Раніше ми вже писали про українського скелетоніста Владислава Гераскевича й розповідали про рішення Спортивного арбітражного суду та роль МОК у знятті юнака з Олімпійських ігор. Докладно про все це можна почитати у статтях “Неолімпійські ігри на полі РФ” і “Дискваліфікація за намір”. Нагадаємо, що 12 лютого 2026 року Владислава Гераскевича не допустили до змагань перед першим заїздом на Олімпійських іграх в Італії. Причиною став його “шолом пам’яті”, на якому були зображені понад 20 українських атлетів, які загинули внаслідок російської агресії. Міжнародний олімпійський комітет забороняв Гераскевичу вдягати цей шолом на змаганнях. Зрештою українського скелетоніста дискваліфікували, а Спортивний арбітражний суд не скасував цього рішення.
Хоча Міжнародний олімпійський комітет й інші причетні прагнули зворотного, своєю забороною вони надали “шолому пам’яті” нечуваного розголосу. Про несправедливе рішення написали численні світові ЗМІ, заявили політики та знаменитості. Зрештою світ побачив обличчя знищених Росією українських спортсменів. Почув історію Владислава Гераскевича, який готувався до Олімпійських — а не проросійських — ігор. Розділив відчай його тренера й батька, який роками готував сина до чесних змагань — щоправда, не очікував змагатися ще й в залах суду.
Та найвища чеснота гри, що ніколи не вимагатиме зректися справжніх принципів чи зрадити спортсменів, залишилася з Владиславом Гераскевичем.
13 лютого 2026 року Президент України у Мюнхені зустрівся з Владиславом Гераскевичем і його батьком і тренером Михайлом Гераскевичем і вручив пану Владиславу орден Свободи.
“В України будуть і чемпіони, і олімпійці. Та головне, що є в України, — українці. Ті, для кого важлива правда та пам’ять про спортсменів і спортсменок, яких убила Росія і які більше ніколи не зможуть взяти участь у спортивних змаганнях через російську агресію”, — наголошував Президент України.
Владислав Гераскевич подякував за підтримку та зауважив, що український народ об’єднався проти несправедливості.
“І, що найважливіше, зараз про цих спортсменів, які зображені на цьому шоломі, говорить справді весь світ. І попри свою загибель вони зараз привертають увагу до України. Вони об’єднують навколо України. І це насправді щось дуже особливе”, — зазначав український скелетоніст.
“Вони це заслужили”, — сказав Владислав Гераскевич після того, як Президент вручив йому орден Свободи та поклав орден біля шолома з зображеннями убитих спортсменів.
Згодом юнак також заявив, що розроблятиме проєкт з підтримки сімей спортсменів, зображених на шоломі, аби у майбутньому створити можливість допомагати сім’ям усіх убитих Росією спортсменів.
“Що ми маємо зрозуміти з цієї історії:
1. Світ пам’ятає нашу трагедію.
2. Ми боремося не лише на полі бою.
Ми маємо не допустити поширення російської пропаганди у спорті.
Також я впевнений, що ми маємо підтримувати родини загиблих не лише на словах.
Саме тому ми розпочинаємо роботу над розробкою проєкту з підтримки сімей загиблих спортсменів, зображених на шоломі, з подальшою метою — створити можливість допомагати сім’ям усіх загиблих спортсменів”, — написав 15 лютого український скелетоніст на своїй фейсбук-сторінці.
Раніше Владислав Гераскевич дав список зображених на його шоломі українських спортсменів, убитих Росією. Журналісти Tribuna зібрали їхні історії. Вбиті РФ спортсмени були міжнародними призерами, чемпіонами, тренерами, дітьми, захисниками й захисницями. Про убитих розповідали як спортивні асоціації (федерації, комітети тощо), так і медіа.
Переповідаємо ці 22 історії, які були обірвані Російською Федерацією:
Євген Малишев — 19-річний колишній біатлоніст, який загинув у бою за Харків. Євген Малишев входив до національної збірної команди серед юніорів. Він також брав участь у III зимових Юнацьких Олімпійських іграх у Лозанні, а під час вторгнення РФ проходив службу за контрактом.
Дмитро Шарпар — колишній фігурист з Харкова, який загинув під Бахмутом. Йому було всього 25 років. Дмитро Шарпар вигравав срібло Чемпіонату України, увійшов у топ-10 на Юнацьких Олімпійських іграх 2016 року, розповідали у громадській організації з розвитку фігурного катання Skate Ukraine. Після спортивної кар’єри Дмитро був артистом циркового шоу на льоду “Гранд”.
Павло Іщенко — стронґмен, був чотириразовим чемпіоном України з богатирського багатоборства, а до цього — чемпіоном світу і Європи, багаторазовим чемпіоном України з паверліфтингу. Після початку повномасштабної війни РФ Павло Іщенко став на захист України, але не полишив спорт — і чотири роки поспіль (з 2022-го по 2025-й) незмінно виборював звання найсильнішої людини України. Павло Іщенко був родом з Гостомеля на Київщині та загинув під час виконання бойового завдання.
Максим Галінічев — боксер, який пішов боронити Україну й загинув 10 березня 2023 року в Луганській області. У травні 2022-го спортсмен відмовився від участі у Чемпіонаті Європи та пішов добровольцем в десантно-штурмові війська. Максим Галінічев продовжував воювати попри два поранення. Галінічев став чемпіоном Європи серед молоді 2017 року. 2018 року — срібним призером Юнацьких Олімпійських ігор, 2021 року — срібним призером Чемпіонату Європи до 22-х років.
Андрій Куценко — велогонник. Багаторазовий чемпіон України з велоспорту, майстер спорту України міжнародного класу, переможець і призер міжнародних змагань і учасник чемпіонатів Європи й світу. Упродовж десяти років (з 2006-го по 2016-й) він представляв Львівщину у національній збірній команді з велоспорту на треку. Андрій був родом із Жовкви, але упродовж кількох років разом із сім’єю мешкав в Італії. Після початку повномасштабного вторгнення РФ пан Андрій повернувся до України та пішов до лав ЗСУ добровольцем. Понад два роки він воював на різних напрямках. Андрій Куценко загинув 3 липня 2024 року, коли перебував у складі 47-ї окремої механізованої бригади “Маґура”. Йому назавжди залишилося 34 роки.
Олексій Логінов — хокеїст, колишній воротар білоцерківського “Білого Барса”. У листопаді 2023-го Федерація хокею України сповістила, що 23-річний Олексій Логінов загинув. Після початку повномасштабної війни РФ Олексій добровольцем долучився до лав Збройних сил України. Він народився в Києві, грав за різні клуби й хокейні школи, був бронзовим призером Чемпіонату України U17 (у 2015 році), чемпіоном України серед молоді U20 (у 2018-му), а, зігравши два матчі в дорослому національному чемпіонаті, став бронзовим призером Чемпіонату України. Олексій був єдиною дитиною в родині.
Карина Бахур — чемпіонка України та Європи з кікбоксингу й козацького двобою, призерка Чемпіонату світу. Карина тренувалася з шести років. Дівчина загинула під час атаки РФ в ніч проти 18 листопада 2025 року у Берестині на Харківщині. 17-річна українка бігла до підвального приміщення в будинку, де було укриття, однак зазнала осколкових поранень. 19 листопада спортсменка мала їхати на змагання з Кубка світу в Австрію, а 5 грудня святкувати своє 18-річчя.
“Мене поранило разом із нею — нога і груди. Мене теж осколками поранило. Вона стояла за півтора метра від мене. Може, вона і прикрила мене своїм тілом. Поки я віз її в лікарню, вона була без свідомості. Тільки очі інколи розплющувала. Я відмовився лягати в лікарню. Мене хотіли госпіталізувати, але я відмовився. А як я ляжу, якщо дочку треба ховати? Я просто не міг погодитися”, — розповідав батько Карини Бахур. Дівчина не лише навчалася на третьому курсі педагогічного коледжу, а й паралельно працювала — вела групу дітей шести й семи років, хотіла стати тренеркою.
Микита Козубенко — майстер спорту України та тренер зі стрибків у воду. Микита Козубенко був родом з Миколаєва. Він загинув у 31-річному віці під час бойових дій, коли проходив службу у складі Національної гвардії України. Як зазначали у Спортивному комітеті України, Микита прийшов у спорт ще в юному віці й залишився в ньому “на роки”. Він працював тренером зі стрибків у воду з 2017 року, мав другу тренерську категорію. Закінчив Чорноморський державний університет імені Петра Могили у 2018-му.
“Усе це було його справжнім життям — навчання, спорт, тренування, виховання молоді”, — зазначали в Спортивному комітеті.
Роман Поліщук — легкоатлет, займався стрибками у висоту. Роман Поліщук приєднався до Збройних сил України з перших днів повномасштабного вторгнення РФ. Спортсмен служив у 206-му батальйоні 241-ї бригади. Роман Поліщук загинув під Бахмутом, повідомляла у березні 2023-го Федерація легкої атлетики України.
Андрій Яременко — з семи років займався греко-римською боротьбою. Яременко був багаторазовим призером чемпіонатів і кубків України, представляв Житомирщину на всеукраїнських та міжнародних змаганнях, був у складі збірної України, а на Чемпіонаті світу серед кадетів посів десяте місце. Загинув 4 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання. До свого 26-річчя він не дожив лише дев’ять днів. Андрій був мобілізований у 2025 році та служив оператором безпілотних систем у складі 115-ї окремої бригади Сил територіальної оборони на Запорізькому напрямку.
Тарас Шпук — тренер команди Invictus Games. Він народився та виріс в Івано-Франківську, займався трейлом, бігом, велоспортом, хайкінгом. Був учасником Революції гідності. У 2014 році долучився до війська, боронив Україну у складі одного з добровольчих батальйонів. З 2019 року Тарас Шпук працював у фонді “Повернись живим”. Він також займався розвитком ветеранського спорту, був тренером. У листопаді 2023-го Тарас Шпук пішов з фонду у військову розвідку. Загинув під час виконання завдання в групі спеціального призначення 17 вересня 2025 року. На нього завжди можна було розраховувати всюди й у всьому, казав Тарас Чмут про загиблого.
Федір Єпіфанов — чемпіон і призер всеукраїнських змагань з фехтування на рапірах, учасник міжнародних турнірів. Федір Єпіфанов потрапив до 16 найсильніших фехтувальників на Чемпіонаті світу серед кадетів у 2021 році в Каїрі, а також мав звання майстра спорту України. Навчався в Олімпійського фаховому коледжі імені Івана Піддубного. З перших днів повномасштабного вторгнення Федір Єпіфанов вирішив стати на захист України, хоча на той момент йому було лише 18 років. 13 грудня 2023 року надійшла звістка про його загибель.
Катерина Троян — загинула 5 червня 2025 року на Покровському напрямку у віці 32 років. Колишня професійна легкоатлетка, програмістка й журналістка, Катерина Троян працювала у міжнародній IT-компанії, але після початку повномасштабної війни РФ обрала шлях захисниці. Навесні 2024 року пані Катерина приєдналася до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. Катерина Троян отримала смертельне поранення під час бойового завдання та померла в госпіталі Мечникова.
Володимир Андрощук — легкоатлет, який захищав Україну на бахмутському напрямку. 25 січня 2023 року стало відомо про його загибель. 10 січня 2023 року Володимиру виповнилося 22 роки. Володимир Андрощук виступав за національну збірну України на міжнародній арені. У 2018 році брав участь у Чемпіонаті Європи U18 з легкої атлетики в десятиборстві. Двома роками пізніше на Чемпіонаті Європи U20 посів шосте місце у сучасному п’ятиборстві. На внутрішніх змаганнях спортсмен неодноразово підіймався на п’єдестал: зокрема у 2019 році здобув золото Чемпіонату України U20 у десятиборстві.
Олексій Хабаров — майстер спорту з кульової стрільби, загинув у серпні 2025 року на Донеччині. Олексій Хабаров був багаторазовим чемпіоном України та членом національної збірної. Олексій був вихованцем ДЮСШ №1 з Горішніх Плавнів. У 2017 році він встановив національний рекорд у стрільбі з пневматичної гвинтівки на 10 метрів. Здобував медалі як на чемпіонатах і кубках України, так і на міжнародних турнірах. Останнє срібло привіз у листопаді 2024-го з міжнародного турніру в Румунії. За вагомі досягнення на змаганнях європейського та світового рівня Олексію Хабарову отримав звання майстра спорту міжнародного класу з кульової стрільби. Олексій Хабаров заснував спортивно-стрілецький клуб “Фенікс” у рідному місті, де виховував нове покоління стрільців. Його учні ставали призерами всеукраїнських змагань. У серпні 2023 року він пішов захищати Україну.
Дар’я Курдель — загинула у 2022 році в Кривому Розі. Дар’я Курдель була багаторазовою переможницею міжнародних змагань зі спортивних танців. Зранку 9 липня 2022 року війська РФ обстріляли мікрорайон Інгулець. Її матір загинула на місці, а поранених батька та дочку госпіталізували до лікарні. На момент російського обстрілу Дар’я разом з батьком тренувалися на спортивному майданчику… Дівчина отримала осколкові поранення в області печінки та серця. Лікарі боролися за її життя, але врятувати Дар’ю не вдалося. Їй було 20 років.
Іван Кононенко — актор і спортсмен, народився у Києві у липні 1983 року, здобув фах ветеринарного лікаря, займався науковими дослідженнями з ветеринарної хірургії. Паралельно був у команді Василя Вірастюка (з важкої атлетики та стронґмену), ставав призером змагань, зокрема Ukraine Open 2006 Olimp Strongman. Також знімався у популярних українських серіалах, працював фітнес-тренером. 24 лютого 2022 року Іван приєднався до Тероборони Голосіївського району Києва. У листопаді 2022-го він отримав важке поранення, але розробив власну систему реабілітації й повністю відновився всупереч прогнозам лікарів. Іван Кононенко повернувся на фронт старшим лейтенантом і очолив стрілецький взвод. Загинув неподалік селища Нижній Клин Курської області. Майже рік вважався зниклим безвісти. У нього залишилося двоє неповнолітніх синів…
Аліна Перегудова — 14-річна важкоатлетка, яка загинула від обстрілів в Маріуполі. Дівчина вийшла з мамою з дому, коли пролунав вибух — їх накрили уламки. Брата, який вибіг слідом за ними, застрелив російський снайпер. Аліна Перегудова входила до складу спортсменів-кандидатів збірної команди України та готувалася до участі на Чемпіонаті Європи. У 2021 році на національному чемпіонаті серед дівчат U17 вона виборола золоті нагороди, повідомляло Управління фізичної культури та спорту Донецької ОДА. 28 квітня 2022 року воно ж повідомило про смерть 14-річної важкоатлетки.
Карина Дяченко — 11-річна українська гімнастка, яка також загинула у Маріуполі. Російська авіабомба впала на будинок Катерини вночі 10 березня 2022 року. Спортсменка та її батько загинули одразу. Матір і брат потрапили до лікарні, яку згодом російські військові знищили авіаударом. Матір і брат гімнастки також не вижили…
Вікторія Івашко — дев’ятирічна дзюдоїстка, яка загинула разом зі своєю мамою внаслідок російського обстрілу 1 червня 2023 року в Деснянському районі Києва. Вікторія Івашко займалася дзюдо у спортивному клубі Judo Master. За кілька днів до обстрілу дитина виходила на татамі… Вікторія та її мама навіть не встигли добігти до укриття.
Марія Лебідь — навчалася в дев’ятому класі й займалася спортивними бальними танцями. Підлітка також займалася музикою, захоплювалася вивченням англійської мови та домашнім квітництвом. 15-річна Марія загинула 14 січня 2023 року після терористичного удару РФ по багатоповерхівці в Дніпрі. Коли пролунав вибух, дівчина була вдома сама, її мама була на роботі.
Назар Зуй — займався боксом і футболом. Назар народився у Макіївці на Донеччині, там і почав займатися боксом. Пізніше родина переїхала до Маріуполя, а Назар захопився футболом, грав за одну з місцевих команд. Навчався у восьмому класі, також захоплювався музикою.
Разом із батьками Назар жив у пʼятиповерхівці в Центральному районі Маріуполя, розповідала команда платформи пам’яті Меморіал. Утім, коли 6 березня 2022 року внаслідок російського обстрілу загорівся сусідній підʼїзд, у квартирі Назара повилітали вікна. Родина Назара була змушена шукати інший прихисток: взяли найпотрібніші речі, прихопили папугу й вирушили до будівлі “Маріупольтепломережі”. Проте там було забагато людей, тож Назар із батьками пішли до підвалу будинку №127 на проспекті Миру.
11 березня 2022 року, близько шостої години ранку, російські військові скинули бомбу з літака на перший підʼїзд цієї багатоповерхівки. Як розповідала тітка, на хлопчика та його родину впала плита… Вони загинули миттєво. Назару було 13 років.
Як зазначав політик Філіппо Сенсі, який згадував декого з вбитих Росією спортсменів під час засідання Сенату Італії, Владислав Гераскевич хотів нести обличчя спортсменів з собою як пам’ять, аби вони змагалися поруч із ним, адже вони, безперечно, на це заслуговували. Саме за це, і ні за що інше, Міжнародний олімпійський комітет дискваліфікував українського скелетоніста. І саме це назавжди дискваліфікує сам МОК, наголошував Філіппо Сенсі.
“Ми покликані повернути в серце нашої демократії імена тих, хто помер, захищаючи та прославляючи її, бути гідними їхньої пам’яті — ось те, чого позбувся Олімпійський комітет: найдорожчої медалі. Нехай Бог пробачить їм. Нехай Бог пробачить і нам”, — казав Філіппо Сенсі.
