Пізно ввечері 28 липня чотири російські КАБи влучили по території Біленьківської виправної колонії. “У результаті удару загинули 17 осіб серед засуджених, 42 отримали поранення, важкопоренені госпіталізовані до лікарень системи МОЗ. Ще близько 40 осіб отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, один співробітник установи отримав незначні поранення (осколкове ураження обличчя). Інформація постійно уточняється”, — повідомляє Державна кримінально-виконавча служба.
Сильно пошкоджено штаб установи, карантинну дільницю; їдальня зруйнована вщент. Повідомляється, що поранені “перебувають у медичній частині, черговій частині та в інших відділеннях установи, всім їм надано допомогу”.
У квітні Мін’юст повідомляв, що внаслідок воєнних дій зруйновано щонайменше п’ять пенітенціарних установ, пошкоджено — 44. В інтерв’ю виданню “Цензор. НЕТ” заступник міністра юстиції Євген Пікалов заявив: “Під час війни евакуйовано 12 установ. Це близько 4 тисяч людей, які відбувають покарання за вчинені злочини. Ці рішення приймаються спільно з військовими. І якщо буде загроза життю і здоров’ю ув’язнених чи персоналу, ми будемо відповідно реагувати, приймаючи узгоджене рішення з військовими”. Як бачимо, ця система не працює.
— Те, що сталося сьогодні вночі в Біленьківській виправній колонії №99, — це трагедія, яку не можна виправдати жодними словами, — заявив експерт Харківської правозахисної групи Андрій Діденко. — Під час ракетного удару загинули щонайменше 17 засуджених (можливо кількість загиблих є значно більшою), десятки людей отримали поранення, багато хто залишається під завалами. Це — катастрофа, яку можна було і потрібно було попередити. Ми роками говоримо про необхідність евакуації колоній з прифронтових регіонів, як от Холодногірська виправна колонія, що на Харківщині. “Установа найбільше постраждала під час ворожих обстрілів росіян. Після прямого влучання була жахлива пожежа. З березня 2022 року три рази засуджених було евакуйовано і три рази їх повертали назад.” — це я цитую матеріали звіту за наслідком моніторингового візиту. Але держава вперто цього не робить. Ув’язнені — це теж громадяни України. Вони не можуть втекти, вони не мають зброї, вони повністю залежать від держави, яка взяла на себе обов’язок гарантувати їм життя і безпеку. Замість того, щоб рятувати людей, держава ухвалює рішення про закриття колоній у відносно безпечних регіонах і будує нові СІЗО, не маючи навіть плану евакуації для засуджених із небезпечних територій. Сьогодні потрібно не просто назвати росію агресором — її вина очевидна. Сьогодні ми маємо чесно запитати: хто відповість за смерть 17 людей, які були під повною відповідальністю держави? Це питання не лише до Міністерства юстиції, а й до всього уряду: чому за три з половиною роки повномасштабної війни не створено жодної ефективної системи захисту людей у в’язницях? Чому так звані укриття в колоніях — це сирі підвали без світла, зв’язку, вентиляції, другого виходу, які не витримають навіть уламкового ураження? Ми як суспільство повинні зрозуміти: ставлення до найвразливіших — це показник цінності людського життя. Якщо ми не можемо захистити навіть тих, кого самі позбавили волі, — то чи можемо говорити, що боремося за європейські цінності та людську гідність?
За інформацією ГО “Захист в’язнів України”, від початку повномасштабного вторгнення ворог атакував пенітенціарні установи щонайменше 60 разів. Це відбувалося у Харківській, Донецькій, Миколаївській, Херсонській областях. “Але трагедія у Запорізькій області — перша з такою кількістю загиблих”, — кажуть правозахисники.
