Про вирок Краснодарського крайового суду йдеться на сайті видання “Медиазона”. Посилаючись на місцеву прокуратуру, журналісти розповіли: звинувачення наполягало, ніби чоловік з листопада 2023 року до лютого 2024 року співпрацював зі Службою безпеки України: мовляв, він отримав якесь обладнання і налаштував віддалений доступ до нього. За версією слідства цю техніку “планувалося використати при скоєнні диверсійно-терористичних актів на території Російської Федерації”.
Затримання за нецензурну лайку
Як раніше повідомляло видання “Кавказ.Реалии”, Ігоря Ломіногу затримали 20 червня 2024 року у місті Геленджик — буцімто він “нецензурно лаявся, розмахував руками, ігнорував вимоги співробітників поліції припинити хуліганські дії”. За це його арештували на 15 діб. Але після адміністративного арешту на волю чоловік так і не вийшов: доки він був за ґратами, проти нього порушили більш серйозну справу — про “співпрацю з іноземною державою на шкоду РФ”.
Практика незаконного складання протоколів про правопорушення лише для затримання людини та примусу до самообмовляння — досить поширена в Росії, зазначають журналісти видання “Кавказ.Реалии”. Стикаються з цим і українці, які опинилися в окупації. Так, наприклад, мешканку Криму Леру Джемілову у травні 2024 року спочатку засудили до 15 діб адміністративного арешту за нібито “відмову від проходження огляду на наявність наркотиків”, а вже потім передали в руки спецслужб і кілька місяців тримали інкомунікадо, згодом засудивши за “державну зраду”.
Два вироки
Справа Ігоря Ломіноги надійшла до Краснодарського крайового суду у жовтні 2024 року. Спочатку чоловіка звинуватили за статтею 275.1 російського кримінального кодексу (“про таємну співпрацю з іноземною організацією чи державою”). Тоді повідомлялося, що Ігор Ломінога — директор приватного охоронного підприємства з Геленджика.
Вирок винесли швидко, вже за місяць після першого засідання, у листопаді 2024 року. Подробиці справи не розкривалися.
Вже навесні 2025-го року до суду надійшло клопотання про “роз’яснення неясностей під час виконання вироку”, повідомляє “Медіазона”. Про які саме “неясності” йшлося, не розголошувалося, але вимогу задовольнили. У грудні минулого року справа знову надійшла до суду, з іншою, тяжчою, статтею обвинувачення — тепер чоловіка звинуватили у “державній зраді”. Вирок винесли 18 березня — 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
Хто такий Ігор Ломінога?
На сайті Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Донецької області Ігор Ломінога вказаний як завідувач обласних курсів удосконалення керівних кадрів, розташованих у Маріуполі. Очевидно, сторінка не змінювалася від початку повномасштабного вторгнення.
Журналісти видання “Медиазона” через російські соціальні мережі з’ясували, що Ломінога — випускник авіаційного училища у Василькові, служив у авіації, у МНС України. Жив у Маріуполі. Вийшов на пенсію у званні підполковника служби цивільного захисту. Також повідомляється, що Ігор Ломінога у грудні 2002 року отримав орден “За мужність” другого ступеню за ліквідацію наслідків повені в Криму (на сайті Верховної Ради відповідного наказу знайти наразі не вдалося). Судячи з усього, чоловік має російське громадянство — інакше б до нього застосували статтю про “шпигунство” або статтю 276.1 — “надання іноземним громадянином, що перебуває на території РФ, допомоги противнику у діяльності, свідомо спрямованій проти безпеки Російської Федерації”.
Інші суди та затримання
Артем Краско
Тим часом РІА Південь повідомляє, що в окупованому Мелітополі так званий “Запорізький обласний суд” виніс вирок місцевому мешканцю Артему Краску. Мелітопольця засудили до 20 років колонії суворого режиму за “підготовку до теракту”. Чоловік працював у IT, ремонтував комп’ютери. Його затримали восени 2023 року. Пропагандистські медіа розповсюдили відео, в якому Артем Краско зізнається в тому, що виготовляв та зберігав саморобний вибуховий пристрій. Про те, яким чином російське “слідство” отримує такі зізнання, ми неодноразово розповідали. На те, що на судових процесах над українцями в РФ та на окупованих територіях регулярно використовуються сфабриковані докази, а свідчення та самообмовляння добувають через тортури, звертала увагу і Незалежна міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні при Раді ООН з прав людини.
Цікаво, що пресрелізи суду та прокуратури значно відрізняються. На це звернули увагу журналісти. Так з судового повідомлення виходить, що Артем Краско буцімто збирався закласти вибухівку “під одним зі стовпів біля оселі” чиновника, на якого він буцімто готував, але не встиг здійснити “замах”. А ростовська прокуратура розповідає зовсім іншу історію: мовляв, Артем збирався закласти бомбу на дорозі, якою мала їхати автівка “жертви”.
Олена Нішанова
А пресслужба підконтрольного РФ так званого “Херсонського обласного суду” повідомляє про вирок 47-річній місцевій мешканці Н. За звинуваченням у шпигунстві її засудили до десяти років позбавлення волі в колонії загального режиму: нібито навесні 2024 року вона збирала відомості про пересування російських збройних сил, які “могли бути використані для нанесення вогневого ураження по місцях дислокації” військових.
З телеграм-каналу Володимира Сальдо, колаборанта, який очолив окуповану частину Херсонщини, стало відомо, що йдеться про Олену Нішанову. Про надходження її справи до “суду” Харківська правозахисна група повідомляла раніше.
Чергова колективна справа
Центр громадських зв’язків ФСБ відзвітував про затримання п’ятьох підозрюваних у вбивстві ексгауляйтера Нової Каховки Володимира Леонтьєва у жовтні 2025 року. Щоправда, одразу після замаху Володимир Сальдо заявляв, що Леонтьєв загинув від удару дрона, звертають увагу журналісти видання “Медиазона”. Повідомляється, що серед затриманих — громадяни РФ та України.
“Терорист” з Маріуполя
Також 20 березня стало відомо про те, що в Маріуполі затримали місцевого мешканця, якого звинувачують у роботі на українські спецслужби, замаху на теракт, незаконному обігу вибухівки. Імені затриманого не називають. Відомо, що він 1973 року народження. Слід зазначити, що реальне затримання могло відбутися набагато раніше офіційного. Це підтверджує і той факт, що маріуполець буцімто вже “у всьому зізнався”.
Правовий вимір
Переслідуючи українських цивільних, Росія неодноразово порушувала як Женевські конвенції, так і Міжнародний пакт про громадянські політичні права. Міжнародні організації та правозахисники неодноразово вимагали від РФ забезпечити для затриманих українців процесуальні та судові гарантії, а також право на справедливий суд, а також надати міжнародним спостерігачам доступ до судових засідань.
Згідно з висновком Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні при Раді ООН з прав людини, російські суди та підконтрольні РФ “судові органи” на окупованих територіях порушують гарантії справедливого судового розгляду, викладені в міжнародному праві прав людини та міжнародному гуманітарному праві:
- принцип презумпції невинуватості,
- принцип неретроактивності законів,
- право не бути примушеним до свідчень проти себе або до визнання вини,
- право бути засудженим незалежним та безстороннім судом.
Також в ООН звернули увагу на те, що часто російська влада депортує цивільних осіб для суду до Російської Федерації, що суперечить міжнародному гуманітарному праву, яке вимагає від окупаційної держави судити цивільних на окупованій території; депортація цивільних осіб є воєнним злочином.
Крім того, РФ порушує статтю 64 IV Женевської конвенції, запроваджуючи, всупереч міжнародному гуманітарному праву, на окупованих землях власне кримінальне законодавство.
