Звіт за результатами моніторингового візиту до Бердичівської виправної колонії №70

12.11.2025 року відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, з урахуванням положень Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями та рішень Європейського суду з прав людини, на підставі статті 24 Кримінально-виконавчого кодексу України “Відвідування установ виконання покарань”, групою моніторів Харківської правозахисної групи та громадської організації “Захист в’язнів України” здійснено відвідування державної установи “Бердичівська виправна колонія (№70)” (далі — БВК-70, установа, заклад, колонія).

Здійснено черговий плановий візит без попередження, у ході якого досліджено всі об’єкти установи. Попередній візит відбувся 01.05.2024 року.

Під час підготовки до візиту монітори використовували матеріали звернень засуджених та їхніх родичів, матеріали попередніх звітів, а також звіти моніторів Національного превентивного механізму при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини (НПМ).

Візит проведено в межах проєкту “Зменшення страждань в’язнів у контексті війни в Україні”, що фінансується урядом Данії у партнерстві з DIGNITY (Данським інститутом проти катувань).

Відвідування здійснили монітори:

• Андрій Діденко — помічник народного депутата України Ярослава Юрчишина, координатор програм Харківської правозахисної групи, має досвід моніторингових візитів з 2014 року, монітор НПМ, член консультативної ради НПМ;
• Сергій Зуйков — помічник народного депутата України Костянтина Касая, член громадської ради при Міністерстві юстиції України, член громадської організації “Захист в’язнів України”, монітор НПМ, має багаторічний досвід моніторингових візитів;
• Олег Цвілий — член громадської ради при Міністерстві юстиції України, керівник громадської організації “Захист в’язнів України”, має значний досвід моніторингових візитів, спеціалізується на питаннях катувань, жорстокого та нелюдського поводження.

У 2024-2025 роках у БВК-70 проведено окремі ремонтні та організаційні заходи, спрямовані на часткове поліпшення матеріально-побутових і санітарно-гігієнічних умов тримання. Водночас результати моніторингового візиту засвідчили наявність системних, стійких і взаємопов’язаних порушень прав людини та стандартів поводження з ув’язненими, які мають комплексний характер і не усуваються точковими інфраструктурними змінами.

Виявлені недоліки стосуються дотримання мінімальних стандартів житлової площі, належної організації роботи з новоприбулими, забезпечення приватності, температурного режиму та умов утримання в житлових приміщеннях, дільниці КДіР і дисциплінарних ізоляторах. Окрему проблему становить практика залучення засуджених до неоплачуваної праці без належного правового оформлення, а також фактичне делегування їм функцій нагляду, що є несумісним із принципом виключної відповідальності персоналу за безпеку і режим.

Крім того, встановлено системні порушення права засуджених на працю та соціальний захист, які виявляються в постійному використанні праці засуджених на об’єктах життєзабезпечення установи за умов формального або неналежного правового оформлення, вкрай низького рівня оплати та відсутності базових соціальних гарантій. У сукупності з непрозорою практикою застосування підсистеми оцінки ризиків, незадовільним станом укриттів цивільного захисту, нестачею персоналу та іншими виявленими недоліками це свідчить про структурну неспроможність установи забезпечити реальне, а не декларативне дотримання прав осіб, які перебувають під повним контролем держави.

Загальна інформація

БВК-70 є установою виконання покарань максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених за умисні особливо тяжкі злочини.

Установа розташована за адресою: вул. Низгірецька, м. Бердичів, Житомирська область, 13306, Україна.

БВК-70 є однією з найстаріших пенітенціарних установ Житомирської області. Історично на території сучасної колонії ще з початку XX століття функціонували місця тримання осіб, позбавлених волі. У різні періоди тут діяли тюремні та пересильні установи, що використовувалися органами державної влади для утримання ув’язнених у межах тодішньої пенітенціарної системи.

У радянський період об’єкт неодноразово змінював своє функціональне призначення відповідно до загальносоюзної системи виконання покарань, а після проголошення незалежності України був інтегрований до національної пенітенціарної системи. Як окрема юридична особа установа зареєстрована у 2000 році та підпорядкована органам управління Державної кримінально-виконавчої служби України. Нині установа призначена для тримання чоловіків, засуджених за особливо тяжкі злочини, а також осіб, переведених з інших установ у зв’язку з порушеннями режиму.

У закладі передбачено окремі дільниці для тримання засуджених за різними умовами режиму, у тому числі сектор для тримання осіб, довічно позбавлених волі. Протягом останніх років колонія перебуває у фокусі уваги національних і міжнародних правозахисних інституцій у межах моніторингу дотримання прав людини в місцях несвободи. Історія установи відображає загальну еволюцію пенітенціарної системи України — від каральної моделі минулого до поступових спроб реформування та приведення умов тримання у відповідність до сучасних стандартів.

На час візиту керівником установи є Доробалюк Олександр Павлович.

Заклад складається з чергової частини, відділення КДіР (дільниця карантину, діагностики і розподілу), дільниць СПС (соціально-психологічної служби), харчоблоку, приміщень ДІЗО (дисциплінарний ізолятор), ПКТ (приміщення камерного типу), ДПК (дільниця посиленого контролю), дільниці СІЗО (слідчого ізолятора), сектора для тримання осіб, довічно позбавлених волі, медичної частини, лазне-прального комбінату, кімнат для побачень, крамниці, бібліотеки, кімнати отримання передач, адміністративних приміщень.

За даними адміністрації установи штатна чисельність персоналу становить 230,5 посади, фактична чисельність — 187,5 посади. Загальний некомплект персоналу по установі становить 43 особи. Планове наповнення закладу — 407 осіб. Фактична кількість осіб, які утримуються в установі, — 297 засуджених. У закладі працюють 3 психологи.

Протягом 2025 року до колонії прибула 131 особа. Протягом 2024 року померло 4 особи, протягом поточного року — 0 осіб. Станом на час візиту в ДІЗО утримувалося 2 особи, у ДПК — 20 осіб, у ПКТ — 1 особа, у дільниці СІЗО — 1 особа. На оперативно-профілактичному обліку перебували: схильні до самогубства — 15 осіб, схильні до членоушкодження — 22 особи, схильні до втечі — 4 особи, злісні порушники режиму утримання — 28 осіб.

Протягом 2024-2025 років жодна особа не звернулася зі скаргою щодо неналежних умов утримання або неналежного надання медичної допомоги. Інвалідність мають 8 осіб, з них: 1 особа — I групи, 2 особи — II групи, 5 осіб — III групи. У власному користуванні засуджені мають 188 планшетів. Загальна кількість відторгнутих осіб становить 42.

Протягом 2024 року було зафіксовано 3 випадки тілесних ушкоджень під час перебування в установі. Протягом поточного року зафіксовано 5 випадків тілесних ушкоджень, з них 1 — під час прибуття та 4 — під час перебування в установі.

Групою моніторів проведено опитування близько 180 осіб з-поміж засуджених під час відвідування виробничих приміщень, майстерень, дільниць СПС, дисциплінарних приміщень, дільниць для тримання осіб, довічно позбавлених волі, а також господарських приміщень. Опитування проводилися у форматі загальних розмов із наданням консультацій, відповідей на запитання, з’ясування можливих порушень прав людини, а також шляхом індивідуального спілкування з окремими особами, у тому числі на умовах анонімності.

Позитивний досвід

На виконання стратегічної цілі “Створення належних умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту”, визначеної Стратегією реформування пенітенціарної системи на період до 2026 року, в установі у 2024-2025 роках здійснено низку заходів, спрямованих на поліпшення матеріально-побутових та санітарно-гігієнічних умов тримання засуджених і осіб, узятих під варту.

Проведено ремонтні роботи в житлових та комунально-побутових приміщеннях дільниці КДіР, відділеннях СПС, а також у житлових приміщеннях сектора для тримання засуджених до ДПВ у багатомісних приміщеннях камерного типу.

Облаштовано дві робочі камери для засуджених до ДПВ.

Проведено косметичні ремонти у прогулянкових двориках для засуджених до ДПВ та ДПК, а також у маломісних камерах для засуджених до ДПВ.

Виявлені порушення національного та міжнародного законодавства

У ході моніторингового візиту виявлено порушення вимог національного законодавства та недотримання міжнародних рекомендацій у сфері поводження з в’язнями, що призводять до порушення прав засуджених осіб:

1. У порушення частини першої статті 115 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі — КВК України) та пункту 13 Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями встановлено, що в окремих житлових приміщеннях відділень соціально-психологічної служби (далі — СПС) установи норма житлової площі на одного засудженого становить менше ніж 4 м².

Так, у житловому приміщенні №3 будівлі гуртожитку №1, де розташовано 8 ліжок та перебувало 8 осіб, площа приміщення згідно з актом вимірювання житлової площі становить 22,9 м². Таким чином фактична площа на одну засуджену особу становила 2,86 м². У житловому приміщенні №2 будівлі гуртожитку №1, де також розташовано 8 ліжок та перебувало 8 осіб, площа приміщення становить 25,0 м², що забезпечує фактичну площу 3,12 м² на одну засуджену особу.

Водночас у пункті 13 Сьомої загальної доповіді Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі — Комітет) зазначається, що проблема переповнених камерних приміщень призводить до негігієнічних умов, постійної відсутності приватності, перевантаження медичних служб та інфраструктури установ, і робиться висновок, що доволі часто негативний вплив перенаселення має наслідком нелюдські або принизливі умови утримання в’язнів (CPT/Inf (97) 10).

2. Моніторинговою групою встановлено, що адміністрація та персонал установи не забезпечують належну організацію роботи з новоприбулими засудженими. У порушення абзацу дев’ятого частини першої статті 8 та частини першої статті 118 КВК України зафіксовано факти залучення персоналом установи трьох засуджених до виконання робіт у дільниці карантину, діагностики і розподілу (КДіР) без укладення трудового договору та без оплати праці.

Зокрема, зазначених засуджених було залучено до виконання обов’язків днювальних. Крім того, встановлено, що ці засуджені мають можливість цілодобово перебувати у дільниці КДіР, мають закріплені спальні місця, а також можуть самостійно відвідувати їдальню та відділення соціально-психологічної служби, за якими вони формально закріплені. Адміністрація та персонал установи фактично делегували днювальним функції постійного нагляду за новоприбулими засудженими, розміщеними у дільниці КДіР, а також контроль за дотриманням ними вимог розпорядку дня, що є неприпустимим.

Зазначене підтверджується результатами конфіденційних бесід із новоприбулими засудженими, а також відповідним записом у Журналі обліку відвідування відділення КДіР адміністрацією та черговою зміною державної установи “Бердичівська виправна колонія (№70)”. Так, станом на 12.11.2025 року у дільниці КДіР повинно було перебувати 8 новоприбулих засуджених осіб, які прибули до установи 06.11.2025 року. Натомість згідно із записами зазначеного Журналу фактична кількість осіб становила 11. Такі дії суперечать вимогам статті 96 КВК України, пункту 4 розділу II Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року №2823/5 (далі — ПВР УВП), а також пункту 2 розділу І Положення про дільницю КДіР, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 04.11.2013 року №2300/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №1864/24396 (далі — Положення про дільницю КДіР).

У доповіді за результатами візиту до України у 2020 році Комітет висловив серйозні сумніви щодо практики використання окремих ув’язнених як “днювальних”, які виконують функції контролю за іншими ув’язненими в житлових приміщеннях та на виробництві і доповідають персоналу про будь-які інциденти та порушення режиму. Комітет із занепокоєнням зазначив, що під час цього візиту така практика продовжувала застосовуватися. Крім того, попри надані раніше конкретні рекомендації Комітету, практика використання “днювальних” також офіційно передбачена Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

Як уже наголошувалося, Комітет вважає, що будь-яка часткова відмова від відповідальності за порядок і безпеку у в’язницях, яку несуть режимні співробітники установи, є неприйнятною. Така практика наражає більш уразливих ув’язнених на ризик жорстокого поводження та експлуатації з боку інших ув’язнених. Комітет закликає органи влади України вжити всіх необхідних заходів, у тому числі законодавчого характеру, з метою припинення цієї практики. Жодний ув’язнений у жодній пенітенціарній установі країни не повинен мати владу над іншими ув’язненими (CPT/Inf (2020) 40) пункт 27).

3. Під час відвідування дільниці КДіР станом на 12.11.2025 року, як уже зазначалося, у ній повинно було перебувати 8 новоприбулих засуджених осіб, які прибули до установи 06.11.2025 року. Натомість фактично у дільниці перебувало 7 новоприбулих засуджених осіб. Надалі було з’ясовано, що засуджений К., який був відсутній, був залучений адміністрацією та персоналом установи до виконання робіт у виробничій зоні. Зазначене суперечить вимогам статті 95 КВК України, пункту 1 розділу V ПВР УВП та пункту 2 розділу І Положення про КДіР.

4. Моніторинговою групою встановлено, що матеріально-побутове забезпечення дільниці КДіР не відповідає встановленим нормативним вимогам. Так, у порушення вимог Норм забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення виправної колонії максимального рівня безпеки, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27.07.2012 року №1118/5 (далі — Норми забезпечення), у дільниці відсутній ряд приміщень, а саме: кімната виховної роботи; кімната для зберігання харчових продуктів; кімната для зберігання обмінного фонду постільних речей, речового майна і спецодягу; комора для тимчасового зберігання брудних постільних речей, речового майна і спецодягу; гардеробна; кімната побуту; сушарка.

Відсутність зазначених приміщень створює умови, що не відповідають побутовим стандартам, унеможливлює належне дотримання санітарно-гігієнічних вимог та ускладнює підтримання чистоти й порядку в місцях проживання засуджених. Такий стан організації побуту негативно впливає на загальний санітарний стан установи та може становити ризик для здоров’я осіб, які в ній утримуються.

5. У порушення вимог правила 22.5 Європейських пенітенціарних правил та Норм забезпечення житлові приміщення дільниці не забезпечені баками для питної води ємністю 15 літрів із водорозбірним краном, кришкою, кухлем і тазом.

6. Санітарний вузол не обладнаний дверцятами та достатніми перегородками, які забезпечують можливість усамітнення, що порушує правило 19.3 Європейських пенітенціарних правил. 

7. Під час відвідування дільниці КДіР у спальному приміщенні на ліжках засуджених встановлено розміщення поіменних карток із зазначенням інформації щодо короткого опису злочинів, скоєних особами, які займають ці ліжка. Аналогічні порушення встановлено в секторі максимального рівня безпеки.

У своїй доповіді за результатами візиту до України у 2020 році за аналогічних обставин Комітет зазначив, що таку практику слід припинити, оскільки вона не служить жодній розумній меті та, окрім стигматизації, має наслідком погіршення взаємин між ув’язненими та працівниками установи (CPT/Inf (2020) 40) пункт 52). 

8. У житлових приміщеннях дільниці КДіР моніторинговою групою зафіксовано порушення температурного режиму. Так, на час перевірки температура повітря в житлових приміщеннях становила +15°C, тоді як відповідно до пункту 1 розділу XXII ПВР УВП у холодну пору року температурний режим у житлових приміщеннях установ виконання покарань має підтримуватися на рівні не нижче +18°C. Аналогічні порушення встановлено в приміщеннях дисциплінарного ізолятора та житлових приміщеннях відділень СПС.

9. Пунктом 1 розділу XXIII ПВР УВП визначено, що нагляд за засудженими є системою заходів, спрямованих на забезпечення відбування та виконання кримінальних покарань шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їхнього проживання та праці, попередження і припинення з їхнього боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції та безпеки персоналу установ виконання покарань.

Під час огляду житлових приміщень дільниці КДіР було зафіксовано встановлену камеру відеоспостереження. Водночас у своїй доповіді у 2012 році Комітет критикував надмірне втручання у приватність у зв’язку з установленням відеокамер у житлових приміщеннях засуджених, зазначивши, що відеоспостереження може бути виправданим лише в окремих випадках, зокрема за наявності ризику членоушкодження або самогубства, і має ґрунтуватися на індивідуальній оцінці реальних ризиків із регулярним переглядом такого рішення. Комітет наголошує, що відеоспостереження є серйозним втручанням у приватне життя ув’язнених і при тривалому застосуванні робить режим утримання ще більш репресивним (CPT/Inf (2013) 23) пункт 52).

10. Стан облаштування приміщень дисциплінарного ізолятора установи (далі — ДІЗО/ПКТ) не повною мірою відповідає встановленим стандартам поводження з в’язнями та не забезпечує належних умов утримання засуджених з урахуванням їхніх потреб. Так, у порушення вимог Норм забезпечення в ДІЗО/ПКТ відсутній ряд необхідних приміщень, зокрема: кімнати для прийому засуджених адміністрацією та медичним персоналом; кімната для зберігання обмінного фонду постільних речей, речового майна і спецодягу; комора для тимчасового зберігання брудних постільних речей, речового майна і спецодягу; перукарня; кімнати для роздачі їжі, зберігання харчових продуктів і миття столового посуду.

Відсутність таких приміщень або їх неналежне облаштування призводить до порушення санітарно-гігієнічних норм. У зв’язку з відсутністю в ДІЗО/ПКТ кімнати для прийому засуджених медичним персоналом медичний огляд засуджених проводиться в неналежних умовах, що створює ризик розголошення співробітникам установи та іншим особам з-поміж засуджених конфіденційної інформації щодо стану здоров’я осіб під час огляду, маніпуляцій або процедур.

Зазначене порушує вимоги статті 391 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” щодо права осіб на таємницю про стан здоров’я, а також пункту 9 розділу І Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України від 15.08.2014 року №1348/5/572.

11. Однією з найбільш критичних проблем є надмірна вологість у приміщеннях ДІЗО. У низці камер зафіксовано вогкість підлоги та стін, які вкриті пліснявою внаслідок затікання води, що зумовлює антисанітарний стан. Така ситуація створює значні ризики для здоров’я осіб, які там утримуються, зокрема у зв’язку з тривалим перебуванням у вологому середовищі, наявністю плісняви та підвищеною ймовірністю розвитку захворювань органів дихання, шкіри й інфекційних хвороб. Зазначене суперечить вимогам статті 115 Кримінально-виконавчого кодексу України.

12. Санвузли в камерних приміщеннях ДІЗО/ПКТ не обладнані достатніми перегородками, які забезпечують можливість усамітнення, що порушує правило 19.3 Європейських пенітенціарних правил. 

13. Через малий розмір вікон у камерних приміщеннях ДІЗО не забезпечено достатнього рівня природного освітлення, що не відповідає правилу 18.2а Європейських пенітенціарних правил та правилу 14 Мінімальних стандартних правил ООН щодо поводження з в’язнями (Правила Мандели). Усупереч вимогам правила 22.5 Європейських пенітенціарних правил баки для питної води не наповнюються чистою питною водою, у зв’язку з чим засуджені змушені вживати технічну воду з централізованого водопостачання.

Водночас у доповіді Уряду України за наслідками візиту у 2023 році Європейський комітет із запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі — Комітет) закликав українську владу вжити необхідних заходів для поліпшення матеріальних умов тримання під вартою, зокрема утримувати всі місця розміщення засуджених і взятих під варту осіб, включно із санітарними приміщеннями, у належному ремонтному та гігієнічному стані, забезпечити регулярне і часте проведення дезінсекції, достатній доступ до природного освітлення та вентиляції в камерах, а внутрішні санітарні приміщення повністю обладнати перегородками (тобто від підлоги до стелі) (CPT/Inf (2024) 20) пункт 58). 

14. Радіофікація в камерних приміщеннях №№2, 3 ДІЗО не працює, що суперечить вимогам пункту 3 розділу XX ПВР УВП та пункту 63 Мінімальних стандартних правил ООН щодо поводження з в’язнями.

15. У порушення пункту 4 розділу IV Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26.06.2018 року №2025/5 (далі — Порядок використання технічних засобів), встановлено, що камери ДІЗО не обладнані кнопками виклику персоналу, що ускладнює оперативний контакт засуджених із працівниками установи.

16. Під час відвідування ДІЗО/ПКТ встановлено, що засудженим, які відбували дисциплінарне стягнення, адміністрацією установи не було видано копії рішень про застосування до них стягнення із зазначенням можливості та порядку його оскарження, що суперечить вимогам статті 135 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Водночас у доповіді Уряду України за наслідками візиту у 2023 році Комітет рекомендує вжити заходів у пенітенціарних установах України з метою забезпечення того, щоб засуджені, до яких застосовано дисциплінарне стягнення, систематично отримували копію відповідного рішення. Крім того, засуджених слід інформувати про їхнє право на доступ до адвоката в контексті дисциплінарного провадження (CPT/Inf (2024) 20) пункт 103).

17. Під час відвідування установи моніторинговою групою виявлено наявність металевої клітки у приміщенні для особистого прийому сектора максимального рівня безпеки (далі — СМРБ), яка використовується для ізоляції засуджених до довічного позбавлення волі під час спілкування з адміністрацією або іншими особами. Зазначена практика суперечить сучасним стандартам поводження з в’язнями.

За аналогічних обставин Комітет у своїх доповідях неодноразово наголошував, що утримання засуджених у металевих клітках під час зустрічей з адвокатами чи іншими представниками захисту може розглядатися як нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження. Комітет закликав українську владу переглянути відповідні положення та припинити таку практику (CPT/Inf (2007) 22) пункт 114; (CPT/Inf (2013) 23) пункт 51).

18. У порушення вимог пункту 14 розділу V Положення про організацію продовольчого забезпечення у Державній кримінально-виконавчій службі України на мирний час, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15.06.2021 року №2160/5 (далі — Положення про організацію продовольчого забезпечення), їжа ув’язненим та засудженим з їдальні установи доставляється у металевих каструлях, а не в промаркованих термосах. 

19. Моніторинговою групою встановлено низку порушень в організації лазне-прального обслуговування засуджених та ув’язнених осіб. Відповідно до пункту 3.19.1 розділу III Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.06.2021 року №849/5 (далі — Положення), санітарна обробка передбачає миття засуджених (осіб, узятих під варту) в лазні з використанням мила та мочалки, обов’язкову заміну постільної та натільної білизни, а також проведення дезінфекції (знищення патогенних мікроорганізмів) і дезінсекції (знищення комах і кліщів, які є переносниками інфекційних захворювань) особистого одягу та постільних речей (подушок, матраців, ковдр) у дезінфекційній камері.

Однак, як встановлено моніторинговою групою, дезінфекційна камера в установі не працює, що унеможливлює належну санітарну обробку постільних речей та одягу, підвищує ризик поширення інфекційних захворювань серед засуджених і персоналу, а також суперечить встановленим санітарно-гігієнічним нормам. У порушення вимог пункту 2.11 розділу II Положення у приміщенні пральні не працює примусова припливно-витяжна система вентиляції. У порушення вимог правила 19.3 Європейських пенітенціарних правил у приміщенні душової не забезпечено право на приватність через відсутність шторок на душових перегородках. У порушення вимог додатка 3 до Положення у пральні відсутній туалет для працівників.

20. Під час візиту моніторингова група зафіксувала, що персонал установи, який безпосередньо контактує із засудженими, відкрито носить спеціальні засоби, зокрема гумові кийки. Водночас згідно з абзацом восьмим пункту 1 розділу XXVI ПВР УВП носіння персоналом установ виконання покарань спеціальних засобів у межах охоронюваної території установи виконання покарань має бути, за можливості, максимально прихованим від оточення.

Разом із тим Комітет рекомендує, щоб пенітенціарні співробітники, які працюють у прямому контакті з в’язнями, не носили спеціальні засоби (такі як гумові кийки, наручники та балончики, споряджені сльозогінним газом) відкрито перед в’язнями, оскільки таке носіння перешкоджає встановленню нормальних відносин між персоналом і в’язнями (CPT/Inf (2011) 29) пункт 85; (CPT/Inf (2013) 23) пункт 23; (CPT/Inf (2014) 15) пункт 166).

21. Моніторинговою групою встановлено, що адміністрацією установи ймовірно створюються штучні перешкоди для реалізації норм, які передбачають можливість заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, а також для застосування умовно-дострокового звільнення, що суперечить принципу поетапної реінтеграції засуджених у суспільство. Згідно з наданою інформацією, у державній установі “Бердичівська виправна колонія (№70)” станом на 12.11.2025 року під дію статті 81 Кримінального кодексу України підпадали 17 засуджених, на комісії установи з питання застосування до засуджених заохочувальних норм розглянуто 17 осіб, до 1 засудженого застосовано статтю 81 КК України — умовно-дострокове звільнення.

Під дію статті 82 КК України підпадали 38 засуджених, на комісії установи розглянуто 38 осіб, з яких 5 засуджені до довічного позбавлення волі (матеріали щодо них перебувають на розгляді в Бердичівському міськрайонному суді Житомирської області). До 1 засудженого застосовано статтю 82 КК України — заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, при цьому позбавлення волі замінено на обмеження волі, після чого засуджений вибув до виправного центру для подальшого відбуття покарання.

22. Відповідно до підпункту 5 пункту 2 розділу IV Положення про програму диференційованого виховного впливу на засуджених “Підготовка до звільнення”, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.05.2016 року №1418/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.05.2016 року за №735/28865, персонал соціально-психологічної служби установи, який безпосередньо організовує та здійснює заходи з реалізації програми “Підготовка до звільнення”, зобов’язаний надавати засудженим допомогу в оформленні (поновленні) паспорта громадянина України, реєстраційного номера облікової картки платника податків (РНОКПП), інших особистих документів, а також в оформленні пенсій.

Водночас 37 засуджених потребують виготовлення паспорта громадянина України, що свідчить про недостатню роботу відділу соціально-виховної та психологічної роботи щодо забезпечення оформлення необхідних документів для засуджених, які їх не мають.

23. Згідно з інформацією, наданою адміністрацією установи, з початку 2025 року (станом на 12.11.2025 року) у державній установі “Бердичівська виправна колонія (№70)” засудженим було надано 75 короткострокових побачень, з яких 58 відбувалися у безконтактний спосіб — через суцільне розмежувальне скло з використанням переговорного пристрою. Водночас у доповіді Уряду України за результатами візиту у 2023 році Європейський комітет із запобігання катуванням наголошує, що для всіх категорій засуджених відкриті побачення (наприклад, за столом) мають становити правило, а закриті — виняток, застосування якого допускається лише на підставі обґрунтованих і вмотивованих рішень після індивідуальної оцінки потенційного ризику конкретного засудженого.

У зв’язку з цим Комітет закликає українську владу переглянути порядок проведення короткострокових побачень у пенітенціарних установах з метою забезпечення їх проведення, як правило, у відкритих умовах (CPT/Inf (2024) 20) пункт 99).

24. Відповідно до службової документації некомплект персоналу по установі станом на 12.11.2025 року становить 43 штатні одиниці. Водночас у доповіді Уряду України за наслідками візиту у 2023 році Комітет наголошує, що забезпечення позитивного клімату в пенітенціарній установі вимагає наявності професійної команди персоналу, яка має бути присутньою у достатній кількості в будь-який момент часу в місцях тримання під вартою. Недостатня кількість персоналу підвищує ризик насильства та залякування між засудженими.

Нестача працівників, які перебувають на передовій лінії взаємодії з ув’язненими, також підриває якість і рівень заходів, що пропонуються засудженим, та ставить під загрозу перспективу підготовки до звільнення і соціальної реабілітації. У зв’язку з цим Комітет закликає українську владу вжити рішучих заходів для суттєвого збільшення кількості персоналу в пенітенціарних установах України, де спостерігається низький рівень укомплектованості, з метою посилення присутності персоналу служб охорони та нагляду всередині установ, а також припинити практику 24-годинних змін персоналу, який несе службу (CPT/Inf (2024) 20) пункт 93).

25. Дослідження практики використання підсистеми “Касандра” в установі здійснювалося на підставі письмового опитування 11 осіб з-поміж засуджених до довічного позбавлення волі. Опитування охоплювало питання поінформованості засуджених щодо суті підсистеми, процедури оцінки ризиків, участі засуджених у формуванні індивідуальних програм соціально-виховної роботи, характеристик і висновків про виправлення, а також можливостей доступу до інформації та її оскарження.

Результати опитування свідчать про системну відсутність поінформованості довічно засуджених щодо призначення підсистеми “Касандра”, алгоритмів її роботи та правових наслідків використання оцінки ризиків. Більшість опитаних зазначили, що їм не пояснювали, з якою метою проводиться оцінка ризиків, як часто вона здійснюється та яким чином її результати впливають на їхнє правове становище. Засуджені не інформуються про проведення оцінки ризиків, не отримують копій її результатів і не мають доступу до даних, внесених щодо них до підсистеми.

Вони не беруть участі у процедурі оцінювання, не можуть надавати пояснення або заперечення щодо інформації, яка фіксується працівниками установи, а також не мають можливості залучити адвоката під час проведення оцінки ризиків. Опитування засвідчило, що результати оцінки ризиків за допомогою підсистеми “Касандра” використовуються при складанні індивідуальних програм соціально-виховної роботи, характеристик на засуджених та висновків про їх виправлення.

Водночас самі засуджені не присутні під час складання цих документів, не залучаються до їх обговорення та не отримують їх копій. Таким чином документи, які безпосередньо впливають на правове становище довічно засудженого, формуються без його участі та без ефективного контролю. Окремо встановлено, що засудженим невідомі джерела інформації, які використовуються для внесення даних до підсистеми “Касандра”, що створює ризик використання суб’єктивних оцінювальних суджень, неперевірених або застарілих відомостей без можливості їх спростування чи уточнення. Засуджені також не володіють інформацією щодо можливості виправлення або видалення даних про них у підсистемі в разі зміни правового статусу або після відбуття покарання.

У сукупності встановлені обставини свідчать, що підсистема “Касандра” використовується в установі переважно як закритий адміністративний інструмент внутрішнього контролю, а не як індивідуалізований механізм оцінки ризиків, спрямований на ресоціалізацію та перегляд правового становища довічно засуджених. Для цієї категорії осіб така практика означає фактичну неможливість впливати на зміст оцінки ризиків, оскаржувати її результати або домагатися врахування позитивної динаміки поведінки.

З правового погляду зазначена практика суперечить принципу індивідуалізації виконання покарання, закріпленому в Кримінально-виконавчому кодексі України, та нівелює право засуджених на участь у процедурах, які визначають їх правове становище. Відсутність доступу до інформації, неможливість бути почутим і відсутність ефективних механізмів оскарження результатів оцінки ризиків порушують принципи правової визначеності та справедливої процедури.

Для довічно засуджених така модель використання підсистеми “Касандра” має особливо негативні наслідки, оскільки саме результати оцінки ризиків та пов’язані з ними характеристики та висновки фактично формують адміністративне уявлення про ступінь небезпечності особи без реальних можливостей для засудженого впливати на цей процес. Це підсилює ризик довічної фіксації негативного статусу незалежно від поведінки та прогресу особи, що суперечить стандартам Європейської конвенції з прав людини та практиці ЄСПЛ щодо необхідності реальної перспективи перегляду довічного покарання.

Таким чином використання підсистеми “Касандра” в її нинішньому вигляді не забезпечує належних процесуальних гарантій для довічно засуджених, не відповідає принципам прозорості, індивідуалізації та участі особи у розвʼязанні питань, що стосуються її правового становища, та фактично перетворює оцінку ризиків на формальний інструмент адміністративного контролю без ефективного правового захисту.

26. В установі наявні дві захисні споруди цивільного захисту у вигляді укриттів, які перебувають на балансі державної установи. Водночас результати аналізу наданої документації та фактичного стану цих укриттів свідчать про істотну невідповідність між формальними висновками актів оцінки стану готовності захисних споруд і реальними умовами їх технічної та експлуатаційної придатності.

Перше укриття не обладнане системою вентиляції, що унеможливлює безпечне перебування людей у замкненому просторі протягом часу, необхідного для укриття від загроз, пов’язаних із воєнними діями або надзвичайними ситуаціями. Фактично укриття має лише один функціональний евакуаційний вихід, тоді як чинні нормативні вимоги передбачають наявність щонайменше двох незалежних евакуаційних виходів.

Водночас в актах оцінки стану готовності зазначено наявність двох виходів, що не відповідає фактичному стану речей. Система каналізації у цьому укритті відсутня, резервні ємності або альтернативні санітарні рішення не передбачені, що унеможливлює його використання за призначенням у разі тривалого перебування людей.

Друге укриття перебуває у критичному технічному стані. У приміщеннях зафіксовано підвищену вологість, наявні сирість і вода, що свідчить про порушення гідроізоляції та створює ризики для конструктивної безпеки споруди, а також для життя і здоров’я осіб, які можуть у ній перебувати.

Другий евакуаційний вихід у цьому укритті фактично відсутній або перебуває в нефункціональному стані, однак у відповідних актах оцінки готовності він зазначений як наявний. Така розбіжність між документальними висновками та фактичним станом є грубим порушенням вимог безпеки. Хоча у цьому укритті формально наявна каналізація, відсутність системи вентиляції унеможливлює його безпечне використання. За сукупністю зазначених обставин друге укриття фактично перебуває в аварійному стані та не може вважатися придатним для експлуатації.

Особливе занепокоєння викликає характер документації щодо обох укриттів. Акти оцінки стану готовності мають ідентичний зміст, формулювання та висновки, зокрема твердження про наявність другого евакуаційного виходу, що не відповідає фактичному стану жодної із захисних споруд.

Така ідентичність документів за умов суттєвих відмінностей і наявних технічних дефектів свідчить про формальний підхід до проведення перевірок, відсутність індивідуальної оцінки кожного об’єкта та ймовірне складання актів без повноцінного фактичного обстеження. Це створює хибне уявлення про рівень готовності захисних споруд і унеможливлює належне управління ризиками.

Формальне визначення обох укриттів як обмежено готових не відповідає фактичним умовам, оскільки відсутність вентиляції, другого евакуаційного виходу, системи каналізації в одному з укриттів, а також аварійний стан іншого об’єктивно унеможливлюють їх використання за призначенням. За таких умов укриття не здатні забезпечити мінімально необхідний рівень безпеки для засуджених і персоналу у разі збройного обстрілу або іншої надзвичайної ситуації.

Виявлений стан укриттів та недостовірність відомостей, відображених в актах оцінки готовності, порушують вимоги Кодексу цивільного захисту України, державних будівельних норм і підзаконних нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту, які зобов’язують балансоутримувача забезпечити реальну, а не декларативну готовність захисних споруд до використання за призначенням, у тому числі шляхом облаштування вентиляції, двох незалежних евакуаційних виходів, належного санітарно-технічного стану та автономних систем життєзабезпечення.

Крім того, такі обставини свідчать про порушення статті 3 Конституції України, яка визначає життя і безпеку людини найвищою соціальною цінністю, статті 27 Конституції України щодо обов’язку держави захищати життя людини, а також статті 2 Європейської конвенції з прав людини в частині позитивного обов’язку держави вживати превентивних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її повним контролем, зокрема осіб, позбавлених волі.

У сукупності встановлені факти свідчать не лише про незадовільний технічний стан укриттів, а й про системний формалізм у документуванні їх готовності, що фактично позбавляє осіб, які утримуються в установі, реального захисту в умовах воєнної загрози та надзвичайних ситуацій і потребує негайного реагування з боку органів управління та контролю у сфері цивільного захисту.

27. У ході моніторингового візиту до БВК-70 було комплексно досліджено питання дотримання права засуджених на працю та соціальні гарантії, зокрема організацію праці, види робіт, характер правового оформлення трудових відносин, рівень оплати праці та наявність соціального захисту. Аналіз здійснювався на підставі договорів підряду, відомостей нарахування винагороди, журналів перевірки засуджених на робочих місцях, журналів прийому та здачі засуджених виробничому персоналу, журналів огляду лікарем, журналів видачі інвентарю та предметів, рознарядок на виконання робіт і поіменних списків засуджених, залучених до праці.

Встановлено, що в установі сформована система постійного використання праці засуджених у виробничих і господарських підрозділах, які забезпечують щоденне функціонування колонії. Засуджені залучаються до роботи в автомайстернях, на швейному виробництві, у дільницях малої промислової переробки, на столярній дільниці, у харчоблоці, а також на інших допоміжних об’єктах господарського призначення.

Згідно з рознарядками та журналами перевірок праця організована за визначеними графіками із зазначенням часу початку і завершення робочого дня, із закріпленням засуджених за конкретними дільницями та постійним контролем з боку адміністрації установи. Роботи виконуються на регулярній основі, у ряді випадків щоденно без вихідних днів, що підтверджується систематичними записами у журналах огляду лікарем і видачі інвентарю.

Аналіз правового оформлення трудових відносин засвідчив, що фактично вся праця засуджених оформлюється шляхом укладення цивільноправових договорів підряду або здійснюється без належного правового оформлення. При цьому фактичні умови виконання робіт свідчать про наявність усіх істотних ознак трудових відносин.

Засуджені виконують роботу особисто, у межах постійних виробничих процесів установи, підпорядковуються правилам внутрішнього розпорядку, працюють за встановленим графіком, перебувають під безперервним контролем адміністрації та не мають самостійності у визначенні способу, часу та організації виконання робіт. Роботи не мають разового або тимчасового характеру, а виконуються протягом тривалих періодів.

Це підтверджується конкретними прикладами. Засуджений К. фактично працює в автомайстернях близько двох років, засуджений Н. залучений до швейного виробництва протягом приблизно двох років, Д. працює у дільниці малої промислової переробки близько чотирнадцяти місяців, М. залучений до праці близько шести місяців, З. постійно працює у столярній дільниці.

У харчоблоці зафіксовано залучення засудженого Р. як стажера без належного підтвердження офіційного оформлення трудових відносин. Особливо показовим є приклад засудженого І., який працює з миття посуду у харчоблоці щоденно з п’ятої години ранку до вісімнадцятої години без вихідних днів, що підтверджується журналами огляду лікарем, журналами видачі інвентарю та журналами перевірок на робочому місці. При цьому встановлено, що засуджені, залучені до роботи в харчоблоці, оформлені виключно за цивільноправовими договорами, а штатний розпис для цього структурного підрозділу в установі відсутній.

Аналіз відомостей нарахування винагороди засвідчив вкрай низький рівень оплати праці засуджених. Згідно з наданими документами, за повний місяць роботи, включно з щоденною зайнятістю, засудженим нараховуються суми, що коливаються в межах кількох сотень гривень або близько однієї-двох тисяч гривень.

Такі виплати не відповідають фактичному обсягу відпрацьованого часу, не враховують тривалість робочого дня та роботу без вихідних і не досягають рівня мінімальної заробітної плати навіть у пропорційному перерахунку. Оплата здійснюється у формі винагороди за договором підряду без прив’язки до кількості відпрацьованих годин або тривалості робочого часу, що фактично знецінює працю засуджених і порушує принцип справедливої винагороди.

Встановлено також системні порушення соціальних гарантій. За засуджених не нараховується та не сплачується єдиний соціальний внесок, не формується страховий стаж, не надаються оплачувані відпустки, лікарняні та інші види соціального забезпечення. У разі травмування або захворювання під час виконання робіт засуджені фактично залишаються без соціального захисту, попри те, що перебувають під повним контролем держави. Така практика суперечить ресоціалізаційній функції праці засуджених і перетворює її на інструмент утилітарного використання робочої сили.

Застосування цивільноправових договорів у виявлених умовах є юридично необґрунтованим. Цивільноправовий договір передбачає виконання конкретно визначеної роботи або досягнення певного результату, самостійність виконавця та відсутність підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку. Натомість у досліджуваній установі праця засуджених має постійний характер, здійснюється за фіксованими графіками, у складі виробничих процесів установи та під постійним адміністративним контролем, що за своєю суттю відповідає трудовим, а не цивільноправовим відносинам.

Зазначена практика порушує статтю 43 Конституції України, статті 118, 120 і 121 Кримінально-виконавчого кодексу України, статті 21, 24, 50, 52 та 67 Кодексу законів про працю України, вимоги Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, а також міжнародні стандарти, зокрема Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими (Правила Мандели) та Європейські пенітенціарні правила. Наслідком такої практики є системне порушення права засуджених на працю і соціальний захист, економічна експлуатація, підрив ресоціалізаційної функції праці та створення ризиків відповідальності держави за невиконання позитивних зобов’язань у сфері прав людини.

Узагальнено встановлено, що у БВК-70 право засуджених на працю та соціальні гарантії реалізується формально, без реального забезпечення трудових прав і соціального захисту, що потребує принципового перегляду підходів до організації та правового оформлення праці засуджених відповідно до вимог національного законодавства та міжнародних стандартів.

Медична частина №71 філії державної установи “Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України” у Житомирській області

Завідувач медичної частини №70 філії державної установи “Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України” у Житомирській області (далі — медична частина) — Баліцький В. С.

На час відвідування вакантні посади у штаті медичної частини були відсутні. Під час моніторингового візиту виявлено порушення вимог національного законодавства та недотримання міжнародних рекомендацій у сфері поводження з в’язнями, що призводять до порушення прав засуджених осіб:

1. Під час візиту моніторинговою групою встановлено, що медичний персонал не забезпечує належної фіксації та документування тілесних ушкоджень осіб, позбавлених волі. Відповідно до пункту 3 глави 1 розділу II Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України від 15.08.2014 року №1348/5/572 (далі — Порядок), у разі виявлення у засудженого тілесних ушкоджень медичний працівник, який виявив такі ушкодження, складає довідку у трьох примірниках, у якій детально зазначаються: відомості (письмова заява, усне або письмове пояснення засудженого), що стосуються обставин отримання тілесних ушкоджень (дата, час, місце отримання, спосіб заподіяння ушкоджень, відомості про особу (осіб), яка (які), на думку засудженого, їх заподіяла(ли), а також інші відомості щодо отримання тілесних ушкоджень); вичерпний опис медичних показників, що характеризують стан здоров’я засудженого, характер ушкоджень, їх розміри та розташування; припущення медичного працівника з огляду на відомості, надані засудженим, та медичні показники, а також обґрунтування їх співвідношення.

До довідки медичним працівником додаються форма первинної облікової документації №511/о “Довідка про фіксацію тілесних ушкоджень”, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14.02.2012 року №110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 року за №661/20974, та фотографії наявних тілесних ушкоджень засудженого. Два примірники довідки та додатків до неї долучаються до матеріалів особової справи та медичної карти амбулаторного хворого №025/о, третій примірник видається особисто засудженому, який пройшов огляд.

Натомість, як встановлено під час моніторингового візиту, у випадках виявлення тілесних ушкоджень медичним персоналом фактично заповнюється лише форма первинної облікової документації №511/о без складання довідки у трьох примірниках та без здійснення повного комплексу дій, передбачених Порядком. Це свідчить про системне порушення вимог пункту 3 глави 1 розділу II Порядку та про неналежну організацію медичної фіксації тілесних ушкоджень.

2. У порушення пункту 2 глави 2 розділу II Порядку медична частина не забезпечена працюючим флюорографічним/рентгенологічним обладнанням, унаслідок чого засудженим та ув’язненим не проводяться діагностичні обстеження органів грудної порожнини з метою своєчасного виявлення захворювань органів дихання. Це свідчить про неможливість проведення ранньої діагностики туберкульозу в медичному закладі.

3. У медичній частині не організовано проведення замісної підтримувальної терапії (далі — ЗПТ) осіб із психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів відповідно до Порядку проведення замісної підтримувальної терапії осіб із психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 27.03.2012 року №200. Наркозалежним особам не забезпечується соціально-психологічний супровід, когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), профілактика рецидивів, мотиваційне інтерв’ю, групи взаємодопомоги тощо.

Таким чином ці особи позбавлені можливості отримувати ЗПТ, що порушує їх право на вибір методів лікування відповідно до статті 38 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”. Водночас Комітет у доповіді за наслідками візиту до України у 2023 році зазначає, що потрапляння до пенітенціарної установи є можливістю розвʼязати проблему, пов’язану з наркотиками, і тому важливо, щоб відповідна допомога була запропонована всім зацікавленим особам, отже в усіх установах має бути доступне відповідне медичне обслуговування.

Допомога, що пропонується таким особам, повинна бути різноманітною; програми замісної терапії для осіб із наркотичною залежністю мають поєднуватися зі справжніми психосоціальними та освітніми програмами для осіб з опіоїдною залежністю, які не в змозі припинити вживання наркотиків. Крім того, доступ до програм ЗПТ в установах має бути легкодоступним, а керувати ними повинні також пенітенціарні лікарі, які мають пройти спеціальну підготовку з питань, пов’язаних із вживанням наркотиків (CPT/Inf (2024) 20) пункт 86).

4. У порушення абзацу десятого пункту 2 розділу XVII ПВР УВП у стаціонарі медичної частини цілодобово перебуває засуджений, який виконує функції днювального. Під час конфіденційного спілкування із засудженими моніторинговою групою встановлено, що на нього покладається виконання різних робіт, зокрема догляд за важкохворими, прибирання приміщень, а також те, що він облаштував собі спальне місце у приміщенні душової медичної частини. Зазначене порушує вимоги статті 96 КВК України.

Водночас Комітет неодноразово рекомендував припинити практику використання засуджених як помічників у медичних частинах та як санітарів (доповідь Комітету за результатами візиту в Україну у 2005 році (CPT/Inf (2007) 22) пункт 132; у 2013 році (CPT/Inf (2014) 15) пункт 151; у 2017 році (CPT/Inf (2018) 41) пункт 86). 

5. У порушення вимог пункту 8 глави 5 глави 2 Порядку у стаціонарі медичної частини відсутній облаштований ізолятор для осіб із розладами психіки, які становлять небезпеку для оточення.

6. У порушення вимог Стандартів медичної допомоги при ВГС у дорослих, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 15.01.2021 року №51, не всі особи (40 осіб станом на 12.11.2025 року) з підозрою на вірусний гепатит C проходять ПЛР-тестування, у зв’язку з чим вони не отримують необхідного лікування, що може призвести до погіршення стану їхнього здоров’я та поширення зазначеного інфекційного захворювання серед засуджених та ув’язнених осіб. Крім того, на день візиту в аптеці медичної частини були відсутні препарати для лікування вірусного гепатиту C.

7. Диспансерний нагляд здійснюється за 8 особами, які мають інвалідність. З них: I групи — 1 особа, II групи — 2 особи, III групи — 5 осіб. Водночас у порушення вимог Закону України “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні” особи з інвалідністю не отримують належних діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, зумовлене захворюваннями та наслідками травм, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності.

Так, під час вибіркового вивчення медичної документації засуджених встановлено, що в однієї особи, яка має інвалідність, відсутня індивідуальна програма реабілітації (далі — ІПР). Крім того, рекомендації ІПР не виконуються, у зв’язку з чим така особа не отримує належних діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів.

8. У порушення вимог Державних будівельних норм України В.2.2-40:2018 “Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення” у медичній частині не створено умов щодо утримання людей з інвалідністю. 

9. У порушення пункту 37 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року №285 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики” у медичній частині відсутній висновок, що підтверджує вільний доступ до будівель та приміщень медичного закладу для маломобільних груп населення, отримання якого є обов’язковим.

10. У порушення вимог Норм належності постільних речей, спеціального одягу та спеціального взуття (інвентарне майно) для засуджених, які проходять лікування у лікувально-профілактичних закладах, закладах на правах лікувальних та в медичних частинах при установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затверджених наказом МЮУ від 20.02.2012 року №280/5, засуджені під час госпіталізації не отримують госпітальне майно (костюм, халат та госпітальні капці).

11. У медичній частині, зокрема в палатах, моніторинговою групою зафіксовано порушення температурного режиму. Так, на час перевірки температура повітря в окремих приміщеннях становила +15°C, що не відповідає вимогам розділу VI Державних санітарних норм і правил, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02.04.2013 року №259, а також пункту 1 розділу XXII ПВР УВП, відповідно до якого у холодну пору року температура в житлових приміщеннях установ виконання покарань має підтримуватися на рівні не нижче +18°C. 

12. У порушення вимог частини першої статті 115 Кримінально-виконавчого кодексу України окремі палатні приміщення перебувають у незадовільному технічному стані та потребують проведення ремонтних робіт. Зафіксовано поширення плісняви на стінах, що зумовлено затіканням води. Зазначене створює значні ризики для здоров’я осіб, які там утримуються, зокрема у зв’язку з тривалим перебуванням у вологому середовищі, наявністю плісняви та підвищеною ймовірністю розвитку захворювань органів дихання, шкіри та інфекційних хвороб. 

13. У порушення вимог Табеля оснащення обладнанням одного робочого місця лікаря-стоматолога та зубного техніка, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 11.04.2005 року №158, у медичній частині відсутній дентальний рентген-апарат, що унеможливлює проведення поглибленого стоматологічного обстеження засуджених та не забезпечує своєчасне надання належної стоматологічної допомоги. 

14. У порушення вимог Порядку організації медичної допомоги на первинному, вторинному (спеціалізованому) та третинному (високоспеціалізованому) рівнях із застосуванням телемедицини, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19.10.2015 року №681, персонал медичної частини через технічні обмеження позбавлений можливості надсилати запити на телемедичні консультації та отримувати фахову допомогу для надання медичних послуг засудженим.

15. У порушення вимог правила 19.3 Європейських пенітенціарних правил санвузол у палаті для соматичних хворих та в інфекційному ізоляторі не обладнаний дверцятами, у зв’язку з чим не дотримується право засуджених на приватність.

16. У порушення вимог пункту 7 глави III розділу II Порядку моніторинговою групою зафіксовано відсутність особистих медичних книжок у працівників їдальні, а також відсутність у медичній документації результатів обстежень, що проводяться лікарями-спеціалістами (у тому числі лабораторних, клінічних та інших досліджень), які є необхідними для допуску до роботи на об’єктах харчування.

17. У порушення вимог Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.12.2014 року №1417 (далі — Правила), приміщення медичної частини не обладнані системами пожежогасіння та пожежної сигналізації.

Рекомендації:

1. Забезпечити норму житлової площі не менше 4 м² на одну особу у житлових приміщеннях та усунути перенаселення шляхом перерозподілу осіб і зменшення наповнюваності кімнат.

2. Налагодити належну організацію роботи з новоприбулими у КДіР, зокрема забезпечити чіткий облік, дотримання встановленого режиму перебування, недопущення самовільних переміщень і фактичних розбіжностей між обліковими документами та реальною кількістю осіб.

3. Припинити практику використання засуджених як “днювальних” для контролю за іншими засудженими та забезпечити, щоб нагляд і підтримання порядку здійснювалися виключно персоналом установи.

4. Не допускати залучення засуджених до робіт у КДіР без належного правового оформлення та оплати праці; у разі необхідності виконання робіт забезпечити укладення трудових договорів і виплату заробітної плати.

5. Заборонити залучення новоприбулих з КДіР до робіт у виробничій зоні з порушенням установленого порядку та забезпечити внутрішній контроль з метою унеможливлення таких випадків.

6. Привести матеріально-побутове забезпечення КДіР у відповідність до нормативних вимог, зокрема облаштувати приміщення для виховної роботи, зберігання харчових продуктів, зберігання обмінного фонду та спецодягу, тимчасового зберігання брудної білизни, гардеробну, кімнату побуту, сушарку та інші необхідні приміщення.

7. Забезпечити у житлових приміщеннях КДіР наявність баків для питної води встановленої ємності та належної комплектації, а також організувати їх постійне наповнення чистою питною водою.

8. Обладнати санвузли у КДіР дверцятами та перегородками, що забезпечують можливість усамітнення, і гарантувати дотримання права засуджених на приватність.

9. Припинити практику розміщення на ліжках поіменних карток з описом злочинів, вилучити такі картки та забезпечити недопущення стигматизації засуджених.

10. Забезпечити дотримання температурного режиму не нижче +18°C у холодну пору року у житлових приміщеннях КДіР, ДІЗО/ПКТ та відділеннях СПС, організувати регулярний контроль і негайне реагування на будь-які відхилення.

11. Переглянути практику відеоспостереження у житлових приміщеннях, застосовувати його виключно за обґрунтованої потреби, на підставі індивідуальної оцінки ризиків, із регулярним переглядом доцільності та без надмірного втручання у приватність.

12. Дообладнати ДІЗО/ПКТ необхідними приміщеннями відповідно до нормативних вимог та забезпечити проведення медичних оглядів у належних умовах із дотриманням конфіденційності медичної інформації.

13. Усунути причини підвищеної вологості та затікань у камерах ДІЗО, ліквідувати плісняву, виконати ремонтні та санітарно-гігієнічні заходи з метою виключення антисанітарного стану та ризиків для здоров’я.

14. Обладнати санвузли в камерах ДІЗО/ПКТ перегородками, що забезпечують можливість усамітнення та дотримання права на приватність.

15. Забезпечити достатній рівень природного освітлення у камерах ДІЗО та організувати постійний доступ до чистої питної води; припинити практику, за якої засуджені змушені вживати технічну воду.

16. Відновити роботу радіофікації у камерних приміщеннях ДІЗО відповідно до встановлених вимог.

17. Обладнати камери ДІЗО кнопками виклику персоналу та забезпечити їх справність для оперативного зв’язку засуджених із працівниками установи.

18. Забезпечити, щоб кожна особа, до якої застосовано дисциплінарне стягнення, отримувала копію відповідного рішення із роз’ясненням порядку його оскарження та інформацією про право на правову допомогу.

19. Припинити використання металевої клітки під час особистого прийому довічно засуджених та організувати спілкування з адміністрацією і захисниками без принизливих елементів.

20. Організувати доставку їжі з їдальні у промаркованих термосах, а не в металевих каструлях, відповідно до встановлених нормативних вимог.

21. Відновити роботу дезінфекційної камери та забезпечити повну санітарну обробку речей; відновити вентиляцію у пральні; забезпечити приватність у душовій; облаштувати туалет для працівників пральні.

22. Забезпечити, щоб персонал, який безпосередньо контактує із засудженими, не носив спеціальні засоби відкрито; привести відповідну практику у відповідність до встановлених правил і рекомендацій.

23. Усунути практики, що створюють штучні перешкоди застосуванню умовно-дострокового звільнення та заміни покарання; забезпечити прозорий, мотивований і послідовний розгляд матеріалів за наявності передбачених законом підстав.

24. Посилити роботу з оформлення документів для засуджених, які їх не мають, та забезпечити реальну допомогу в отриманні паспорта громадянина України та інших документів у визначені строки.

25. Переглянути практику короткострокових побачень таким чином, щоб відкриті побачення були правилом, а безконтактні застосовувалися лише як виняток на підставі індивідуальної оцінки ризиків і вмотивованого рішення.

26. Вжити заходів для зменшення некомплекту персоналу, посилення присутності працівників у житлових секторах та відмови від 24-годинних змін.

27. Забезпечити прозоре застосування підсистеми “Касандра” щодо довічно засуджених, зокрема інформування про мету та наслідки оцінки ризиків, участь у процедурі оцінювання, надання копій результатів, доступ до даних, можливість подання заперечень, виправлення інформації та оскарження результатів, у тому числі з можливістю отримання правової допомоги.

28. Провести реальне обстеження обох укриттів із виправленням недостовірних відомостей в актах; забезпечити вентиляцію, два незалежні евакуаційні виходи, належні санітарні рішення та усунення підтоплення й аварійного стану; до приведення у безпечний стан не вважати укриття придатними до використання.

29. Забезпечити припинення практики оформлення постійної праці засуджених за цивільноправовими договорами та привести правове оформлення трудових відносин у відповідність до їх фактичного змісту шляхом укладення трудових договорів у випадках, коли робота має постійний характер, виконується за графіком і під контролем адміністрації.

30. Провести інвентаризацію всіх робочих місць, на яких використовується праця засуджених, із визначенням їх статусу, виду робіт, тривалості зайнятості та правової форми залучення, з особливою увагою до харчоблока, виробничих дільниць і майстерень.

31. Розробити та затвердити штатний розпис для структурних підрозділів, у яких праця засуджених має постійний характер, зокрема харчоблоку, та забезпечити прозорий облік посад і функцій, що фактично виконуються.

32. Забезпечити оплату праці засуджених у розмірах, співмірних із фактично відпрацьованим часом, з урахуванням тривалості робочого дня, роботи без вихідних і принципу справедливої винагороди, не допускаючи виплат, які мають символічний або формальний характер.

33. Забезпечити дотримання мінімальних соціальних гарантій для засуджених, залучених до праці, зокрема нарахування та сплату єдиного соціального внеску, формування страхового стажу та надання соціального захисту у разі захворювання або травмування під час виконання робіт.

34. Припинити практику залучення засуджених до виконання робіт без будь-якого правового оформлення, зокрема під виглядом стажування або виконання допоміжних функцій, та забезпечити документальне підтвердження підстав і умов залучення до праці кожної особи.

35. Запровадити ефективний внутрішній контроль за організацією праці засуджених із фіксацією робочого часу, умов праці та фактичного виконання робіт, а також забезпечити доступ засуджених до інформації щодо їх трудових прав і умов оплати.

36. Забезпечити приведення практики організації праці засуджених у відповідність до статті 43 Конституції України, норм Кримінально-виконавчого кодексу України, Кодексу законів про працю України та міжнародних стандартів поводження з ув’язненими, зокрема Правил Мандели та Європейських пенітенціарних правил.

37. Забезпечити перегляд підходів до використання праці засуджених з акцентом на її ресоціалізаційну функцію, а не утилітарне забезпечення потреб установи, з реальним дотриманням трудових прав і соціального захисту.

38. Вжити заходів, спрямованих на усунення виявлених порушень прав людини та недопущення катувань, інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання у медичній частині №70 філії Державної установи “Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України” у Житомирській області.

39. Забезпечити контроль за належним веденням медичної документації відповідно до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України від 15.08.2014 року № 1348/5/572, а також інших нормативно-правових актів.

40. Забезпечити своєчасну та належну фіксацію тілесних ушкоджень у засуджених.

41. Забезпечити медичну частину необхідним діагностичним обладнанням, у тому числі рентген-апаратом.

42. Припинити практику використання засуджених як помічників у медичних частинах.

43. Забезпечити всіх осіб із підозрою на ВГС доступом до ПЛР-тестування у найкоротші строки та організувати необхідне противірусне лікування для осіб із підтвердженим діагнозом.

44. Забезпечити проведення індивідуальної реабілітації осіб, які її потребують.

45. Забезпечити медичну частину дентальним рентген-апаратом та необхідним обладнанням для проведення повноцінного стоматологічного обстеження і лікування.

46. Забезпечити належну роботу телемедичного комплексу для здійснення лікарями запитів на телемедичне консультування.

47. Забезпечити можливість отримання замісної підтримувальної терапії на підставі діагнозу психічних та поведінкових розладів унаслідок вживання опіоїдів.

48. Виконати вимоги пункту 37 Постанови Кабінету Міністрів України №285 від 02.03.2016 року “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики”.

49. Забезпечити доступність будівель установи відповідно до Державних будівельних норм України В.2.2-40:2018 “Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення”.

50. Обладнати санвузол у медичній частині дверцятами з метою забезпечення права засуджених на приватність відповідно до правила 19.3 Європейських пенітенціарних правил.

51. Забезпечити відновлення та належне облаштування ізолятора для осіб із психічними розладами після завершення ремонтних робіт відповідно до вимог пункту 8 глави 5 розділу II Порядку.

52. Забезпечити наявність у всіх працівників їдальні особистих медичних книжок і повного комплексу передбачених Порядком медичних обстежень, необхідних для допуску до роботи на об’єктах харчування.

53. Забезпечити дотримання належного температурного режиму в палатах медичної частини відповідно до вимог державних санітарних норм і ПВР УВП з підтриманням температури не нижче +18°C у холодну пору року.

54. Забезпечити проведення ремонтних робіт у палатних приміщеннях медичної частини з метою усунення плісняви, затікань та інших технічних дефектів, що створюють загрозу здоров’ю утримуваних осіб.

55. Усунути порушення вимог пожежної безпеки.