожий триколор довжиною 77 метрів. Отримала від суду суворе покарання: 12 років позбавлення волі з конфіскацією і забороною 15 років обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, в органах влади та установах усіх форм власності. Наразі заочно.

© Марія Крикуненко

© Марія Крикуненко

‘Судді’, ‘прокурори’, ‘навідники’ — ч. 7 ст. 111-1

Завершуємо наш огляд сьомою частиною статті про колаборацію. Тут маємо три види діянь:

  • “зайняття посади у незаконно створених судових або правоохоронних органах”;
  • “участь в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора”;
  • “надання незаконним формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України”.

Покарання — від дванадцяти до п’ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Більшість випадків стосується обіймання посад у незаконно створених правоохоронних органах. Здебільшого йдеться про структури органів внутрішніх справ, органи прокуратури, міністерство надзвичайних ситуацій. Лише у трьох вироках осіб притягнули до відповідальності за зайняття посади судді. У 6 випадках громадяни України вступили до лав ворожих збройних формувань. Про надання допомоги незаконним збройним формуванням йшлося у 17 випадках — зазвичай це збір та передача інформації щодо місць дислокації підрозділів ЗСУ.

Слід зазначити, що суворі вироки — до 15 років позбавлення волі — отримали співробітники ДСНС, які перейшли на бік ворога. При чому йдеться не лише про начальників та їхніх заступників, але й про звичайних рятувальників. Так по 14 років за ґратами із забороною обіймати посади у правоохоронних органах на 12 років і конфіскацією всього майна отримали заочно рядові пожежники зі станиці Луганської та селища Мілового. Зрозуміло, що формально рятувальники підпорядковуються МВС, але ж вони не є силовою структурою. І в умовах війни хтось має гасити пожежі на окупованих територіях.

Ми знайшли лише один вирок, де людину, яку звинувачували за цією частиною статті про колаборацію, виправдали. Чоловік пішов працювати помічником чергового в ізоляторі тимчасового тримання так званого “Троицкого РОВД МВД ЛНР”. Суддя дійшов висновку, що прокуратура не змогла довести не лише його провину, але й наявність у нього українського громадянства.

У восьмій частині статті про колаборацію йдеться про “вчинення особами, зазначеними у частинах п’ятій — сьомій цієї статті, дій або прийняття рішень, що призвели до загибелі людей або настання інших тяжких наслідків”. Жодного вироку за цією частиною ми не знайшли.


Враховуючи, що за період з моменту криміналізації колаборації по жовтень 2024 було відкрито 9333 кримінальних проваджень за цією статтею, кількість вироків буде збільшуватись. 

У частині з них дійсно йдеться про серйозні злочини. Але на деякі з цих справ не варто було б витрачати час ані правоохоронців, які мали б замість того працювати над навалою воєнних злочинів, ані судової системи. Навряд чи сільський пенсіонер, який напідпитку нагородив такого, що і вранці не згадає, або прибиральниця, що мила підлогу в окупаційній адміністрації, становлять аж таку загрозу для держави.


Висловлюємо подяку проєкту Архів Війни (Ukraine War Archive) за допомогу з аналізом судової практики.

 Поділитися