Катування росіянами цивільних осіб на тимчасово окупованій території — злочин проти людяності. Пресреліз

26 червня — Міжнародний день на підтримку жертв катувань. Саме цього дня в 1987 році набула чинності Конвенція ООН проти катувань. 26 червня о 12.50 у Пресцентрі Українського кризового медіацентру відбувся брифінг, на якому представники Харківської правозахисної групи (ХПГ), Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) та Центру громадянських свобод (ЦГС) Євген Захаров, Олександр Павліченко та Наталія Ящук розглянули застосування катувань цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях України і презентували комунікацію, яку Ініціатива “Трибунал для Путіна” подала до офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС), в якій обґрунтовується, що таке катування можна кваліфікувати як злочин проти людяності та воєнний злочин. Комунікація опублікована в електронній бібліотеці ХПГ українською та англійською мовами.

Російська окупаційна політика мала на меті знищення свідомих українців, залякування всіх інших, примус до виїзду до Росії або залишення на місці лояльних до Росії мешканців. Ця стратегія цілком відповідає поділу українців на чотири групи, запроваджену, як повідомляють дослідники, російськими контррозвідувальними службами:

• ті, що підлягають фізичній ліквідації / знищенню;
• ті, що потребують подавлення та залякування;
• ті, кого можна схилити до співпраці;
• ті, що готові співпрацювати.

Під ударом в окупації найбільше перебувають колишні військові, які були в збройних силах у 2014—2021 рр., правоохоронці, прикордонники, рятувальники, а також працівники органів державної влади та місцевого самоврядування, депутати місцевих рад, громадські діячі, підприємці, журналісти, священники. Складається враження, ніби представники окупаційних військ завчасно мали списки таких людей. Їх або викрадали, й вони зникали безвісти, або незаконно затримували і далі тримали в місцях утримання під вартою, зазвичай неофіційних і частіше геть непридатних для тримання людей, що можна кваліфікувати як катування умовами тримання. Крім того, до в’язнів застосовували жорстокі катування, намагаючись отримати від них потрібну інформацію або примусити до співпраці. В Харківській області після звільнення було знайдено 33 таких катівні, де мучили людей — в Ізюмі, Куп’янську, Балаклії, Вовчанську та інших місцях. Опис деяких з цих катівень та свідчення постраждалих в них можна знайти на сайті ХПГ.

Навіть в тих рідкісних випадках, коли для тримання людей використовували підготовлені приміщення, то в них вміщували таку кількість бранців, що знаходитись в камерах було дуже важко. Наприклад, у Куп’янську катівня була в приміщенні ізолятора тимчасового тримання на 140 місць, але утримувалося в ній понад 500 в’язнів. У камері на два місця було дев’ять чоловіків.

Згідно зі свідченнями затриманих, умови утримання були нелюдяними, зокрема у всіх катівнях спостерігалися:

• перенаселеність камер та приміщень;
• задуха у приміщеннях;
• відсутність денного світла у приміщеннях;
• відсутність або недостатня кількість харчування та питної води;
• неналежні умови для відвідання туалету або відсутність можливості такого відвідання;
• утримання із зав’язаними очима та у кайданках;
• відсутність належної медичної допомоги;
• нестерпний холод у приміщеннях.
• Способи катувань є схожими для багатьох навіть географічно віддалених місць утримання. За свідченнями жертв, використовувалися такі способи катувань:
• побиття руками (зокрема, і у тактичних рукавицях), ногами, сторонніми предметами (прикладами від автоматів, гумовими кийками, дерев’яною битою, ременем тощо) по обличчю, голові та тілу жертв;
• катування електрострумом (застосування електрошокерів, шляхом під’єднання дротів до пальців, вух, носа жертви);
• катування шляхом здійснення надрізів на вухах і пальцях жертви чи через спроби відрізати частини тіла, зокрема, вуха, навіть коли такі спроби так і не були доведені до виконання;
• катування через імітування розстрілу.

Більшість постраждалих відзначають особливу жорстокість катувань. Їх били настільки сильно, що вони втрачали свідомість. Десяткам постраждалих з 550, які звернулися в ХПГ за допомогою, вибили абсолютно всі зуби. При катуванні струмом його сила “просто скручувала тіло … піна з рота йшла”, як про це зазначає постраждалий.

“З 66 свідчень, які наводяться в додатку до цієї комунікації, щонайменше 15 постраждалих зазначають про те, що їх били ногами…У своїх свідченнях потерпілі згадують, як російські військові жорстоко били ногами по всьому тілу, розбивали обличчя, ламали ребра, били по голові, іноді в живіт”, — розповіла старша менеджерка з напрямку подолання наслідків війни Центру громадянських свобод Наталія Ящук.

Якщо мета катувань була досягнута, в’язнів могли звільнити з катівні. Але якщо вони відмовлялися ставати на коліна, або співати російський гімн, або кричати “Слава Росії!”, або продовжували говорити українською мовою, чи просто кати вважали, що в’язень не зламався і продовжує “складати загрозу національній безпеці та обороні Російської Федерації” (стандартна формула відмови у перетині кордону РФ, яку застосовують навіть для жінок віком понад 85 років), їх переводили в одне з місць несвободи на тимчасово окупованій території України або РФ, і далі вони утримувалися під вартою “за протидію СВО”, тобто незаконно. Бо ця кваліфікація відсутня в російському кримінальному та адміністративному законодавстві.

“РФ вийшла з системи Ради Європи, однак вона несе відповідальність за всі дії, які вчиняла під час перебування в конвенційній системі. Але Росія не вийшла з усіх договорів Ради Європи, вона є членом Європейської конвенції у запобіганні катуванням. І от європейський комітет у запобіганні катуванням (КЗК) має мандат здійснювати моніторингові візити до Росії. Це з області фантастики, адже ніяких безпекових гарантій там не дають. Правовий механізм існує, але жодного моніторингового візиту КЗК ані під час повномасштабного вторгнення, ані з 2014 року на території Донецької та Луганської областей не відбувалося. Це ще одне порушення Росією міжнародних зобов’язань, — пояснив Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини. — Але ці міжнародні зобов’язання призвели до того, що вчора ми стали свідками підписання між Україною і Радою Європи угоди щодо створення Спеціального трибуналу з питань агресії. Це шлях, який Україна і 42 держави пройшли за три роки”.

Станом на 1 червня 2025 року ініціатива Т4Р задокументувала 990 інцидентів катувань, в тому числі 24 інциденти щодо дітей. 559 з них — у Харківській області, 144 — у Київській області, 26 — у Запорізькій області, 53 — у Херсонській області, 68 — у Донецькій області, 73 — у Чернігівській області, 12 — у Луганській області, 32 — у Миколаївській області, 18 — у Сумській області, 5 — в інших областях.

Аналіз випадків катувань показує, що цей злочин був широкомасштабним — застосувався всюди в окупації, і систематичним — одними й тими ж способами. Ці характеристики є необхідними для визнання катування злочином проти людяності.

“Ми визнаємо важливість триваючих слідчих дій Офісу Прокурора МКС в Україні та вітаємо видачу шести ордерів на арешт російських вищих політичних і військових керівників, — підбив підсумок директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров. — Водночас ХПГ хоче привернути увагу Офісу Прокурора МКС до ймовірних злочинів катування, вчинених у контексті незаконного позбавлення волі, які вчиняються у великих масштабах і систематично в Україні, особливо на окупованих територіях. ХПГ закликає Офіс Прокурора МКС надати пріоритет розслідуванню злочинів катування у контексті незаконного затримання та виявити окремих підозрюваних на найвищих рівнях російської політичної та військової ієрархії, які несуть найбільшу відповідальність за реалізацію політики терору цивільного населення на окупованих територіях”.