‘Ручкове вето’: як Президент України вибірково підходить до підписання законів

Сьогодні розглянемо, скільки накопичилося таких законопроєктів і про що вони. Також проаналізуємо це питання з юридичної точки зору. Забігаючи наперед, варто зазначити, що подібна практика є неприйнятною для будь-якої демократичної країни, оскільки прямо суперечить положенням Конституції та несумісна з таким фундаментальним принципом, як верховенство права.

Скільки законів очікують на підписання

Станом на момент виходу цієї публікації налічується 57 законів, які все ще не підписав Президент України. Їх повний перелік ми додаємо окремим файлом. Натиснувши на реєстраційний номер відповідного законопроєкту, можна перейти до його картки на сайті Верховної Ради України та детально ознайомитися зі змістом.

Якщо узагальнити, то значна частина цих законопроєктів уже втратила актуальність, тому вочевидь так і залишиться в статусі непідписаних. Наприклад, проєкт Закону № 6359 про схвалення рішення Президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2022 році для участі в багатонаціональних навчаннях.

Те саме стосується важливого для свого часу проєкту Закону № 2689 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права, який було зареєстровано ще у грудні 2019 року та направлено на підпис Президенту 7 червня 2021 року. У 2024 році було ухвалено інший закон, що імплементував положення Римського статуту до національного законодавства. Ігнорування підписання цього законопроєкту мало серйозні негативні наслідки для України після початку повномасштабного вторгнення, оскільки Кримінальний кодекс України просто не містив окремих видів злочинів, які росіяни активно вчиняли й продовжують вчиняти на території України.

“Найстарішим” законопроєктом, якщо рахувати від дати направлення на підпис, є проєкт Закону № 2661 про внесення змін до Бюджетного кодексу України, який надійшов до Офісу Президента 21 січня 2020 року.

Іншу групу законопроєктів можна узагальнено охарактеризувати як такі, що хоча й не втратили актуальності й можуть бути підписані, але з тих чи інших причин залишаються без підпису.

Наприклад, проєкт Закону № 11379-д про внесення змін до деяких законів України щодо проходження військової служби під час мобілізації особами, які не досягли 25-річного віку. Він передбачає, що військовозобов’язані, визнані за станом здоров’я непридатними до військової служби в мирний час, а у воєнний час — обмежено придатними, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації до досягнення ними 25-річного віку. Законопроєкт було направлено на підпис 6 серпня 2024 року.

Ще у січні 2025 року на підпис було направлено проєкт Закону № 11159 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння розвитку волонтерства серед здобувачів освіти.

Доволі цікава ситуація склалася з підписанням законопроєкту № 11090 про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок акцизного податку на тютюнові вироби, який було направлено на підпис Президенту 9 грудня 2024 року. За підрахунками одного з народних депутатів, кожен день зволікання з підписанням цього законопроєкту коштує українському бюджету 25,2 млн грн. Таким чином, оскільки передбачалося, що закон набуде чинності з 1 січня 2025 року, загальні втрати бюджету вже перевищили 1,9 млрд грн.

Який алгоритм закріплено в Конституції України?

Як було зазначено на початку, подібні дії Президента становлять порушення Конституції України, оскільки в ній прямо закріплено механізм промульгації (опублікування) законів.

Для цього звернімося до статті 94 Конституції України:

“Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

У разі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”.

Як видно, ця стаття містить алгоритм вирішення двох ситуацій:

1. коли Президент ігнорує підписання закону протягом п’ятнадцяти днів;
2. коли Президент не підписує закон після подолання Верховною Радою України накладеного вето.

Оскільки в нашому випадку проблема підписання стосується першої ситуації, Конституція покладає безумовний обов’язок саме на Президента підписати та оприлюднити закон після спливу п’ятнадцятиденного строку.

Окрім Конституції, така практика також суперечить принципу верховенства права. Справа в тому, що цей принцип включає низку підпорядкованих принципів, одним із яких є “правова визначеність” (legal certainty).

Венеційська комісія зазначала у своїй доповіді:

“Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та правовладдя. Він так само є істотно важливим і для сфери продуктивної бізнесової діяльності, щоб ґенерувати розвиток та економічний поступ. Задля досягнення цієї довіри держава повинна робити текст нормативного акта легко доступним. Вона також зобов’язана додержувати приписів запроваджених нормативних актів та застосовувати їх передбачено й послідовно. Передбачуваність означає, що нормативний акт має бути, за можливості, доведено до загального відома ще до його застосування та він має бути передбачуваним стосовно своїх наслідків: його має бути сформульовано з достатньою мірою чіткості з тим, щоб особа мала змогу реґулювати свою поведінку”.

Таким чином, в Україні фактично склалася ситуація, коли після ухвалення відповідного законопроєкту Верховною Радою України громадянин змушений додатково замислюватися, чи буде цей закон підписано та чи набуде він чинності.

Направлені на підпис Президенту законопроєкти.pdf