Минулого тижня група народних депутатів від партії “Слуга народу” зареєструвала законопроєкт № 13304 “Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення видів діяльності, які є сумісними з виконанням депутатських повноважень”.
Частина нововведень спрямована на удосконалення чинних норм, проте одне з положень, яке пропонують змінити автори законопроєкту, є фундаментальним з погляду державного устрою. Зокрема, у частині 2 статті 3 Закону України “Про статус народного депутата України” пропонується врегулювати питання видів діяльності, які є сумісними з виконанням депутатських повноважень. У першому пункті зазначено, що народному депутату буде дозволено обіймати посади у виконавчій владі, які не належать до посад державної служби, зокрема посади Прем’єр-міністра України, Першого віцепрем’єр-міністра, віцепрем’єр-міністра, міністра, першого заступника та заступника міністра, а також інші політичні посади, визначені законом.
Таким чином, у разі ухвалення законопроєкту народний депутат України зможе обійняти посаду міністра чи навіть очолити Уряд.
Втім, ініціатива викликає низку запитань, зокрема щодо її відповідності Конституції та впливу на розподіл влад.
Позиція Конституційного Суду України
Згідно з конституційним правом, питання суміщення посад не є новим і вже було предметом розгляду Конституційного Суду України (далі — КСУ) понад 20 років тому.
Йдеться про Рішення КСУ №14-рп/2002 від 4 липня 2002 року (справа щодо сумісності посад народного депутата України і члена Кабінету Міністрів України).
Суд чітко вказав, що системний аналіз Конституції України свідчить про відсутність у ній положень, які б дозволяли поєднання мандата народного депутата з посадою члена Кабінету Міністрів, незалежно від того, чи належать ці посади до державної служби.
Отже, чинні норми, що передбачають заборону для народного депутата бути членом Кабінету Міністрів або керівником центрального органу виконавчої влади, а також положення, які встановлюють дострокове припинення депутатських повноважень у разі порушення цієї вимоги, повністю відповідають Конституції України.
Аргументи авторів законопроєкту
Автори ініціативи зазначають, що чинна редакція статті 3 Закону України “Про статус народного депутата України” ґрунтується на правовій позиції Конституційного Суду, яку було сформовано за інших політичних умов. Водночас Конституція України прямо не забороняє народному депутату входити до складу Кабінету Міністрів.
Ключовим аргументом є те, що з 1 січня 2016 року, після набрання чинності Законом України “Про державну службу”, посади членів уряду були виключені з переліку державної служби. Стаття 3 цього закону прямо вказує, що дія закону не поширюється на Прем’єр-міністра, віцепрем’єр-міністрів, міністрів та їхніх заступників, отже, ці посади мають політичний, а не службовий характер.
На думку ініціаторів, розширення переліку дозволених видів діяльності для народного депутата не порушує статтю 78 Конституції, не суперечить принципу поділу влади, а, навпаки, узгоджується з ідеєю політичної відповідальності та наближує українську практику до європейських демократичних стандартів. У цьому контексті також наводяться приклади європейських країн.
Можливість та наслідки прийняття
Оскільки законопроєкт подали депутати від партії “Слуга народу”, його ухвалення є цілком імовірним. Водночас варто враховувати кілька важливих моментів.
Передусім, необхідно повторно звернутися до Конституційного Суду. У вже згаданому рішенні чітко зазначено, що поєднання депутатського мандата з посадою в Уряді є несумісним незалежно від статусу такої посади. Аргументи щодо зміни політичного устрою та обставин не можуть нівелювати обов’язковість рішень КСУ.
Сумнівним виглядає й посилання авторів на досвід іноземних держав, адже їхній політичний контекст значно відрізняється. Наприклад, більшість із наведених країн (Німеччина, Польща, Італія, Канада, Франція, Велика Британія) мають двопалатний парламент. У них міністри зазвичай походять із нижніх палат, які й мають ключову роль у формуванні уряду.
