15 травня Шевченківський районний суд міста Харкова виніс заочний вирок російському підполковнику із позивним “Морячок”. Його визнали винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч.1 ст. 438 КК України, — жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вчинене групою осіб. “Морячок” має відсидіти за ґратами 12 років.
Катівні в Пісках-Радьківських правоохоронці виявили майже одразу після деокупації. На підвал, де окупанти тримали ветеранів АТО, полонених військових та звичайних цивільних, поліції вказали місцеві мешканці. Сусіди постійно чули звідти крики. “Поліції точно відомо про катування закопування/викопування в землю заживо та застосування протигазу з тліючою ганчіркою, — розповів тоді начальник слідчого управління поліції Харківської області Сергій Болвінов. — Також в катівні знайдені фалоімітатор, коробку з вирваними зубними протезами, дроти з мотузками і лист з опитуванням одного з чоловіків, які були тут”.
Про те, що встановлено особу російського командира, який керував катами, Офіс Генерального прокурора України повідомив у квітні 2023 року. “Встановлено, що підполковник з позивним ‘Морячок’ здійснював керівництво військовослужбовцями 30-ої мотострілецької бригади центрального округу рф під час окупації с. Піски-Радьківські Ізюмського району, — розповідали тоді в пресслужбі прокуратури. — За даними слідства, він наказував своїм підлеглим катувати колишніх учасників АТО та цивільне населення з метою отримання даних стосовно проукраїнськи налаштованих громадян та військовослужбовців ЗСУ”.
Згідно з матеріалами суду, “Морячок” — уродженець села Приганка Крутихінського району Алтайського краю, підполковник. У травні 2022 року він зі своїми підлеглими прийшов до мешканця Пісків-Радьківських, який колись служив у АТО. Знаючи, що він давно вже є цивільним, українця побили, ударили кілька разів електрошокером по спині, зв’язали руки дротом, на голову натягли мішок, кинули просто до кузова автівки і кудись повезли. Окупанти “завдали декілька ударів по тулубу прикладом автомата та помістили до погреба..., присвоїли йому порядковий номер ‘№3’ та наказали на нього відкликатись”, йдеться в документах. Під землею, в льосі площею два на два метри, чоловіка тримали разом з трьома іншими бранцями. Полонених постійно били й катували струмом. За тиждень атовцю поставили розпеченою кочергою на нозі клеймо. Після того чоловіка відвезли до села Рубці, де тримали в сараї, катували, примушували працювати — прибирати вулиці та копати окопи. За місяць його відпустили.
Іншому викраденому ветерану АТО загарбники присвоїли “№2”. Він пройшов через такі самі тортури і приниження. І теж отримав клеймо.
Приблизно в той же час окупанти катували іншого місцевого мешканця. При обшуку в його оселі росіяни знайшли український військовий шеврон. Чоловіка били, а потім “наказали покласти руки на стіл, при цьому… військовослужбовець РФ почав завдавати ударів молотком біля пальців рук”. Так окупанти намагалися витягти з українця інформацію про військових ЗСУ. “Не отримавши бажаної відповіді інші двоє військовослужбовців РФ… почали завдавати ударів в область рук, спини та тулубу пластиковою палицею білого кольору на кінцях якої була намотана ізоляційна стрічка”. Згодом його кинули до того ж тісного підвалу, давши номер 13. Відпустили за тиждень, погрожуючи убити в разі, якщо чоловік приховав якусь інформацію.
У 2023 році Харківська правозахисна група проаналізувала всю інформацію щодо подій, які мають ознаки катувань, ймовірно вчинених військовими РФ у Харківській області. Автор дослідження дійшов висновку, що в регіоні окупанти облаштували внутрішньо структуровану мережу місць протиправного утримання та катування цивільних. “У місцях утримання ‘першого рівня’ військові РФ утримували цивільних відносно нетривалий час після захоплення; у цих місцях проводили первинні т. зв. ‘допити’, які супроводжувалися катуваннями, — пояснював Владислав Должко. — Проте, наскільки відомо зі свідчень жертв, зазвичай основні рішення щодо подальшого утримання людини в полоні та проведення повторних т.зв. ‘допитів’ або звільнення полоненого цивільного приймали не тут. Усіх жертв, які утримувалися у цих місцях позбавлення свободи та чиї свідчення були зібрані та оброблені ХПГ, надалі перевозили до місць утримання ‘другого рівня’, де вже могли прийняти рішення про подальше утримання чи звільнення полоненого”.
Римський Статут Міжнародного кримінального суду визнає катування воєнним злочином (ст. 8). Але у випадку, якщо катування усвідомлено вчинене в рамках широкомасштабного та систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення, то це можна вважати злочином проти людяності (ст. 7).
